Культура

  ▪   Вікторія Миронюк

Мистецтво і революція

2–3 квітня в Науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА відбулась конференція «Революційне мистецтво». Влаштувало її громадське об’єднання «Мистецькі мандри». Учасниками стали культурні діячі, науковці й митці з Польщі, Угорщини, Румунії, Сербії, Білорусі, Грузії та Чехії

Приїхали вони до України поділитися досвідом у практиці залучення мистецтва до соціально-політичного життя. І, зокрема, обговорили його роль у ситуації відсутності свободи слова й статус так званого «заангажованого» арту.

Зустріч сфокусувала увагу на важливості й потрібності мистецтва як засобу в ненасильницькому опорі тоталітарним та неправовим режимам. Про актуальність теми в нинішній Україні, де агресивно проявляється рейдерство фінансових магнатів, свавілля чиновників супроти установ культури та інертність більшої частини інтелігенції, говорити зайве. Наші сусіди, які пройшли різні етапи громадських самоорганізацій та мистецьких ініціатив, можуть дати позитивний приклад соціальних змін. І саме для цього організатори конференції привезли до Києва представників різних мистецьких угруповань і просто культових осіб.

Одним із них є Вальдемар Фридрих – засновник і активіст «Помаранчевої альтернативи» – сатиричного хепенінгового руху, який супроводжував діяльність польської «Солідарності». Разом із колегою Аґнєшкою Кудерк-Фридрих, він розповідав про сатиричну складову своїх акцій, які підкреслювали абсурдність дій влади. Так, 2006 року під час виборів до місцевих рад, Вальдемар зареєстрував «Виборчий комітет гномів» – як політичну альтернативу до решти кандидатів. Найцікавіше,що він отримав 2014 голосів (0,41%), і це стало п’ятим результатом у Варшаві. Зауважте: «Виборчий комітет гномів» випередив кандидата від Ліги польських сімей Войцеха Вєжейського. Пізніше, під час парламентських перегонів 2007 року, «гномський» осередок неформально взяв участь у передвиборній кампанії, використовуючи прийоми політтехнологій конкурентів і демонструючи їх у своїх дійствах. Так, в одній з акцій його представники роздавали перехожим залізні гаки як метафору ідеологічних «гаків», на які підчіплюють політики своїх виборців. Також у межах хепенінгу було проведено ритуал канонізації лідера партії «Право і Справедливість» Ярослава Качинського, що висвітлювало політику католицької церкви у підтримці «свого» кандидата.

 Актор й ініціатор театральних перформенсів, представник Центру незалежного мистецтва Tuzrakter Міхаель Наягос доповідав про процес заснування своєї організації та практики «сквотингу» (несанкціонованих захоплень закинутих приміщень задля соціально-культурного обживання) в Угорщиніі. Tuzrakter – творча організація, створена 2005 року громадською ініціативою на площі 10 тис м² колишньої фабрики в Будапешті. Ремонт і облаштування зал відбулися стараннями місцевих митців та волонтерів. Улітку центр пропонував низку програм та майстерень із візуального та перформативного мистецтва. Упродовж перших років діяльності Tuzrakter улаштував виставки понад 180 художників, а лише 2010-го здійснив понад 1300 творчих проектів. Після нещодавньої спроби влади виселити активістів із будинку організаторам центру вдалося зібрати близько 6 тис. прихильників, які на мирній демонстрації вимагали скасувати рішення.

 

 Ця ситуація особливо симптоматична, коли пригадати, що тільки близько 500 осіб узяло участь у недавньому Марші на захист Києва.

Депутат Верховної Ради Олесь Доній прибув на конференцію поділитися своїм революційним досвідом. Згадували тут і студентські протести 1990-го, й організаціюфестивалів на кшталт «Дня Незалежності з Махном». Лунали заклики до «рішучих культурних дій» навіть у ситуації абсолютної протидії з боку влади. Утім, не слід, мабуть, забувати, що в Україні «рішучі дії» владного елемента й відповідальність за них не сумірні з будь-якими ініціативами простого смертного. Що, скажімо, сталося б із молодими активістами, якби вони перетворили на сквот якийсь закинутий будинок у центрі нашої столиці? Чи не загриміли б за ґрати й чи розвинули б діяльність? Це питання стосується вже не так відваги й ініціативності молоді, як загальної правової ситуації в країні.