Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 серпня, 2017   ▪   Олена Кухар   ▪   Версія для друку

«Рівень чорного» vs рівень патріотизму: випереджаючи дискусії

Вибір картини, яка цьогоріч представить Україну у боротьбі за номінацію на «Оскар», ризикує викликати хвилю образ: стрічка Валентина Васяновича, блискуча та лаконічна, втім, не відповідає уявленню широкої аудиторії про «справжнє патріотичне кіно».
«Рівень чорного» vs рівень патріотизму: випереджаючи дискусії

29 серпня стало відомо, що фільмом, який представлятиме Україну в змаганні за премію «Оскар», став «Рівень чорного» – артхаусне кіно від українського режисера та сценариста Валентина Васяновича, історія про 50-річного фотографа, його самотність та пошуки сенсів; у певному розумінні - стрічка про запізнілу кризу середнього віку.

«Рівень чорного» - це кіно, за котре, як каже голова Держкіно Пилип Іллєнко, «нікому не буде соромно»; кіно від автора, що вже кілька років тому зарекомендував себе як митець із міжнародним рівнем висловлювання (йдеться, зокрема, про операторську роботу Васяновича над «найтитулованішим українським фільмом» «Плем’я» 2014 року).

Читайте також: Банк пам’яті. Чому треба відвідати «Проект Енеїда»

Фільм сьогодні вирушає у складну подорож – з одного боку, команда починає шукати кошти для адекватної промо-кампанії в США, з іншого, 31 серпня стартує прокат в Україні. Як сприйматиме публіка кіно без жодного діалогу, поки не ясно, втім, серед тих, хто дізнався про вибір Українського Оскарівського комітету з новин, вже постають поодинокі запитання: чому країну представлятиме на міжнародній арені фільм без чіткого (формального) патріотичного меседжу? Чому замість «Рівня чорного» в Америку не відправлять «Червоний» (історична драма про воїна УПА, що 1947 року піднімає повстання у сталінському таборі; всеукраїнська прем’єра відбулася 24 серпня – Ред.)?

Держкіно має на це доволі чітку відповідь, але про все по порядку.

Український Оскарівський комітет обговорював кандидатури фільмів-претендентів «тривало й бурхливо», проте фінальне рішення не передбачає кількох інтерпретацій – за «Рівень чорного» проголосували 9 із 14-ти присутніх на засіданні учасників, це абсолютна більшість.

Постер фільму «Рівень чорного» 

Наступний за рейтингом голосів фільм іде з великим відривом - за словами голови комітету Аліка Шпилюка, стрічка Марини Степанської «Стрімголов» отримала 4 голоси членів комітету (ще два додаткові бали надані фільму за участь у міжнародному фестивалі класу «А» - йдеться про конкурсну програму 52-го МКФ у Карлових Варах - та наявність рецензії у міжнародному галузевому виданні, Variety). «Стрімголов» - це режисерський дебют, психологічна драма про молодих «не-героїв», сюжет якої розвивається в сучасному Києві. До слова, Валентин Васянович говорить про «Стрімголов» із теплом і симпатією, каже, що сам вболівав за цю стрічку. За його словами, картина Степанської має технічний шанс бути висунутою наступного року, оскільки кінець-кінцем виходитиме в прокат в листопаді (заради отримання номінації автори готові були змінювати дати й формат прокату). Маючи в розпорядженні цей додатковий рік, «Стрімголов» здатна стати більш впізнаваною за кордоном.

Ще один голос – і 1 бал – отримав під час голосування фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва». Отут вже йдеться про патріотичний фільм: режисер розповідає історію кримськотатарскої дівчини, яка під час Другої світової війни рятує 88 дітей – спочатку від нацистів, потім від НКВД. «Червоний» до першої трійки не потрапив. Не отримала балів і «Жива» - історична драма про молоду жінку, що рятується від КГБ і потрапляє до табору УПА.

Читайте також: Приватизація студії Довженка: правда, міфи, перспективи

Одним із перших запитань під час офіційної прес-конференції з нагоди оголошення фільму-кандидата на оскарівську номінацію було запитання про нестачу пропагандистської роботи серед українського істеблішменту. Прозвучало ледь відчутне обурення через непатріотичний вибір комітету. Пилип Іллєнко відповідає чесно: фільми-кандидати «більш яскравої патріотичної спрямованості» не склали «Рівню чорного» жодної конкуренції у площині кінематографу. «Патріотизм буває не лише в історичному кіно, - каже він, - існують фільми, які формують культурні дискурси, здатні формувати контекст, запускати меми. Найкращий патріотизм – це якісне мистецьке висловлювання». Щоправда, серед обуреної частини журналістів ця відповідь не зустріла особливого розуміння.

Складно прогнозувати, яким буде рівень розуміння фільму серед глядацької аудиторії. З одного боку, йдеться про дійсно нетипову кіномову: глядач, як вже було сказано, не почує тут жодного слова. Актори періодично розмовляють у кадрі, але з різних причин ми не можемо чути, про що. Відчутно заважає довго фокусувати увагу ще й статичність камери: вона встановлена то на капоті авто, то в кінці коридору тощо, лише десь після 30-ї хвилини стрічки камера раптом зривається і починає слідувати за героєм, але це триває недовго і повторюється потім лише під час візитів героя до свого гаражу на одному з поверхів підземного паркінгу (таке собі місце сили, пам’яті, схову й скорботи водночас). Нам не пояснюють мотивацію вчинків. Та й взагалі нічого не пояснюють. Герой (якого зіграв київський фотограф Костянтин Мохнач) знімає молодят, модні колекції одягу та дитячі корпоративи, чистить фототехніку, намагається піклуватися про батька та кішку, пробує кохати свою жінку так, як їй того потрібно (роль героїні виконала акторка Катерина Молчанова), безкінечно й завзято дряпається кудись імпровізованою альпіністською стінкою. Все це – мовчки.

З іншого боку, нетипова кіномова не означає її заскладність - проблема суто у відсутності підготовки, глядацього досвіду/культурного бекграунду. Оповідь Васяновича дуже прозора: якщо чесно, тут нема чого не зрозуміти, бо більшість ситуацій та проблем архетипова. Зрозуміло, чому герой довго й мовчки сидить у салоні авто, що засипане снігом іззовні, перш ніж почати визволяти його з-під завалів та кудись їхати. Зрозуміло, чому йде жінка. Зрозуміло, чому герой викопує яму. Або чому у гаражному підвалі раптом опиняється інвалідний візочок. Незважаючи на назву й на те, що герой постійно носить чорне, фільм дуже світлий і, даруйте за пафос, просякнутий любов’ю до маленької людини. Маленької настільки, що навіть помститись колишній коханій не може остаточно: знищити її друковані фотографії не стає сил, тож світлини ховають у підвалі.

Читайте також: «Ми вас почули»: як PinchukArtCentre шукав компроміс із батьками з візочками

«Рівень чорного» міг би бути історією про середньостатистичного творчого й самотнього мешканця будь-якої з пост-радянських або навіть пост-соціалістичних республік. Але в певний момент герой, готуючись до виходу з дому, приміряє одяг, витягає з гардероба та вдягає на себе вишиванку. Щоправда, майже одразу знімає її – і знов обирає чорне.

Валентин Васянович є водночас і режисером, і оператором свого фільму (сценарію як такого не було). Бюджет фільму, за даними ЗМІ, склав $10 тисяч доларів. Сьогодні Васянович має приступати до тривалої роботи з просування стрічки в США. За його словами, промо-кампанія коштуватиме мінімум $70 тисяч, в якості максимальної адекватної суми було названо $200 тисяч. Із цим діапазоном вдалося визначитися завдяки розмовам із грузинськими колегами – адже в України потрібного досвіду замало. Маємо лише одного режисера, Романа Бондарчука, який займався подібною промо-кампанією в Штатах (йдеться про минулорічного претендента від України, документальний фільм «Українськи шерифи», який, втім, не увійшов до шорт-лісту). Тогорічний промо-бюджет склав $30 тис.

Голова Держкіно погоджується із фінансовими прогнозами Васяновича і додає від себе, що, дійсно «мінімально ефективна та практично дієва кампанія починається з $70 тисяч». Щоправда, додає: держава не здатна компенсувати цю суму лише частково. Команді режисера доведеться шукати меценатів.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • З появою на Кіпрі нової партії для російських вигнанців та експатів дехто побоюється небажаного впливу Кремля на острові
    24 листопада, The Economist
  • Вечір на Сході України восени стрімко стає ніччю. Пітьма женеться повз шахтарське містечко розбитими дорогами за жовтим бусиком, на якому веселий надпис зі смайлом «Тихесенько, я свій:)». А він хоча й усміхається наліпкою, але насправді тільки нещодавно повстав із попелу. У прямому сенсі перший волонтерський автомобіль Володимира Єльця, активіста з Торецька, спалили просто під його будинком. Цей, жовтий, — подарунок волонтерів з усієї країни...
    24 листопада, Єлизавета Гончарова
  • Тиждень обговорив із начальником Генерального штабу Збройних сил України, генералом армії Віктором Муженком напрями реформування війська, перспективи поставок летального озброєння, а також загрози, які несуть із собою судові справи проти військових.
    24 листопада, Юрій Лапаєв
  • Чи є шанс знайти рецепт налагодження українсько-польських відносин?
    24 листопада, Ольга Ворожбит
  • Обвинувачені у вербуванні українців для торгівлі наркотиками на території РФ можуть вийти на волю вже у перший день зими.
    23 листопада, Андрій Голуб
  • Навіщо білоруським спецслужбам скандал з «українськими шпигунами» й хто може бути в ньому зацікавлений
    23 листопада, Сяргєй Пульша
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.