Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 серпня, 2017   ▪   Олена Кухар   ▪   Версія для друку

Феномен Lost Cause: як у США деконструюють фейкову історію

Що насправді відбувається з пам’ятниками конфедератам в Америці, та чому про це важливо знати навіть тим, хто ніколи не цікавився історією Громадянської війни в США.
Феномен Lost Cause: як у США деконструюють фейкову історію
Основа монументу Джефферсона Девіса, президента Конфедерації в 1861-1865 рр. в Новому Орлеані; навесні 2017 року пам’ятник прибрано за рішенням місцевої влади

Цього серпня культурні ЗМІ, стривожені сутичками в Шарлоттсвіллі, актуалізували в медійній сфері питання, на які академічна наука вже десятки років тому знайшла відповіді: чому в Америці так багато монументів, які вшановують армію Півдня, що під час Громадянської війни 1861–1865 років у США відстоювала рабовласництво? Як може бути, що в країні, яка вибудувала ефективну систему захисту громадянських прав, є вулиці, названі на честь лідерів расистського руху? І чому через півтора століття після завершення наймасштабнішої для США з погляду людських утрат війні образ Півдня, який її розв’язав, для частини американців є джерелом ностальгічних почуттів?

Сучасне сприйняття американцями Громадянської війни, як свідчать історики, є результатом «винайдення» наприкінці ХІХ сторіччя штучної традиції, культурного й історичного міфу, який «проапдейтив» образ Конфедерації (самопроголошена держава на півдні США, що намагалася зберегти на своїй території рабовласницьку систему). Ця штучна традиція спробувала винести за дужки питання підтримки Півднем рабства й акцентувала на іншому: мовляв, конфедерати боролися передусім за збереження власного життєвого ладу. Відповідний комплекс ідей дістав назву The Lost Cause of Confederacy (усталений вислів, у перекладі українською — «Програна справа Конфедерації», рідше, в академічних працях, наприклад, дисертаціях — «Втрачена надія…». — Ред.).

Читайте також: Сутички у Шарлотсвіллі. Трамп виступив проти знесення пам'ятників конфедератам у США

Тенденція останніх двох років — поступова деконструкція наративу «Програної справи» з боку місцевої влади на території низки південних штатів. Ця історія — цікавий приклад того, як фейкові сенси можуть функціонувати майже півтора сторіччя.

Масштаби проблеми

Точну кількість пам’ятників конфедератам у США назвати складно, цифри у відкритих джерелах різні. «Південний центр правового захисту бідноти» (Southern Poverty Law Center, громадська організація з центром в Алабамі, яка відслідковує діяльність «груп ненависті», переважно неонацистів. — Ред.) у своїй доповіді станом на квітень 2016 року називає таку: понад 700 пам’ятників конфедератам у 31 штаті, як на півдні країни, так і на півночі. ЗМІ дотримуються діапазонів: «кілька сотень, якщо не тисяч» монументів і меморіалів.

Відкриття пам’ятника генералові Лі в Річмонді, 1890 рік

Розташовані такі пам’ятники переважно на площах напроти будівель органів місцевої влади чи в міських парках. Ставлення до них серед громадян США діаметрально протилежне: постаті, які для одних уособлюють велич Старого Півдня, для інших — або державну зраду (через рішення вийти зі складу США), або пряму наругу над пам’яттю предків (більшість генералів Півдня були рабовласниками).

Так, найбільш яскрава й відома постать концепції «Програної справи» генерал Роберт Лі, навколо пам’ятника якому й точаться дискусії, що переросли в сутички 12 серпня в Шарлоттсвіллі, — відомий, зокрема, тим, що практикував катування рабів і принципово розділяв під час продажу жінок, їхніх чоловіків і дітей. Пам’ятників Лі в Америці кілька, їхня доля складається по-різному. Найвідоміший монумент загальною висотою 18 м, який встановили в Новому Орлеані в 1884-му, прибрали в травні 2017 року. До слова, цьогоріч тут за три весняних місяці знесли чотири пам’ятники конфедератам, усі передали до музеїв, а на ранок після того, як останній із них було знято з постаменту, мер міста виступив із промовою, під час якої назвав монументи Конфедерації «неправильним зображенням минулого, наругою над теперішнім і поганим сигналом у майбутнє».

Повертаючись до фігури Лі: ще один відомий пам’ятник генералові стоїть у Річмонді, колишній столиці Конфедерації, — це півтори години автівкою від Вашингтона. Та й про сам Вашингтон є цікава деталь: днями The Washington Post оприлюднив інформацію, згідно з якою в Національному залі скульптур Капітолію кількість пам’ятників солдатам і політикам Конфедерації в три рази перевищує кількість скульптур, присвячених чорношкірим, на території всього Капітолійського комплексу. Йдеться про колекцію, започатковану ще в 1864-му й востаннє поповнену у 2005 році, коли американським штатам було запропоновано надати для Капітолію скульптури, присвячені ключовим персоналіям своєї історії. Сьогодні тут 100 монументів, по 2 від 50 штатів. Як уже сказано, серед них велика кількість конфедератів. Утім, штат Алабама, наприклад, у 2009-му зі згоди Конгресу замінив свого «представника»-конфедерата, на черзі штат Флорида: вже є рішення про те, що наявну скульптуру приберуть, наразі шукають персону на заміну.

 

Національний зал скульптур, Капітолій.

Штучна традиція

Світ знає вдосталь прикладів, коли сучасність відмовляється від символіки попередньої епохи, бо вважає її злочинною та шкідливою. Особлива іронія в історії з монументами конфедератам полягає в тому, що відмовлятися доводиться від штучного конструкта.

«Ці пам’ятники не датовано часами Громадянської війни. Усе це — післявоєнні спроби змінити уявлення про те, що тоді насправді відбулося. — Цитує видання The Art Newspaper Гарольда Гольцера, провідного дослідника епохи, директора одного з Інститутів Хантерського коледжу (Нью-Йорк). — Вони (монументи. — Ред.) сконструйовані для того, щоб казати: «Пам’ятайте, що поки ми схиляємося над вами, нічого тут не зміниться».

Є багато англомовних історичних монографій, присвячених проблемі конструювання ностальгії за Конфедерацією, із текстами деяких можна, за бажанням, вільно ознайомитися на Google Books. За даними істориків, ностальгія була емоційним продуктом Нового Півдня: період, коли почав розвиватися та діяти концепт Lost Cause, — кінець ХІХ сторіччя. Тобто йдеться не про органічну архаїку, а про штучну архаїзацію: емоційним символом Концедерація стала не раніше за 1890-ті. Саме ці часи відомий філософ Ерик Гобсбаум назвав епіцентром «винайдення традиції» («Винайдення традиції» — назва збірки статей за його редакцією та модерністська історична концепція, згідно з якою нові традиції видаються за давні з метою легітимізації певних інституцій, прищеплення якихось цінностей тощо. — Ред.).

Читайте також: Під час протестів у Вірджинії загинула одна людина та 19 постраждали

Своїй появі більшість монументів завдячують організованим зусиллям кількох організацій Півдня: «Об’єднані дочки Конфедерації» (United Daughters of the Confederacy), «Сини ветеранів Конфедерації» (Sons of Confederate Veterans) тощо. Представники UDC та SCV, зокрема, намагалися освітлювати події 1861–1865 років як боротьбу південних штатів за збереження свого політичного та життєвого ладу. Концепція Lost Cause, по-перше, романтизує довоєнний Південь і його традиційні цінності; по-друге, зображує солдата-конфедерата як сміливого бійця, що воює, незважаючи на чисельну перевагу супротивника; по-третє, заплющує очі на питання рабовласництва та відстоювання права на нього.

Хронологічно піком зведення монументів, присвячених Громадянській війні у США, стали 1890–1920-ті; ще один, не такий активний, сплеск стався наприкінці 1950-х — у середині 1960-х років (його логічно вважають відповіддю на розвиток руху за громадянські права).

Журнал Confederate Veteran, наприклад, у 1912-му хвалився, що на честь бійців армії конфедератів у Америці зведено більше монументів, ніж на честь бійців будь-якої іншої армії хоч яких часів.

Що далі?

The New York Times днями підготував інфографіку, з якої добре видно, що процес деконструкції концепту «Програної справи» набув серйозного масштабу.

 Червоним позначено міста, де монументи вже прибрали, чорним – ті, де висунуто пропозицію щодо цього.

Публіцистика й культурна аналітика далі порушують питання про те, що насправді символізують пам’ятники конфедератам («про пам’ять» вони чи «про ненависть») і що з ними робити: лишати, зносити чи обережно знімати з постаментів і передавати до музеїв. Серед аргументів за їхнє збереження звучать, наприклад, такі: монументи можуть бути корисними інструментами для просвітництва, тобто здатні свідчити про «погані старі часи» краще за газети чи підручники; або що краще зводити нові пам’ятники, ніж руйнувати старі, мовляв, хай краще в Америці створюють більше монументів на честь чорношкірих героїв, а не зносять старі. Щоправда, навіть автори цих останніх тез погоджуються, що монумент Роберту Лі демонтувати все ж таки варто, бо ситуація зайшла надто далеко: відбиралися людські життя. http://tyzhden.ua/News/198154




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В останній день роботи Форуму видавців у Львові Тиждень.ua поговорив з відомим британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом – автором нон-фікшну про Львів, у якому, на додачу до магістральної теми історичної пам’яті й забуття, піднімаються й болючі питання щодо українського минулого часів Другої світової війни.
    22 вересня, Олена Кухар
  • Як упорядкувати медійний простір, не зазіхаючи на свободу слова
    22 вересня, Денис Казанський
  • Протягом поточного півріччя, з липня до грудня 2017-го, Естонія головує в Раді Європейського Союзу. З міністром закордонних справ країни під час його візиту до Києва Тиждень обговорив позицію Естонії в питанні розташування миротворців у Східній Україні, очікування від наступного саміту Східного партнерства, а також відносини між Україною та Естонією й Україною та ЄС.
    22 вересня, Анна Корбут
  • Є проблемка. Смішна, якщо розглядати її в контексті міста, у якому вже три роки йде війна. Але якщо подивитися на це питання в масштабах невеликої родини, статок якої нижче середнього, проблема виявляється великою та серйозною.
    22 вересня, Вікторія Малишева
  • На запитання, чи змінилося щось у їхньому житті через оголошене перемир’я, мешканці маленького селища Піски, яке входить до складу горлівського Зайцевого, відповідають гіркою посмішкою. І перепитують: про яке саме з колись оголошених ідеться? Бо щодня вони відчувають різні відтінки цього дивного явища, якого насправді немає...
    21 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Через несприйняття Трампом домовленостей Барака Обами з Тегераном світ може стати небезпечнішим
    21 вересня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено