Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 серпня, 2017   ▪   Юрій Андрієвич   ▪   Версія для друку

Шкала провокативності

Про межі толерантності й епатажу
Матеріал друкованого видання
№ 32 (508)
від 10 серпня
Шкала провокативності

Не так давно мене запросили до участі в дискусії під дивною назвою «Шкала провокативності в мистецтві». За основу міри тієї шкали організатори вибрали творчість британського митця на ймення Джеймі, який у своїй праці використовує гіпсові відливки жіночих геніталій. У своєму найгучнішому та, як дехто вважає, найпровокаційнішому творі «Великий мур вагіни» («The Great Wall of Vagina») він створив 9-метровий поліптих, складений з 400 відливків вагін жінок віком від 18 до 76 років. Як пише сам автор: «Великий мур вагіни» має велике соціально-політичне значення, і це вкрай провокаційна відповідь на експоненційне зростання косметичної хірургії малих статевих губ». Що ж, тим, хто зацікавився темою, буде неважко знайти згаданого Джеймі в інтернеті, й тоді, згідно з визначенням статті KOŃ із першої польської загальної енциклопедії отця Бенедикта Хмельовського («кожен бачить, який кінь»), ви знайдете відповідь на запитання «чи справді?», а якщо так, то яка шкала провокативності у виданні скульптора Джеймі?

Але перш ніж повернутися до питання про вимірювання шкали провокації в мистецтві я хотів би на хвилину поділитися з вами деякими думками, які останнім часом більше за інші займають мій розум. Мистецтво, або в ширшому значенні — культура, також знайдуть у них своє місце. Вірю, що вам удасться знайти ниточки, що пов’язують ці думки.

Я нещодавно помітив, що деякі з моїх фейсбучних друзів охоче піддаються найрізноманітнішим тестам. Отже, не так давно з’явилася мода на такі, що визначають політичні погляди. Опубліковані пости доводять, що в ціні ті, які вважаються ліберальними із суттєвим лівим забарвленням.

Читайт також: Знову митці проти Дани Шуц

Хіба це не смішно, що інтелігентні люди з певним життєвим досвідом ввіряють інтерпретувати їхні погляди інтернет-порталам, коли реальність вимагає виробити власну, усвідомлену й пережиту позицію?
Немає нічого дивного в потребі визначення своїх політичних симпатій, але не варто робити це в інтернетних скороченнях.

Погляди, як і дійсність навколо, зазнають змін, інакше кажучи, шліфуються іноді як діаманти, іноді як кольорові скельця.

Я також не одинокий у шліфуванні своєї політичної ідентичності. І в цьому не оригінальний, як і не є моїм винаходом погляди, щодо яких маю зараз відкриту, іншим разом прихованішу симпатію. Видається, останнім часом кожен хоче бути щонайменше лібералом, але що це означає в класичному значенні цього поняття?

Зазвичай тут шукаємо допомоги в літературі, почутих висновках, власному досвіді й схильностях.

Отже, що означає бути лібералом у класичному розумінні? Використаю вдалу дефініцію Аґнешки Колаковської. Філософа, перекладачки, доньки та співпрацівниці Лешека Колаковського, відомого філософа, автора класичної праці «Головні течії марксизму».

Колаковська пише: «Бути лібералом у класичному сенсі означає принаймні те, що найважливішими принципами хорошої держави визнаються передусім свобода, рівність щодо прав та індивідуальної свободи. Це головні принципи лібералізму. З класичним лібералізмом пов’язаний також поділ держави на сфери приватну й публічну. До першої належать, зокрема, культура й релігія.

Ліберал консервативний, як і лівий, вірить, що хороша держава може бути нейтральною щодо концепції добра — спільного й індивідуального. Ба більше: загалом вірить, що хороша держава не тільки може, а й повинна бути такою».
Інакше кажучи, принципи лібералізму не виділяють ані релігію, ані родину як своєрідну вартість, що заслуговує на особливу охорону. Закон оберігає їх так само, як і всі інші сфери приватного життя. До того ж держава не втручається в ці царини за умови, що належність до цих спільнот, груп і незалежних структур випливає з вільного вибору й що є можливість безборонно покинути їх. І, очевидно, за умови, що вони діють у межах закону. Не випливає з цього брак поваги до традицій, усталених зв’язків і цінностей, а необхідність у їх засудженні чи відхиленні й поготів; це означає лише те, що належать вони до сфери ПРИВАТНОЇ й до сфери ВІЛЬНОГО вибору. Держава тут ані нічого не нав’язує, ані не може заборонити; але й ми нічого не можемо іншим нав’язати чи заборонити. Кажучи загалом, не можемо нав’язати незалежним угрупуванням ліберальних правил поведінки в їхніх внутрішніх справах.

Читайте також: Петер ван ден Брінк: «Багато чого про Босха ми не знаємо й досі»

Лібералізм толерує угрупування нетолерантні, поки вони не становлять загрози для держави, не порушують закон і не примушують своїх членів належати до них під загрозою кривд, які порушували б їхні основні права й свободи в інших сферах життя.

Цей вступ є таким суттєвим, що дає можливість презентувати наші думки в межах чіткої системи відліку. Для мене це система відліку, що міститься в поняттях класичного лібералізму з легким консервативним відтінком. Однак це не означає, що я є некритичним заручником вибраного варіанта світогляду. Добрий смак, як і добре виховання, належить до сфери того, що ми називаємо ПРИВАТНИМ, і торкається категорій, у яких ми керуємося поглядами естетичними й етичними, на які (на щастя) класичний лібералізм не дає відповіді.

Культура, й мистецтво зокрема, залишаються відкритим простором, на якому можемо, як це нерідко буває, безкарно бешкетувати й часто робити немале спустошення. У цій категорії знайде своє місце, напевно, і «Шкала провокативності в мистецтві».

Я сам не наважуюся на кваліфіковану критику привабливості «провокативного мистецтва» у пропонованому скульптором Джеймі виданні, але дозволю собі вжити як інтелектуальну підтримку вислів видатного польського куратора й колишнього директора Музею мистецтва в Лодзі Яроміра Єдлінського, що стосується творчості іншого прихильника мистецтва як провокації на ймення Пйотр (жителя Нью-Йорка польського походження).

Те, що каже Єдлінський, сміливо можна використати як універсальний допоміжний ключ в інтерпретації мистецтва сьогодні, зокрема й різних «моделей провокативного мистецтва».

Отже, Єдлінський пише так: «…те, що робить ця людина, ― це те, що вкладається в мейнстрим шоу-бізнесу; розпачливе проектування власної кар’єри ― це водночас опортуністична культура, продажна поп-культура ілюзій. Це виникає від того, що люди, які накручують цей шоу-бізнес, поставили на легкість існування, на неробство, безплідні спекуляції, на резонування. Не це є справою мистецтва, а царство почуттів, простори відчуттів, смутку й прості справи: розтирання пігменту, обробка матеріалу, боротьба зі світлом/темрявою, з тягарями, з опором; здобування волосу, аби робити смички, кишок, аби видобувати найчистіший тон зі струн; сягати до останніх сил танцюриста, до решти дихання співака. Один із видатних митців колись мені сказав: «Мистецтво — то дуже примітивна річ». Так, погоджуюся, примітивна, примарна; ті, що почали спекулювати, заплутались у власних думках, у власних ногах. Митці не знають, а ті, що ними керують, їм цього не скажуть, що надмір мислення є зрадливим і небезпечним. Митці зазвичай не готові до самостійного осмислення, але за відсутності талантів залишаються приреченими. Кожний має якісь думки в голові, отже вони ­потрапляють у липке сідло теорії, швидко втрачають контроль, і так розвивається ця реакція розпаду, або розкладу, посеред пустослів’я, у розкоші та нахабній моралізації на освітленій прожекторами мистецькій сцені; Ніл Постмен давно вже написав «Amusing Ourselves to Death» («Загралися до смерті»), що передає стан речей у цьому хиткому, широко розлитому потоці мистецького життя».

Й аби поставити крапку — короткий вислів Антоні Лібери, письменника, критика й театрального режисера, знаного завдяки популяризації творчості Семюела Беккетта.

Читайте також: Що ховав Ґурлітт: у Бонні вперше показали твори з колекції «арт-дилера» нацистів

Як зауважив Лібера: «Культура у результаті знаної революції потрапила в натовп фетишів, котрі з неї виродилися й затирають усілякі суперечності між оригіналом і фальсифікатом. Головною болячкою сучасної культури є гігантська гра видимості. Аби перервати цей маскарад, потрібно якогось справді незалежного арбітра, який зберіг здатність відокремити зерна від лушпиння. Однак така ідея видається абсолютно утопічною. Адже сучасний світ, підпорядкований без решти економічним і політичним механізмам, утратив здатність витворення з себе персон чи установ справді незалежних, які керувалися б виключно поглядами естетичними й етичними. Немає вже таких осередків, бо немає ґрунту, на якому вони могли б з’явитися.

Сучасною культурою намагаються керувати пов’язані між собою сили й витворені ними механізми: гонитва за прибутком і гонитва за новизною. Митці є залежними від глядача, який платить, той натомість має свої потреби й естетичні смаки, такі, які має. Тому також митці, створюючи нові роботи, на загал несвідомо пристосовуються до вимог ринку. Творять так, аби здобути популярність і гроші, аби досягнути успіху, який є іншим фетишем сучасного світу».
Ким, однак, має бути митець у сучасному світі?

Митець у сучасному світі може собі сказати так:

Часи, коли від мене чекали одкровення чи повчання, назавжди минули. Тепер від мене очікується заповнення вільного часу так, щоб можна було його провести, зазнаючи того чи іншого збудження. Отже, моє завдання ― розважати людей. Завдяки моїм роботам вони повинні на мить відірватися від турбот і монотонності буденності.

Митець може також сказати собі так:

Мистецтво — це особливий форум суспільних дебатів. Жоден інший голос у гарячих питаннях сучасного світу — ані дискурс популярно-науковий, ані релігійний, ані публіцистичний чи інший ― не має такої сили впливу й шансу на переконливий успіх, як мистецтво. Тому моїм завданням є поширювати погляди на ту чи іншу тему, переконувати в конкретних істинах. Моя роль — це особливий коментатор політики, суспільних відносин, релігії, звичаїв. Коментатор та агітатор.
Але митець, врешті, може сказати собі й так:
Хоч би чого чекав від мене сучасний світ ― розваг, фокусів, коментаря на ту чи іншу тему ― і хоч за що був би готовий заплатити мені, моїм покликанням є роздуми над призначенням людини на Землі, над сенсом її існування, а також над ясним і переконливим вираженням моєї інтуїції в цьому аспекті. Я потомок пророка, священика й мудреця; моє завдання ― проповідувати й викликати катарсис.

У цьому пункті я міг би завершити свої рефлексії, однак хотів би зробити якісь підсумки й зв’язати ниточки, що об’єднають мої слова.

Звідки взявся приклад мого ліберально-консервативного варіанта світогляду, частково спровокований забавами моїх знайомих на Facebook? Отже, нічого не відбувається в пустці чи на безлюдному острові.

Живемо в реальності, яку визначають і віддзеркалюють політичні системи, котрі реалізовуються в організмах, хоча б таких, як держава. І якщо доводиться мені жити в якійсь, то волію таку, якій найменше не довіряю. Тому хочу державу, що опирається на класичні ліберальні цінності, які дають мені змогу зберегти індивідуальну свободу та приватність. Зокрема свободу творення, оцінки й занурення в мистецтво без необхідності підпорядковуватися диктатурі будь-якої актуально-зобов’язуючої моделі. Якби я мав запропонувати митцям якусь модель, то волів би, щоб це була модель держави класичного лібералізму, у якому вільний митець не мусить підкорятися ані гонитві за зиском, ані гонитві за новизною. Творити предмет мистецтва — це передусім культивувати форму, а водночас порушувати фундаментальні питання, ті, що від початку цивілізації незмінні: про долю, про сенс існування й можливість поєднання зі світом. Якщо митець здатний ставити їх собі й пробувати на них відповідати, то шкала провокації в його творчості не має значення. 

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.