Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 червня, 2017   ▪   Олена Кухар   ▪   Версія для друку

Історія створення «Українського інституту»: наміри, реалії, перспективи

Минулорічні розмови про українську «культурну дипломатію» днями отримали формальний поштовх – Кабмін затвердив рішення про створення нової державної установи, що «просуватиме імідж України у світі».
Історія створення «Українського інституту»: наміри, реалії, перспективи

Мистецька спільнота, яка на початку 2016 року надихнулася амбітними заявами МЗС про майбутні успіхи українського «бренд-менеджменту», менш ніж за рік встигла в них розчаруватися: ще в січні 2017 року зі структури МЗС звільнилася колишня кураторка «Книжкового Арсеналу» Ольга Жук, - а саме із залученням представниці незалежної арт-спільноти до роботи над іміджевим розвитком України колись пов’язували найоптимістичні сподівання.

Виходячи з того факту, що назва «Український інститут» після певної перерви знов повертається до медійного простору, Тиждень.ua прочитав проект статуту інституції (його доволі складно, проте можливо знайти в мережі), дослідив аналітичну записку Національного інституту стратегічних досліджень, складену ще за результатами перших обговорень проекту, та розповідає, як усе починалося - і чому це важливо.

Хронологія

У червні 2015 року за ініціативи МЗС пройшов Перший форум культурної дипломатії України. Це була спроба створення певної платформи для початку просування українського культурного продукту у світі та інтеграції України у світовий культурний простір.

Цією ж темою паралельно зайнялося ще одне міністерство – тодішній міністр культури В'ячеслав Кириленко оголосив про ініціативу створення Українського інституту (Інституту Тараса Шевченка) та початок роботи над Концепцією інституції (тоді, до слова, вже прозвучала обіцянка міністра про те, що урядове рішення про створення Українського інституту ухвалять до кінця 2015 року; тоді ж прес-релізи мінкульту стверджували, що проект вжепройшов громадське обговорення і серію експертних круглих столів).

Читайте також: Кабмін схвалив створення Українського інституту при МЗС

Але перемогла лінія МЗС: наприкінці 2015 року було офіційно оголошено про новий напрямок державної політики (його назвали «публічна дипломатія») та про кадрову модернізацію в апараті міністерства. Було створено Управління публічної дипломатії у складі трьох відділів: іміджевих проектів, культурної дипломатії та зв’язків з медіа і сектора онлайн-платформ та кампаній. Тоді ж була створена сторінка в соцмережі Facebook «Культурна дипломатія України від МЗС».

За словами голови МЗС Павла Клімкіна, до роботи в Управлінні допустили команду дипломатів, які перед тим пройшли ретельний відбір. На посаду керівника напрямку запросили вже згадану Ольгу Жук – відому представницю громадського сектору.

Жук зголосилася на пропозицію та приєдналася до команди МЗС в лютому 2016 року, а з липня очолила новостворений відділ культурної дипломатії (в медійному просторі у свою чергу змінили термін «публічна» на «культурна»). Призначення Ольги Жук та її згода працювати надихнули культурну громадськість через певну готовність бюрократичного апарату до змін, але вже в січні 2017 року Жук написала на своїй сторінці у Facebook про звільнення з лав МЗС, зазначивши серед причин неможливість «працювати за менш ніж 100 євро на місяць» та «втрату певних ілюзій».

Так чи інакше, завдяки команді Жук МЗС долучилося до кількох помітних громадських проектів, зокрема, фестивалю DOCUDAYS UA у Франції, Греції, Італії, Німеччині, Іспанії, Днів українського кіно Ukraine on Film: Way to Freedom у Брюсселі та Амстердамі. Поняття «культурна дипломатія» вдалося залучити до публічного обговорення, як результат - МЗС України отримало на програму «покращення іміджу» на 2017 рік 70 мільйонів грн.

Читайте також: Людмила Строкова: «Якщо ми не збиратимемо нині роботи наших майстрів-сучасників, то через 50 років їх ніхто не знатиме»

Зараз Управління публічної дипломатії очолює Анатолій Соловей – кар’єрний дипломат, що працює у складі МЗС із 1999 року. Високі очікування від роботи цього відділу серед фахової спільноти на сьогодні дещо нівельовані. Втім, у лютому 2017 року Павло Клімкін повернувся до теми: було анонсовано створення Українського інституту із представництвами у країнах Європи, Північної Америки та Азії. Хронологічні рамки – «найближчі місяці», від двох до чотирьох, форма інституції – «державна установа, яка не буде частиною МЗС, але буде афілійована з ним». Через чотири місяці, 22 червня, приспіло й урядове рішення про створення установи – на сайті Камбіну з’явився відповідний документ.

Наміри/проблеми

Отже, за статутом проекту, метою Українського інституту є «презентація сучасної української культури та наукових інновацій, формування інвестиційної та туристичної привабливості нашої держави, покращення сприйняття України за кордоном, її інтеграція у світовий мистецький, науковий та освітній простір».

Перелік пунктів основної діяльності інституту містить:

-  координацію культурних заходів за кордоном;

-  фінансову підтримку різноманітних програм обмінів, творчих поїздок тощо;

-  створення іміджевих презентаційних матеріалів, програм вивчення української мови за кордоном;

-  популяризацію українських інституцій, проектів та ініціатив за кордоном;

-  розвиток моделей короткострокових, середньострокових та довгострокових проектів на конкурсній основі, тощо.

Фінансуватися інститут буде частково з державного бюджету, за рахунок благодійних внесків, донорської допомоги та «власних надходжень інституту», тобто, плати за послуги, що надаються  згідно з його основною діяльністю.

Управління установою здійснюватиме директор, якого призначатиме МЗС після публічного конкурсного добору. Директор матиме двох заступників. За роботою Українського інституту слідкуватиме Наглядова рада, яка складатиметься із десяти членів. А персональний склад наглядової ради затверджуватиме МЗС.

Читайте також: Олена Заставна: «Книжкова толока довела, що Запоріжжя – це регіон, який читає»

Згідно з інформацією з різноманітних заяв та прес-релізів, одним з ключових інструментів  «культурної дипломатії» мають стати 1) кінематограф (йдеться про формат «днів українського кіно», який хочуть зробити універсальною моделлю на експорт), та 2) «фестивалі» (на зразок «Французської весни» - щорічного фестивалю, який починаючи з 2004 року проходить в українських містах завдяки діяльності Французського культурного центру). Акцент, за задумом МЗС, має бути на використанні сталого списку брендів та процедур, планується розробка ряду онлайн-кампаній.

Разом із тим, дуже помітно, що текст статуту Українського інституту перенасичений словом «популяризація» (якщо бути точним, то зустрічається воно там чотири рази, але - у ключових тезах). Для порівняння, у Польщі, яка зараз має у світі 25 підпорядкованих МЗС Польських інститутів і на досвід якої зокрема, орієнтуються ініціатори проекту, певний час тому відмовилися як від терміну «популяризація», так і від концепції державної «промоції культури» - ці поняття вважаються пройденим етапом і ніколи не вживаються в офіційних документах. Натомість, акцент польської культурної дипломатії свідомо робиться на культурних обмінах. Фокус на останніх допоміг би новій українській структурі взаємодіяти із реальним культурним життям всередині країни та підтримувати вже існуючі фестивалі, резиденції тощо, залучаючи їхній потенціал до представлення України за кордоном, - замість того, щоб штучно конструювати певні «моделі» згори.

До того ж, «старий» підхід у позиціонуванні викликає тривоги і щодо інших векторів роботи нової державної установи. Традиційно існує ризик ігнорування думки експертного середовища та громадськості – важливо, щоб імітація співпраці не зайняла місце реальної комунікації між органом державної влади з представниками діючого ринку культурних послуг. Від цього залежатиме, хто насправді формуватиме «сенси» Українського інституту – бюрократи чи культурницькі кола. Як показує міжнародний досвід, більшу довіру вже давно викликає неангажований мистецький сектор.

Наразі проект статуту Українського інституту, датований лютим цього року, знаходиться у вільному доступі на сайті МЗС, з ним можна ознайомитись за лінком. Активно діє Facebook-сторінка «Культурна дипломатія України від МЗС», щоправда, її контент – це, в основному, репост новин про успіхи української культури із різноманітних джерел.  Інформації про оголошення конкурсу на посаду директора Українського інституту поки немає. Нагадаємо, від моменту, коли в липні 2016 року на сайті Мінкульту з’явився проект статуту іншого інституту – Українського інституту книги – і до старту конкурсу на посаду його директора в травні 2017-го минув майже рік.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Мрія будь-якого фотографа або художника — показувати свої твори через експозиції. І що більше ідей, то більше бажання заявити про себе через полотно або об’єктив.
    15 грудня, Катерина Леонова
  • Тиждень обговорив із Юлією Безвершенко, кандидатом фізичних наук, заступницею голови Ради молодих вчених НАН України, засади реформування науки й те, як нововведення вплинуть на життя кожного вченого.
    15 грудня, Любомир Шавалюк
  • Дуже небагато західних і ще менше власне французьких дослідників усвідомлюють, що події 1917 року, котрі вони звикли вважати російською революцією, містять в собі насправді не одне національно-визвольне змагання, з метою побудови незалежних від Росії держав.
    15 грудня, Алла Лазарева
  • Під час Львівського безпекового форуму Тиждень поспілкувався з науковим співробітником Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джеймсом Шерром про західні підходи до аналізу ситуації в Україні, миротворчу місію ООН на Донбасі та перспективи мінських угод.
    15 грудня, Ольга Ворожбит
  • У 70-х роках минулого сторіччя почалася забудова сходу Луганська. Місто зводило спальні квартали та повну інфраструктуру до них: лазні, гастрономи, ринки, парки, будинки побуту, кінотеатри, бібліотеки, школи, дитячі садки. Отримати житло в тому районі, який розбудовувався відразу та цілком на порожньому місці, було дуже престижно. Школи № 42 і № 24 були близнюками й споруджувалися за кубинським проектом із нульовим першим поверхом: чи то від землетрусів, чи то від повені.
    14 грудня, Вікторія Малишева
  • Заступник міністра освіти і науки розмовляв із Тижнем про реформу української науки, проблеми та завдання на цьому шляху, подолання імітування наукового процесу у сфері захисту дисертацій і сучасний обскурантизм.
    14 грудня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.