Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 квітня, 2017   ▪   Богдана Романцова   ▪   Версія для друку

Шість століть до ери супермена

Я взагалі-то не людина не забобонна, але, якщо ти мене чуєш, Супермене, допоможи мені! Гомер Сімпсон
Шість століть до ери супермена

У ХХІ столітті комікси втратили той ореол несерйозності та інфантильності, що супроводжував їх останні 70-80 років. Сьогодні комікси читають підлітки, дорослі, діти, чоловіки і жінки, банкіри і студенти, їх досліджують в університетах і за ними знімають артхаусне кіно. Барак Обама відкрито говорить, що захоплюється Суперменом, у мультивсесвіті Marvel поруч із Людьми Ікс діє відомий фізик Стівен Гокінґ, а в Массачусетському технологічному інституті коміксам присвячено цілий курс. У другій половині ХХ століття комікси, квінтесенція масової культури, поступово почали захоплювати нішу складного інтелектуального мистецтва: за антифашистський «Maus» Арт Шпігельман отримує Пулітцерівську премію й назавжди здобуває собі місце в рейтингах найскладніших видань ХХ століття, легендарний поп-арт художник Рой Ліхтенштейн використовує техніку комікс-зображень у своїх роботах, графічний роман «Хранителі» Алана Мура стає прикладом надскладного багаторівневого наративу з потужним інтертекстом, а в мережі набувають популярності інтелектуальні, філософські та наукові комікси, як-от «Existential Comics» та xkcd, до яких автори додають десятки приміток-пояснень кожного жарту. Чимало талановитих письменників прийшли з коміксів, зокрема відомий фантаст Ніл Гейман, інші почали створювати комікси, коли вже були всесвітньо відомими, наприклад, ізраїльський автор Етгар Керет. Сучасну культуру годі уявити без коміксів як переплетення візуального та словесного мистецтв, однак повернімося ad fontеs, аби зрозуміти, з чого починалися та як розвивалися комікси, коли Супермен ще не прилетів до нас із Криптону.

Читайте також: Артистка, пуристка і «радянська жінка»

Ще в середньовіччі, коли появу класичних графічних оповідей із бульбашками-репліками ніхто не передбачав, письменні люди розважалися створенням дролері (від французького drôlerie – пустощі, дивацтво) або маргіналіїв, малюнків на полях середньовічних рукописів. Найцікавіша особливість маргіналіїв полягає в тому, що ці веселі мініатюри зазвичай не мають жодного стосунку до тексту, тож на одній сторінці може терпіти муки свята Варвара й лицар битися з величезним зайцем. Початком вигадливих дролері вважають XII століття: саме тоді ченці-художники почали зображати на Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a> маргінесах купу жартівливих сюжетів і по-босхівськи абсурдних замальовок.

Середньовічні маргіналії

Переписування рукописів було досить монотонною працею, адже ченці не могли додавати нічого від себе, тож єдиним місцем для творчості й самовияву лишалися поля. Жартівливі, а іноді й вульгарні малюнки не псували священного тексту, оскільки існували нібито окремо від нього, створюючи паралельну позатекстову реальність. Новий переписувач, що бачив графічні сюжети на полях, міг не лише розважитися, а й додати щось від себе, продовжуючи історію і беручи участь у створенні своєрідних графічних новел колективного авторства. До творчості ченців підштовхувала не лише потреба у самовиявленні, а й повір’я, що у рукописі не можна лишати порожніх сторінок і навіть вільного місця, оскільки там може зачаїтися диявол. Для маргіналіїв характерні всі жанрові особливості сучасних безсловесних коміксів: малюнки зображують розвиток короткого сюжету, у якому є зав’язка, кульмінація конфлікту і перемога одного з героїв.

Дролері, ХІІІ ст.

Серед наскрізних «супергероїв» цього часу особливо популярними були войовничий заєць і бойовий равлик, що протистояли лицарям у важких обладунках. Медієвіст Елізабет Мур Хант, яка досліджує традицію європейських маргіналій, зазначає, що бойові равлики – це жорстка сатира на здрібнілих лицарів, які тремтять від страху, навіть коли бачать равлика.

Читайте також: Літературна дискусія в шаржах і пародіях

Крім того заєць та равлик символізують невисоке суспільне становище та низьке походження тогочасних лицарів та здрібнілої шляхти, що повільно підіймаються соціальними сходами, тоді як справжнє лицарство щезає. Цікаво, що заєць і равлик не лише завжди перемагають людей, а й часто діють у союзі, як сучасні супергерої, які тимчасово об’єднуються заради подолання зла. Згодом саме з цієї дивної пари постав відомий сучасний мем «заєць недолі», який оповідає про кровожерливу тварину, що вбиває своїх ворогів, зазвичай відкушуючи їм голову.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>

«Зайці недолі» вбивають тигрів на сучасні інтерпретації картини Сальвадора Далі «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната за секунду до пробудження»»

Якщо сьогодні комікси оцінюють поважні літературознавці, теоретики масової культури й кінокритики, то в середньовіччі дролері критикувало насамперед високе духовенство. Так, католицький богослов і містик Бернард Клервоський ще в XII столітті дивувався й обурювався таким малюнкам: «У монастирях, перед очима братів, які читають, що робить ця смішна жахливість, ця дивна потворна краса або прекрасне неподобство? Що роблять тут ці нечисті мавпи, ці дикі леви, ці потворні кентаври, ці напівлюди-напівзвірі, ці плямисті тигри, ці воїни, ці мисливці, що сурмлять в свої роги? Побачиш біля однієї голові безліч тіл або, навпаки, біля одного тіла безліч голів. Тут у чотириногого бачимо зміїний хвіст, там у риби – голова чотириногого. Ось звір: спереду кінь, а ззаду напівкоза. А ось рогата тварину ззаду перетворюється на коня. Така велика й дивовижна всюди різноманітність різних форм, що приємніше читати статуї, ніж книги, весь день дивуючись на них, замість того щоб весь день міркувати про закони Божі». Проте навіть за цією критикою відчутне захоплення, яке поважний французький ченець марно намагається приховати. Він називає маргіналії «потворною», але все ж «красою», «неподобством», однак «прекрасним». Як і багато сучасних теоретиків, критики перших коміксів великою мірою були їхніми апологетами.

«Маастрихтський Часослов», перша чверть XIV століття. Нідерланди, Льєж. Британська бібліотека

Перші релігійні історії-комікси датують XVI і XVII століттям, коли в Валенсії та Барселоні почали продавати картинки для народу, найчастіше на релігійну тематику. Найпопулярнішими були так звані алілуї – житія святих у серіях невеликих гравюр, надрукованих на аркушах кольорового паперу. Класична іспанська алілуя нараховувала 48 картинок – як сучасний невеликий комікс-випуск. Малюнки на світські сюжети назвалися авкасами, однак їх було значно менше й вони не користувалися такою популярністю, як історії про життя тогочасних супергероїв – святих і великомучеників. Для багатих читачів «житіїв у картинках» існували дорожчі й більш вишукані варіанти – дорогі ілюстровані видання, де прозові уривки перемежовували серії гравюр про пригоди діячів церкви і святих. Наприклад, християнський письменник ІІІ ст. Понтій лишив по собі книжку «Життя і страждання Кипріяна Карфагенського», де зобразив весь земний шлях святого у гравюрах, наголосивши саме на стражданнях латинського богослова. Поруч із Кипріяном автор, довго не розмислюючи, помістив себе – як свідка всіх подій і помічника святого. Певне, це був початок появи численних «учнів» і «помічників» супергероїв, без яких годі уявити сучасний комікс.

Понтій на страті Кипріяна Карфагенського

Для середньовічних любителів «кросоверів» – тобто сюжетів, де поруч діють різні персонажі з різних історій, – існували численні збірні «житія святих», а також великі ікони, у центрі яких було зображено святого, а навколо нього – епізоди з життя. Особливо уважно і докладно художники змальовували дива і муки – тобто найбільш видовищні аспекти тогочасного існування. Трапляються також детальні зображення битв або ж просто бійок святих з їхніми ворогами, що відповідає сучасним сюжетам двобоїв супергероїв. Мали ці ікони не лише розважальну, а й виховну та освітню функції, адже читати вміли далеко не всі.

Гравюра з книги «Житія святих» (нім. «Der Heilegen Leben»), надрукованої Йоганном Шеншпергером в Аугсбурзі, 1482

Популярні в середньовіччі історії в картинках пережили не лише Відродження, а й Просвітництво і тріумфували у ХІХ ст. завдяки промисловій революції та винайденню нових методів кольорового друку. У 1800 році у французькому місті Епіналь Жан-Шарль Пеллерен налагоджує перше в історії фабричне виробництво історій в картинках для дітей і дорослих із пізнавальними сюжетами на найрізноманітніші теми. Техніка друку була тією самою, що й у виробництві гральних карт: відтиск яскраво розфарбовували за допомогою трафарету, і готові картинки продавали книгоноші. Спочатку основними сюжетами листків Епіналя були події з історії Франції, зокрема Французької Революції, однак незабаром тематика стала ширшою, переважали картинки для дітей – пізнавальні, виховні, навчальні, розважальні. Найбільшою любов’ю користувалися «картинки-загадки» («evinettes») і зображення, побудовані на зорових ілюзіях.   

Епінальська картинка. Зберігається у нормандському Camembert Museum

Рене Перро, дослідник епінальских лубкових оповідок, зазначає, що вже у 1845 році фабрика Пеллерена під керівництвом енергійного Жермена Ваде нараховувала 100 робочих, серед них – 60 дітей, які отримували за свою працю одне су на годину. Всередині ХІХ століття фабрика Пеллерена випускала п’ять мільйонів яскравих зображень на рік ціною не дорожче чотирьох сантимів штука. Картинки Епіналя розходилися по всьому світу, європейські мандрівники з подивом знаходили їх в Америці та Африці в будинках місіонерів. Загалом Пеллерен і Ваде видали 600 історій, кожна з яких складалася з 16 квадратних малюнків із підписами. Справу Жана-Шарля Пеллерена згодом продовжили його син, племінник і онук. І хоча династія Пеллеренів перервалася, видавничий дім під торговою маркою «Imagerie d’Epinal» існує й нині, і, як і раніше, він розташований у французькому містечку Епіналь.

Зліва – видання казок Лафонтена у картинках. Справа – бляшана вивіска, яка вказує на місце продажу епінальських картинок. Друга пол. XIX ст.

Під впливом широко поширених епінальських картинок деякі художники почали малювати власні «історії в зображеннях». Так франко-швейцарський письменник і карикатурист Рудольф Тепфер після тривалих умовлянь самого Йоганна Ґете випустив між 1830 і 1846 роками в Женеві серію альбомів, у яких зобразив гумористичні пригоди гротескних героїв – пана Жабо і пана Крепена. Успіх оповідок Тепфера спричинив до появи численних наслідувань, серед яких «Казки Пітера Парлі» в картинках, «Милі оповідки й смішні малюнки» про життя Розпатланого Пітера, а також вишукані й дуже дорогі альбоми за казками Перро та Андерсена. Після 1870 року ілюстровані тижневики в Європі почали використовувати один з типів лубкових «картинок Епіналя» – «оповідки без слів». Саме ці «безсловесні комікси» надихали сценаристів перших фільмів, і навіть брати Люм’єр, вільно чи мимоволі, запозичили сюжет першої у світі короткометражної комедії «Политий поливальник» з альбому з «оповідками без слів»

Постер до фільму «Политий поливальник» (1895)

Перший класичний американський комікс, що називався «Ведмежата і тигр», побачив світ у 1892 році в журналі «The San Francisco Examiner», редактором якого тоді був молодий видавець Вільям Рендолф Херст. Задля поширення своєї преси Херст широко користувався не лише «газетними качками», а й найрізноманітнішими ілюстраціями. Яскраво розфарбовані комікси стають родзинкою сенсаційної херстівської преси («The Morning Journal», «The San Francisco Examiner»), а згодом – і видань його суперника Джозефа Пуліцера («The New York World»). «У 1894 році, – пише Джон К. Вінклер, історіограф Херста, – в друкарні «World» встановили першу машину, яка випускала чотири фарби, причому одержувані відбитки вже не нагадували яєчню з помідорами». Завдяки появі інноваційного способу друку 18 листопада 1894 року в недільному номері «Electric world» вийшов перший справді графічно вдалий комікс Річарда Ф. Аутколта, про пригоди клоуна й вівчарки. Це було початком тривалої американської комікс-традиції – друкувати в недільних газетах серії пригод із наскрізними героями.

Комікс «Ведмежата і тигр» (1892)

Через рік, у 1895-му, Річард Аутколд підписав контракт із головним конкурентом Херста – Джозефом Пулітцером, і у «The New York World» на першій сторінці почав виходити легендарний комікс «Алея Хогана» про пригоди мешканців бідного американського району. Другорядний персонаж «Алеї Хогана», маленький клаповухий хлопчик на прізвисько Жовтий Малюк (англ. Yellow Kid), так сподобався читачам, що невдовзі отримав власну серію і навіть спричинив до появи словосполучення «жовта преса». Саме завдяки Жовтому Малюкові, який подорожував світом, потрапляв у смішні побутові ситуації та знаходив нових друзів, почалася коміксоманія, яка спочатку охопила Сполучені Штати, а потім перекинулася на Європу і Південну Америку.

Випуск «Жовтий хлопчика у Луврі». До такої детальності зображення художники коміксів повернуться тільки в епоху Dark Age

Восени 1899 року Херст, аби перемогти свого вічного конкурента Пулітцера, почав вкладати в недільні випуски своїх видань окремий комікс-додаток, спочатку на 8, а згодом і 16 сторінках. Це був зародок 32-сторінкового видання «American Weekly», яке у 1928-му році щотижня читатимуть 20 мільйонів американців. У цей час херстівський комікс-трест набуває промислового розмаху: комікси виходять і в щоденних газетах, і в їх об’ємних недільних додатках та журналах. Класичні американські херстівські комікси суттєво відрізнялися від традиційних лубочних картинок Епіналя, оскільки текст у них було введено в  малюнок, що давало змогу уникнути окремого типографського набору. Художники найчастіше вписували діалоги в мильні бульбашки, які ніби вилітали з рота героїв, а малюнки розміщували один за іншим у вигляді довгих стрічок (strips), завдяки чому виник вислів comic strips, що і сьогодні позначає «графічну оповідь у вигляді стрічки».

Сomic strip – оповідь у вигляді стрічки

З часів середньовіччя до початку ХХ століття комікси пройшли довгий шлях: від жартівливих маргіналіїв із бойовими зайцями в головній ролі через лубкові картинки Епіналя та дитячі повчальні історії в картинках до перших повноцінних американських коміксів, завдяки яким і виникла так звана «жовта преса». Проте мало минути ще 30 років, поки світ побачив перший в історії супергерой, суміш боксера й архангела Михаїла у яскравому плащі. Звичайно, йдеться про Супермена, однак це – вже зовсім інша історія.

Джерело: ЛітАкцентело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>


Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>


Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>

 


Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/04/13/shist-stolit-do-ery-supermena/">ЛітАкцент</a>


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Печерському районному суді м. Києва досі розглядається справа за обвинуваченням у державній зраді полковника Івана Без`язикова, який торік вийшов з полону. Оскільки полковник не належить до «майданівців», або «добровольців», його справа немає такого широкого резонансу, як в інших випадках, коли йдеться про долі громадських активістів. Водночас, відбувається безпрецедентна у судовій практиці подія: судять полковника Збройних Сил України, який, перебуваючи у полоні, буцімто співпрацював з сепаратистами.
    25 липня, Ярослав Тинченко
  • «Перемога»: мистецька спільнота в цілому задоволена рівнем цьогорічного Одеського кінофестивалю. Але й без «зради» цього тижня не обійшлося: невеличкий успіх українського тріо Tik Tu викликав образу в тих, хто не любить хіпстерів
    25 липня, Олена Кухар
  • В який спосіб виставкового проекту «Die Grenze» [Кордон], проваджений Гете Інститутом, переосмислює кордони фізичні і ментальні.
    25 липня, Ганна Трегуб
  • Ще 12 травня 2017 року президент підписав указ про створення військово-цивільної адміністрації прифронтового Торецька. Більше, ніж два місяці місто юридично залишається без влади
    25 липня, Єлизавета Гончарова
  • 35-річний Карлос, який донедавна працював гідом, розповідає журналістці американського Національного громадського радіо про те, як організована остання хвиля антиурядових виступів у Венесуелі: протестувальники діляться на кілька рівнів
    25 липня, Анна Корбут
  • Що про них пишуть американські ЗМІ
    24 липня, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено