Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 квітня, 2017   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

4 градуси, 9 метрів

«Екологічне — це політичне» — таким був лейтмотив XIV Міжнародного фестивалю про права людини Docudays UA
Матеріал друкованого видання
№ 14 (490)
від 6 квітня
4 градуси, 9 метрів

Брак питної води, родючих хоч трохи ґрунтів, кліматичні біженці, потреба в рекультивації територій після воєнних конфліктів — усе це вже не марення. Питання, яке, здається, випливає з теми цьогорічного кінофестивалю Docudays UA, можна сформулювати так: де в дикому зв’язку економіки, політики та екології думки й місце для практик реального покращення якості життя простих людей? У багатьох випадках цілісність суверенітету держави та її екологічний стан тісно взаємопов’язані. Документалістика як така має мало спільного зі світом чистої води розваг. Її завдання — передати досвід життя реальних, а не вигаданих людей із їхніми реальними проблемами в реальному часі та ­реальному світі.

Власне, Docudays ніколи не зводився лишень до конкурсної програми, виходячи за її межі й сенсово перевершуючи. Тому що сам фестиваль — це також низка актуальних дискусій. Шкода тільки, що в українських телепрограмах немає стрічок, які демонструють на цьому кінофестивалі. «Чого варті блага цивілізації, якщо вони обертаються катастрофою?» — запитує своїм фільмом «Демон скорботи» режисер Жао Ліанґ. Його стрічка про обличчя вугільної промисловості на півночі Китаю, у Внутрішній Монголії, ковилові степи якої перетворюються на вкриті пилом мертві терикони. Символічним фільмом-осердям цього року є стрічка «ТулеТувалу» Маттіаса фон Ґунтена — історія про те, як поселення в Гренландії та острівну державу в Тихому океані об’єднує та сама проблема: за короткий час їхня земля може сховатися під товщею океану, рівень якого внаслідок потепління на планеті може піднятися на 9 м. Окрема і, на жаль, гостра тема, про яку і далі говорить Docudays, — російсько-українська війна, яка триває, і в’язні Кремля. Мова про українські прем’єри стрічок «Війна химер» Анастасії та Марії Старожицьких, яка розповідає про війну очима учасників боїв за Іловайськ, а також «Процес: російська держава проти Олега Сенцова» — чергове нагадування всім і кожному про українського режисера, у якого в брутальний спосіб забрано свободу, тому що він українець, і ще цілу низку в’язнів Кремля.

Цього року на Docudays стрічки змагалися за нагороди в чотирьох основних конкурсах: DOCU/ЖИТТЯ, DOCU/ПРАВО, DOCU/КОРОТКО і DOCU/УКРАЇНА, а також за спеціальний приз від студентського журі. Традиційно свого фаворита організатори фестивалю відзначили премією імені Андрія Матросова. Свого переможця обирали й глядачі фестивалю. У конкурсі DOCU/ЖИТТЯ головну нагороду здобув фільм-дебют «Усі ці нерви» американської режисерки Дженні Ґейдж. Це історія Джинджер, Ліни та їхніх подружок — покоління підлітків із Брукліна 2000-х років. Для них та їхніх однолітків важливі приготування до нового шкільного року, коли Instagram аж тріщить від фото та дискусій, хто що вдягне і хто який вигляд матиме того дня. Але це лишень видимий бік ретельних і в чомусь справді панічних приготувань до школи. Паніка та нервозність старшокласників, а заразом їхніх батьків, бо ж мова про переломний час у багатьох вимірах, — зі скількох ракурсів можна побачити цю ситуацію? Візія дорослих зрозуміла, а як щодо думок і переживань самих підлітків? Це й показано в стрічці без особливих прикрас. Найцінніше у фільмі — голос його живих, реальних героїнь, їхній досвід. На них люблять задивлятися, але вони насправді потребують не цього, а щоб їх вислухали.

«Чого варті блага цивілізації, якщо вони обертаються катастрофою?» — запитує своїм фільмом «Демон скорботи» режисер Жао Ліанґ. Його стрічка про обличчя вугільної промисловості на півночі Китаю

 Головний приз у конкурсі DOCU/ПРАВА здобув фільм Якоба Пройсса «Пол приходить з-за моря: щоденник зустрічі». Автор знакової для України документальної стрічки 2010 року «Інший Челсі: історія з Донецька», у якій показано історію зв’язку між політикою, бізнесом та спортом на прикладі футбольної команди «Шахтар», нині взявся за не менш тривіальну й складну тему дружби у важких політичних умовах. У лісі на марокканському узбережжі Середземного моря режисер зустрівся з Полом — камерунцем, який торує свій шлях із рідної країни до Європи. Згодом Полу щастить на гумовому човні дістатися іспанських берегів. Він вижив, але половина його супутників загинула під час тривалої 50-годинної одіссеї. Протягом двох місяців по тому його протримали в депортаційному центрі, а після звільнення камерунець знову зустрічається з режисером Якобом Пройссом у притулку для мігрантів на півдні Іспанії. Коли Пол вирішує продовжити свій шлях далі до Німеччини, перед Якобом постає вибір: стати активним учасником у пошуках камерунцем кращого життя чи лишитися відстороненим режисером-документалістом. Пройсс розповідає, що Пол не є в повному сенсі економічним біженцем, адже він утікає не від голоду у своїй країні, а на статус політичного йому розраховувати не випадає, хоча й був учасником опозиційного щодо камерунських політичних кланів студентського руху. Також це своєрідна відповідь на запитання: а де ж у цьому світі пролягають кордони і в яких формах вони себе виявляють?

Читайте також: Docudays UA: Культурна провокація і пранкери на крижині

Спеціальну відзнаку конкурсу Docudays здобула стрічка «Нове життя Ґоґіти». На думку журі, режисер Леван Коґуашвілі прийняв рішення підійти до Ґоґіти та його дружини достатньо близько, щоб зрозуміти їхні переживання, при цьому виявляючи повагу до їхньої тихої близькості. Це, а також прекрасні кадри і послідовний ритм монтажу пронизують фільм, роблячи його неймовірно захопливим.

Фільм Захаві Санжаві «Повернення» отримав спеціальну відзнаку в конкурсі DOCU/ПРАВА. Це історія про одну з життєвих драм велетенського, на 20 тис. осіб, табору біженців-єзидів в Іракському Курдистані, багато з яких втекли від ІДІЛ. Шилан —молода медсестра-курдка, що добровільно бере на себе завдання вислухати історії тих, хто населяють білі ООНівські намети. Одного дня вона дізнається, що в таборі є жінка, яка взагалі відмовляється їсти й у будь-який спосіб комунікувати із зовнішнім світом. Медсестра починає діяти, аби запобігти ще одній біді.
Головну нагороду програми DOCU/УКРАЇНА здобув фільм «Укриття» Анастасії Максимчук. Це історія про зоозахисника і догхантера, що сходяться нібито в непомітній війні за те, чим є поняття людяності в країні, де багато громадян з огляду на історичні причини змушені діяти замість уряду. Ця стрічка піднімає на поверхню думку, що можна спалити або зруйнувати притулки для різних бездомних, від собак до людей, але чи вирішить такий акт жорстокості саму проблему? І чи буде таке вирішення справді гуманним?

Як розумний та амбітний за формою коментар до ідеологічних змін у суспільстві фільм «Ленінопад» Світлани Шимко отримав спеціальну відзнаку в конкурсі DOCU/УКРАЇНА. У цій стрічці своєрідну обгортку недоторканності зірвано з теми «ікон» і «правильних» ідей, які в кожного часу свої.
За якихось 26 хв режисерки стрічки «Я не тутешня» Майте Альберді та Ґ’єдре Жикіте створюють багатогранний та емоційно насичений світ, який майстерно та артистично заломлюється в їхній оптиці. Наприкінці свого життя Хосебе, 88-річна баскійка, та її співмешканці в чилійському будинку для літніх людей насолоджуються життям із гумором, сумом та повагою, незважаючи на плин часу, що наближає їх до смерті. Саме цей фільм отримав головний приз у конкурсі DOCU/КОРОТКО.

Спеціальну відзнаку за чарівний погляд на брутальне суспільство в цьому самому конкурсі здобула стрічка «Ракіяда» Ніколи Іліча. Це історія про містечко Праньяні в самому серці Сербії. Місцеві мешканці животіють завдяки власним фермам або їдуть на заробітки за кордон. Багато з тутешніх людей вважають себе четниками, сербськими партизанами часів Другої світової війни. З дня в день триває їхнє розмірене життя, допоки в травні не починається Ракіяда — народне гуляння, змагання тих, хто більше вип’є, краще балансуватиме на дерев’яних колодах і приготує найкращу сливову горілку — ракію. Це погляд на нове сербське суспільство крізь призму всіх попередніх його перипетій, одна зі сторінок життя цього балканського народу не крізь об’єктив Кустуриці, але не менш весела та смішна.

Читайте також: Docudays: Холодний душ для ведмедика

За надзвичайну делікатність та сміливість у дослідженні одвічної дилеми людства — пошук рівноваги між особистою свободою та відповідальністю перед дітьми — приз команди Docudays імені продюсера фестивалю Андрія Матросова здобула стрічка «Амазона» Клер Вайскопф.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено