Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 березня, 2011   ▪   Спілкувався: Андрій Любка   ▪   Версія для друку

Наш агент

Богдан Задура про переклади українських письменників
Матеріал друкованого видання
№ 11 (176)
від 18 березня, 2011
Наш агент
надано автором
Богдан Задура – живий класик польської літератури, якого, попри його 65-річний вік, вважають одним із наймолодших поетів Польщі, адже він повсякчас експериментує, кожна його нова книжка відмінна від поперед­­ньої, а прізвище як перекладача є безсумнівним знаком якості. Богдана можна було би назвати одним із найкращих друзів України в Польщі, справжнім послом нашої культури, тому що саме він відкрив нашим сусідам імена українських письменників та їхні твори, саме Задура шукав видавців для українських книжок і друкував їх у часописах. З читачами Тижня поет і перекладач поділився своїми міркуваннями про українську літературу, її перспективи на Заході.
 
У. Т.: Богдане, розкажи, будь ласка, чому ти почав перекладати саме українську поезію, яких саме авторів і чому ти обрав?
 
– Це сталося випадково, наприкінці 1980-х: я не знав мови, не цінував (тому що теж не знав) літератури, але якось так склалося, що отримав замовлення зробити переклад вибраних віршів Дмитра Павличка і відповів, що спробую. Було в моїх словах трохи нахабства і навіть пихи, але я впевнений, що в перекладі – особливо поезії – важливіше добре почуватися в мові, якою перекладаєш, ніж у тій, з якої це робиш. Якось воно в мене навіть непогано вийшло: надрукували книжку, за неї я отримав нагороду на фестивалі в Познані й вперше поїхав до України. Там познайомився з Миколою Рябчуком, який дав мені кільканадцять збірок віршів українських авторів. Я читав і – на диво! – майже все розумів. Мені подобалося, бо то була якісна сучасна поезія, яка зовсім не відповідала моїм стереотипам про українську літературу як периферійну, фольклорну, соцреалістичну й анахронічну. Ця поезія припала до смаку, і я захотів нею поділитися з іншими.
 
У. Т.: Чи маєш ти певні критерії добору текстів для перекладу? 
 
– Критерії? Не знаю, чи можна це так назвати. Як на мене, завжди в перекладі важливу роль відігравала випадковість, що саме ця, а не інша книжка втрапила до рук. Перекладав із власної волі й лише те, що було до вподоби і, зрештою, я ніколи не був професіоналом, позаяк не брався за будь-що. Навіть почувався трохи ні в сих ні в тих в україністиці, як аматор і шахрай, що вдирається на чуже подвір’я. Крім того «Вибраного» Павличка, я нічого на замовлення не робив, тож якщо і є якась моя заслуга в тому, що українську літературу нині по-іншому сприймають у Польщі, то це завдяки людським чинникам, а не стратегії чи розрахунку. Скажімо, коли я вагався, чи братися за Павличка, то дізнався, що його вірші вже перекладав Тадеуш Новак, дуже добрий поет, якого я високо цінував. «Тож, – спало мені на думку. – Якщо Тадеуш за таке взявся, то можу й я!» Гадаю, такий механізм спрацьовує, і хтось, побачивши переклади Задури, може подумати, що це добра поезія, оскільки він будь-що не перекладав би. 
 
У. Т.: Ти переклав і уклав антологію української поезії «Вірші завжди вільні», яка мала попит  і навіть була перевидана. Як, на твою думку, польський читач сприймає нині українську поезію, чи цікавиться нею зокрема та літературою, культурою загалом після всіх політичних розчарувань в Україні?
 
– До антології я переклав 20 авторів, серед них: Емму Андієвську, Юрія Андруховича, Наталку Білоцерківець, Андрія Бон­­даря, Миколу Холодного, Володимира Цибулька,  Грицька Чубая, Олександра Ірванця, Миколу Рябчука, Віктора Неборака, Остапа Сливинського, Сергія Жадана, Івана Лучука, Костя Москальця, Галину Петросаняк, Юрія Садловського. Перше видання цієї збірки збіглося з Помаранчевою революцією, посиленою увагою в Польщі до України взагалі. А позитивне ставлення до української теми зростало тому, що поляки це асоціювали з власними спогадами, оскільки пройшли таке 1981-го, тож бажали, щоб вам вдалося краще, позаяк від нашої ейфорії «Солідарністю» лишилися лише нереалізовані надії. Пригадую, як пішов на зустріч із Віктором Ющенком, який приїхав до Польщі невдовзі після революції та спілкувався зі студентами Варшавського університету. Мені хотілося туди піти – часом людині важливо запевнити себе, що вона бере участь у чомусь важливому, історичному, шляхетному. Навіть якщо в глибині душі знає, що це ілюзія. Повертаючись до твого запитання, не думаю, що був якийсь міцний зв’язок між політичною ситуацією і літературою. Політичні розчарування не обов’язково призводять до розчарувань мистецьких. Гадаю, що та висока планка, якої досягла українська література в Польщі і завдяки новим, молодим перекладачам, є для польських читачів уже чимось очевидним і незаперечним.
 
У. Т.: Що цікавого може знайти іноземний читач в українській літературі, поезії, в чому її самобутність, так би мовити, власний голос?
 
– Для мене, скажу з певністю, в тому, що можна в цій літературі знайти універсальні проблеми і локальні реалії. До того ж, мабуть, у жодній іншій з такою закономірною частотою немає мотиву кордону, його переходу, як в українській. 
 
У. Т.: Знаю, що ти перекладаєш і українську прозу, хоча таких публікацій значно менше. З чим це пов’язано? 
 
– Це парадокс, але видати збірку віршів закордонного автора легше, ніж прозову книжку. Кілька років намагаюся надрукувати «Напівсонні листи з Діамантової імперії і Королівства Північної Землі» Володимира Яворського, дуже люблю цю прозу, але безуспішно. Маю в шухляді «Роман про Батьківщину» Дзвінки Матіяш і збірку малої прози Андрія Бондаря – ці книжки стоять у плані вроцлавського видавництва Biuro Lite­­rackie на 2011-й і 2012 рік. Я також переклав окремі есеї Олександра Бойченка, Миколи Рябчука, Олександра Ірванця, Віктора Неборака, Костянтина Москальця, Юрія Андруховича, але видавця поки не знайшов. До речі, нещодавно втрапила до рук антологія «Сновиди: сни українських письменників», я майже половину її переклав і готую велику журнальну публікацію. У Польщі такої антології немає, а задум неймовірно цікавий.
 
У. Т.: Які першочергові заходи ти б радив ужити Україні, видавництвам і авторам, щоб української літератури в Польщі перекладалося більше та якісніше?
 
– Хоч би що зробили видавці й автори, я більше і краще вже не перекладу. Це радше хобі. Не перебільшу, сказавши, що на перекладах з української заробив приблизно стільки ж, скільки коштували цигарки, які я викурив, роблячи їх. Письменники, твори яких я переклав, теж не дуже збагатіли. Кажучи серйозно, Україні потрібна інституція на кшталт Інституту Книги в Польщі, який сприяє популяризації польської книжки у світі, чи хоч би якийсь відповідник інститутів культури, яких у Варшаві чимало, а українського – катма.
 
У. Т.: Ти брав участь у різних фестивалях та акціях в Україні, приміром, у Форумі видавців, «Київських лаврах», фестивалі Шульца. Які враження склалися, що відрізняє їх від заходів у Європейському Союзі? 
 
– Не вважай за кокетування, проте не бачу жодної різниці між рівнем і кліматом таких заходів в Україні і державах, що входять до Євросоюзу. Різницю, власне, відчуваєш лише перетинаючи кордон, і вона не надто позитивна. Зрозуміло, що кожен фестиваль має специфіку: на святкуваннях Юліуша Словацького в Кременці мене завжди вражало, що у заходах бере участь чи не все місто; фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі, хоч і має якісь непорозуміння з місцевою владою і громадою, наче трохи «чужий» для їхньої свідомості, але завжди проходить на рівні, гідному подиву; Форум видавців аж ніяк не поступається Варшавському книж­­ковому ярмарку, а літературна частина у вас навіть потужніша; «Київські лаври» можуть гідно конкурувати з найбільшим польським поетичним фестом «Порт Вроцлав».
 
У. Т.: Богдане, тобі випало бути керівником-куратором українських стипендіатів програми міністра культури Польщі Gaude Polonia, якої думки про наших молодих письменників, що дала ця стипендія їм і чи отримав ти щось від спілкування з ними? 
 
– Здається, мені неабияк пощастило, тому що важко уявити, щоб усі молоді українські письменники були добре виховані, освічені і мали добре почуття гумору, проте траплялися саме такі. Я, зокрема, опікувався Сергієм Жаданом, Любою Яким­­чук, Павлом Щирицею і тобою, а раніше допомагав Андрієві Бондарю, Остапу Сливинському, Сашкові Бойченку та Галині Крук. Тішуся, що мав таке спілкування і таких друзів, оскільки саме вони допомагали мені обирати літературу для перекладу, з ними я радився стосовно перекладу тих чи інших фраз, метафор, саме завдяки їм зміг відчути, що таке багатогранна і часто-густо суперечлива Україна. Хоч найважливішою для мене є наша дружба, міцна й цікава, попри бар’єри віку, кордонів і мови. 
 
З української, що вийшли окремими книжками:
 
Dmytro Pawłyczko: Tajemnica twojej twarzy (Lublin,1989) 
 
Dmytro Pawłyczko: Naparstek (Koszalin, 2000) 
 
Wiersze zawsze są wolne (Wrocław, 2004, 2007)
 
Jurij Andruchowycz: Piosenki dla martwego koguta (Wrocław, 2005, 2007) 
 
Andrij Bondar: Jogging (Nowa Ruda, 2005) 
 
Wasyl Machno: 34 wiersze o Nowym Jorku i nie tylko (Wrocław, 2005) 
 
Serhij Żadan: Historia kultury początku stulecia (Wrocław.2005) 
 
Ostap Sływynski: Ruchomy ogień (Wrocław, 2009)
 
Natałka Biłocerkiweć Róża i nóż (Rzeszów,2009)
 
 
БІОГРАФІЧНА НОТА
Богдан Задура 
 
Народився 1945 року в місті Пулави неподалік Любліна. Поет, прозаїк, перекладач і літературний критик. З осені 2004 року – головний редактор польського літературного часопису Twórczość. Лауреат багатьох літературних відзнак, серед яких: нагороди імені Станіслава П’єнтака (1994) та Юзефа Чеховіча (2010). 
 
Автор 23 збірок віршів, 7 книжок прози. Перекладає з англійської, угорської, української та російської мов

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено