Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 лютого, 2017   ▪   Олена Кухар   ▪   Версія для друку

Чому на World Press Photo перемогло фото вбитого посла

Результати найпрестижнішої фотопремії та інші резонансні події у щотижневому огляді культурних новин світу.
Чому на World Press Photo перемогло фото вбитого посла

Фото, обтяжене унікальністю

Цього тижня світ візуального мистецтва, тамуючи подих, чекав на оголошення результатів найпрестижнішої премії у сфері фотожурналістики — World Press Photo 2017. Незважаючи на традиційні хвилювання, результати були інтуїтивно очікуваними. Коли ввечері 19 грудня 2016 року ЗМІ та соцмережами розійшлися кадри з відкриття виставки «Росія очима турків», де молодий чоловік у костюмі й краватці із пістолетом в одній руці та піднятим угору пальцем іншої застиг у динамічній позі над нерухомим тілом іншого чоловіка, багато хто подумав (і написав), що цей кадр не обійдеться без міжнародних відзнак. Так і сталося - 13 лютого цього року першу премію від World Press Photo отримав фотограф агенції Associated Press Бурхан Озбіліджі за серію знімків вбивства Андрєя Карлова, російського посла в Туреччині.

У посольстві Росії в Анкарі цьогорічне рішення журі назвали свідченням «повної деградації моральних цінностей». А от член журі премії Мері Калверт, пояснюючи на прес-конференції в Амстердамі рішення колег, навпаки, відзначила потужність кадру та його повну відповідність меті конкурсу: «Кожного разу, коли фото зявлялося на екрані, ми мало не відкидалися назад, настільки це був вибуховий кадр. І ми справді відчули, що це фото є втіленням, визначенням того, чим є фотографія року World Press Photo».

Кадр Озбіліджі серйозно вирізняється серед «Фото року» за всю історію її існування, тобто, з 1955 року. Переможці останнього десятиріччя демонструють нам: територіально - Ліван, Афганістан, Іран, Ємен, Палестину, Джибуті, Росію; тематично — наслідки економічної та міграційної кризи, жахи війни, проблему домашнього насильства. Ми бачимо дорослих, що тужать за загиблими, дітей, яких несуть хоронити дорослі, тощо. Приблизно так виглядає й картинка для усіх попередніх десятиліть. Визнаючи потужність та унікальність кожного кадру, глядач усвідомлює, що те чи інше фото є ілюстрацією загальної проблеми, і що поза кадром є інші біженці, інші втомлені солдати, інші загиблі діти. 

Читайте також: Фото вбивці російського посла в Туреччині здобуло премію World Press Photo

Унікальність кадру, який зробив турок Бурхан Озбіліджі (до слова, другий турок-переможець за всю історію премії), полягає у поєднанні конкретності моменту (тобто, вагомість такого кадру зумовлена конкретною секундою його фіксації), публічності та персоніфікованості особи/ героя сюжету (йдеться про загиблого посла) та такої собі обтяженості майбутніми наслідками: як відомо, напад на Карлова було здійснено напередодні запланованого на 20 грудня візиту глави МЗС Туреччини Мевлюта Чавушоглу до Росії, під час якого планувалося обговорення сирійського питання. Ще одна особливість цьогорічного фото-переможця — це те, що воно фіксує той самий момент, коли неочікувано змінився характер та жанр події, яку відвідував його автор. Фотожурналіст Бурхан Озбіліджі увечері 19 грудня вирішив завітати на відкриття виставки, бо йому було, за його власними словами, по дорозі додому (!), і точно не очікував, що стане свідком вбивства.

В історії World Press Photo за усі роки був лише один фотожурналіст, який зробив настільки ж унікальний та персоніфікований за змістом кадр, що поєднав усі вищезазначені особливості. Японець Ясуші Нагао протягом восьми років без особливих досягнень пропрацював фоторепортером однієї токійської газети, але 12 жовтня 1960 року, як кажуть у таких випадках, змінило його життя. Він був одним з 15 інших фотографів, що знімали у цей день політичні дебати, і мав лише один кадр на відпрацьованій плівці, коли в усіх на очах студент-націоналіст Отойя Ямагучі із шаблею атакував лідера соціалістичної партії Японії Інехіро Ясануму та смертельно поранив його. Нагао відзняв останній кадр плівки і отримав за нього Пулітцерівську премію та World Press Photo 1961 року (інші репортери поспішили клацнути затвором, Нагао ж почекав кілька секунд, поки ніхто не затулятиме сцену). Наступного року він залишить редакцію та стане фотографом-фрілансером.

 

Вбивства японського політика та російського посла не змінили хід історії, але могли змінити. Проте це не найважливіше. У той самий момент, коли місце проведення урочистого заходу трансформувалося на місце вбивства, для обох фотографів постало запитання про те, «що значить бути журналістом», і відповіддю на це запитання було рішення продовжувати фотографувати озброєну людину, а не тікати разом з іншими відвідувачами. І раптовість, і трансформація, і прийняте рішення є елементами кадру — і водночас причинами, з яких рішення журі було саме таким, а не іншим.

Сталін, німці та фон Трієр

Тим часом театр російського міста Ростов ставить на своїй сцені виставу про Сталіна («Сталін. Годинникар»). У своєю чергою, європейські ЗМІ згадують про підготовку цієї премєри так само нейтрально, як пишуть про будь-яку іншу театральну подію. Так, наприклад, деякі англомовні видання цитують слова актора — виконавця головної ролі — про те, що роль Сталіна є насправді дуже складною, і що він, актор, мріє, аби глядач зумів побачити як погані, так і хороші риси характеру совєтського лідера. «Він дуже неоднозначний, - каже актор, - і той, хто хоче побачити погане, побачить погане. Той, хто прийде з гарним настроєм, знайде позитивні моменти». Прем'єра вистави запланована на кінець лютого.

Читайте також: Селфі з Джастіном

Захід теж переосмислює минуле, але, на думку експертів-мистецтвознавців, рухається у бік визнання власних помилок та примирення з ними. Про це свідчить раптова і дуже яскрава тенденція: безпрецедентна зацікавленість у роботах німецьких художників повоєнного часу. Так, на лондонському аукціоні «Сотбіс» десятиліттями превалював інтерес до американських та британських сучасних художників. Цього року відбувається те, що експерти вже назвали «зміщенням фокусу чутливості»: німці представляють більше чверті з 64 лотів на майбутньому аукціоні сучасного мистецтва, що має відбутися у березні. Серед них — роботи Георга Базеліца, Герхарда Ріхтера, Томаса Шютте, Вольфганга Тільманса, Мартіна Кіппенбергера та інших.

У цей час світ кіно очікує результатів Берлінського кінофестивалю, який завершується 19 лютого, та готується до «Оскару» (церемонія відбудеться 26 лютого). А одним із найяскравіших ньюсмейкерів з області кіно цього тижня став культовий та скандальний датський режисер Ларс фон Трієр, котрий вкотре викликав резонанс: цього разу своєю заявою про Трампа (у коментарі The Guardian). Трамп, як виявилось, надихнув Трієра на роботу над майбутнім фільмом «Хата, яку збудував собі Джек» про «дуже розумного» серійного вбивцю. Цей фільм, за його словами, «прославляє ідею про те, що життя — зле і безсердечне, а саме цю ідею нещодавно довело укріплення позицій Homo trumpus, - щурячого короля».  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
    26 червня, Наталя Дьоміна
  • Щодва роки містечко Бурже в околицях Парижа стає місцем зустрічі великих авіаційних виробництв. Саме цей захід було обрано українським підприємством “Завод імені Антонова”, щоб вперше показати світу свій новий літак Ан-132D. Цей апарат є першою моделлю, яку українці випускають без жодної виготовленої в Росії деталі.
    26 червня, Ален Гіймоль
  • Тільки у Києві кожного року від невиліковних хвороб помирає приблизно 25 тисяч людей, при цьому 80% із них страждають від болю через відсутність адекватної паліативної допомоги. Експерти, лікарі та правозахисники пояснюють, чому в Україні склалася така ситуація з допомогою смертельно хворим людям.
    26 червня, Ганна Чабарай
  • Тиждень обговорив із французьким філософом Жаном-Клодом Казановою, які проблеми намагатиметься вирішити Емманюель Макрон у Франції та які глобальні виклики існують для Європи зараз.
    26 червня, Юрій Лапаєв
  • Інтернет-велетнів критикують за поширення тероризму. Що їм робити?
    25 червня, The Economist
  • Усе пізнається в порівнянні. У Донецьку «сермяжную» правдивість цієї приказки, що встигла нав’язнути в зубах, відчуваєш найкраще.
    25 червня, Олександр Наумов
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено