Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 березня, 2011   ▪   Аркадій Сидорук   ▪   Версія для друку

Шевченко у Вашингтоні

Коли постане пам’ятник Джорджеві Вашингтону в Києві?
Матеріал друкованого видання
№ 10 (175)
від 11 березня, 2011
Шевченко у Вашингтоні
В американській столиці, на трикутному майдані, що межує з респектабельною Массачусетс-авеню, стоїть на гранітному постаменті бронзовий Тарас Шевченко. На па­м’ятнику викарбувані слова:
Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
«Юродивий», 1857 рік
 
Ініціатори
 
Ще 1898 року в Пенсильванії було засновано перше на американській землі Товариство імені Шевченка, що поставило собі за мету побудувати пам’ятник «найбільшому синові України-Руси». Йому не вдалося цього зробити, однак мрія не полишала заокеанських українців. Початок здійсненню задуму поклала опублікована 1956 року на шпальтах нью-йоркської газети «Свобода» стаття професора Івана Дубровського «За пам’ятник Т. Г. Шевченку у Вашингтоні». Автор зауважив, що до цієї справи мають взятися Українське наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка та Український конгресовий комітет Америки (УККА). У вересні 1960-го за ініціативою голови останнього, Льва Добрянського, було створено Комітет пам’ят­ника Шевченка. Його очолили президент Головної ради наукових товариств імені Шевченка Роман Смаль-Стоцький, президент Української вільної академії наук у США Юрій Шевельов та Лев Добрянський.
 
Того самого року оголосили конкурс на проект монумента до 150-ї річниці народження Кобзаря. Прикметно, що в одному з пунктів висловлено було бажання «широких кіл громадськості, щоб поет був зображений у своїх молодих роках…» Ішлось і про те, що «…найважливіше завдання замовників проекту – знайти відповідну ідею пам’ят­ника, яка б по-мистецькому зобразила національне й все­людське значення Шевченка». Роботи претендентів приймали до кінця зими 1962 року. Фінансові винагороди за найкращі з них були доволі скромні: переможцеві – $1500, дві другі нагороди – по $1000 і дві треті – по $750. Тож річ була не в грошах, а в мистецькому й громадянському престижі.
 
Із-поміж 17 проектів журі одностайно визнало найкращим «Прометея» Леоніда Молодожанина з Вінніпега (див. довідку).
 
Один поет і чотири президенти
 
Раніше українська громада домоглася від Конгресу дозволу на будівництво пам’ятника на публічному місці у Вашингтоні. Це коштувало неабияких зусиль. Тисячі американських українців надсилали листи на Капітолійський пагорб. А тим часом ідею лобіювали провідники діаспори, передусім Лев Добрянський. До справи взялися республіканці сенатор Джекоб Джевітс та конгресмен Елвін Бентлі.
 
У червні 1960 року резолюцію одностайно схвалила палата представників, а в серпні, напередодні закінчення сесії Конгресу, також одноголосно – сенат. 2 вересня її скріпив підпи­­­сом президент Двайт Айзенга­­­­вер, і вона набула чинності як публічний закон 86-749.
 
Унікальний внесок у вшанування Тараса Шевченка зробили очільники американської держави. Гаррі Трумен був почесним головою Комітету пам’ят­ника Шевченка, Двайт Айзенгавер остаточно розчистив шлях до того, щоб пам’ятник поетові таки постав у Вашингтоні. Джон Ф. Кеннеді привітав у вересні 1963 року американських українців з освяченням майдану під будівництво пам’ятника і сприяв здійсненню проекту. У вітальному листі він оцінив творчість Кобзаря як «благородну частку» американської історичної спадщини. Ліндон Б. Джонсон так сказав про Шевченка: «Він був більше ніж українцем – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше ніж поетом – він був безстрашним борцем за права й волю людей».
 
Протистояння
 
Кампанія довкола будівництва пам’ятника Шевченку відзначалась, однак, драматизмом і тривала майже п’ять років. «Cтали на герць дві великі потуги – американська і радянська», – пише Антін Драган у книзі «Шевченко у Вашингтоні». Радянське посольство двічі зверталося до держдепартаменту з вимогою не споруджувати монумента. До нього приєднувалося маріонеткове представництво УРСР при ООН.
 
Войовничі антиукраїнські сили гуртувалися довкола Wash­ing­­ton Post. Вона ретельно ліпила з Шевченка образ ненависника католиків, право­славних, росіян, поляків і євреїв, а водночас «передвісника комунізму». Видання, що мало репутацію респектабельного й ліберального, настирливо домагалося від Конгресу скасування ухваленого ним закону. Напружена ситуація виникла піс­­ля освячення майдану, коли під впливом опублікованої у Washin­gton Post антиукраїнської статті міністр внутрішніх справ Стюарт Юдалл надумав переглянути вирішене питання. Та в кінцевому підсумку з того нічого не вийшло.
 
Новому протистоянню поклало початок «Слово до українців, до всієї української громади у США, до Комітету пам’ятника Шевченку в США», розповсюджене посольством СРСР у Вашингтоні поміж українських видань. Улесливе звернення до «земляків поза Україною сущих» змінювалося в ньому прокльонами на адресу «деяких людців», які намагаються використати світле ім’я Шевченка «в своїх брудних політичних цілях».
 
«Відповідь діячам культури підсовєтської України від діячів української культури в Америці і США» була натомість толерантною до підписантів «Слова…» – «здебільшого шанованих старших та молодших творців і діячів української науки, літератури  й мистецтва». Серед них фігурували Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Патон, Павло Вірський, Левко Ревуцький, Борис Гмиря, Дмитро Павличко. Багато хто в діаспорі висловлював сумнів, чи всі вони справді те «Слово…» підписували.
 
У квітні 1963 року мистецька комісія американської столиці затвердила запропонований про­ект пам’ятника, а також розроблене архітектором Радославом Жуком оформлення майдану, де його мали відкрити. 27 червня 1964 року стало Українським днем в Америці. У святі взяли участь 100 тис. осіб, делегації з Канади, Аргентини, Бразилії, Великої Британії, Німеччини, Франції, Бельгії, Австралії. Були присутні представники уряду США та посли закордонних держав. Президент Айзенгавер, відкриваючи монумент Тарасові Шевченку, назвав його героєм України: «Він запалить тут новий світовий рух [...] невпинний рух до незалежності й волі всіх народів і всіх поневолених націй у світі».
 
У травні 1965-го в підніжжя пам’ятника було вмуровано велику урну з нержавіючої сталі. У ній – земля, яку привезли з Шевченкової могили в Каневі голова міської управи Детройта Маруся Бек та подружжя Калмиків. Укладено в постамент було й «Пропам’ятну книгу» з коротким описом історії пам’ят­ника, список понад 50 тис. американських громадян, переважно українського роду, які вносили добровільні пожертви, інші документи. Відтоді всі найважливіші події українська громада в Америці відзначає біля пам’ятника Тарасові Шевченку. 
 
НАПИС НА ПАМ'ЯТНИКУ
"Цей монумент Тарасові Шевченку, українському поету ХІХ століття і борцю за незалежність України та за свободу всього людства, який під іноземною російською імперіалістичною тиранією та колоніальним правлінням звертався до Вашингтона з його "новим і праведним законом", було відкрито 27 червня 1964 року..."
 
ДОВІДКА
Леонід Молодожанин (Лео Мол)
 
Уродженець Полонного (нині районного центру Хмельницької області), навчався в Ленінградській та Берлінській академіях мистецтв, Королівській академії красних мистецтв у Гаазі. Зажив слави у світі, особливо в Канаді. Був членом Королівської канадської академії мистецтв, відзначений найвищою державною нагородою – орденом Канади. У Вінніпезі на його честь відкрито «Сад скульптур Лео Мола». Окрім пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні втілив образ Кобзаря ще й у скульптурах у Буенос-Айресі та Санкт-Петербурзі.
 
 
 
 
ДО РЕЧІ
Рішення звести пам’ятник Шевченку в Москві ухвалили після того, як монумент йому вже стояв у канадському Вінніпезі й було ухвалено закон про будівництво ще одного – у Вашингтоні. Газета української діаспори «Свобода» писала: «Ми певні, що пам’ятник Тарасові у Вашингтоні причиниться до того, що [...] вдячний волелюбний український нарід збудує в Києві пам’ятник Юрію Вашингтонові, американському символові тих найвищих ідеалів, що їх залишив Тарас Шевченко українському народові».

Від монумента першому президенту США, яким захоплювався великий син України, до пам’ятника Шевченкові – рукою подати. Від Вашингтона до Києва – тисячі й тисячі миль. У Вашингтоні вони зустрілися маже півстоліття тому. Коли ж, зрештою, зустрінуться вони в Україні?.

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено