Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 грудня, 2016   ▪   Спілкувалася: Олена Чекан   ▪   Версія для друку

Харизма і аристократизм музиканта

Це інтерв’ю із архівів Олени Чекан. Тиждень.ua публікує його вперше
Харизма і аристократизм музиканта

29 лютого 2012 року Ален Планес відтворив у колонній залі Національної філармонії України атмосферу французького музичного салону. Піаніст-віртуоз привіз і подарував зимовому Києву іскру й відчуття подиху Парижа. У його блискучому виконанні зовсім по новому сприймалися фортепіанні п’єси ліричного Фредеріка Шопена і засновника музичного імпресіонізму Клода Дебюссі. Українська публіка реагувала шквалом аплодисментів.

Маестро Планес – піаніст-художник, вільно володіючи технікою гри на фортепіано, творить музику напрочуд чистими фарбами й стрімливими великими мазками по чорно-білих клавішах рояля, розцвічуючи у приголомшливому володінні звуком, тембром, барвистістю фортепіано звуковий  простір найрізноманітнішими образами. В нього зовсім особливе відчуття часу, усюди панує гармонія. Ален Планес неймовірно чарівна, легка у спілкуванні людина, з якою можна розмовляти годинами, слухаючи його безкінечні історії з життя Дебюссі й інших знаменитих музикантів.

З чого почалася музика в Вашому житті?

– Моя мати була творчою особистістю, вона надихалася і захоплювалася живописом. Це було уподобанням її життя. І мати, і батько зналися на музиці. Мого старшого брата вчили музиці, грати на фортепіано. Мати, коли чекала на моє народження, досить часто в’язала щось біля радіо і слухала класичну музику. Тож можу стверджувати, що музика увійшла в моє життя ще до мого народження і постійно супроводжує мене з дитинства. Сім’я жила передмісті Ліону. Братові вчителі (місцеві меломани і музиканти) приходили до нас додому. А я, трирічний, уважно слухав кожний урок. Коли професор виходив з нашого будинку, я сідав за інструмент і грав все, чого вчили мого брата. Це дуже не подобалося йому через те, що у мене виходило краще за нього. Через якійсь час він припинив своє навчання. А я почав займатися професійно. Писати й читати я навчився у п’ять років. Семирічним вступив до консерваторії в Ліоні. Починав з вивчення сольфеджіо і поступового оволодіння грою на фортепіано. У вісім відбувся мій перший концерт у Ліоні.

Читайте також: Миколайчики щастя

А Ви розуміли, що були набагато молодшим за інших студентів консерваторії?

– В Ліонській консерваторії поряд зі мною набували знань учні 15-16-ти років. Спочатку я на це зовсім не звертав уваги. Коли я тільки-но вступив до консерваторії, то директор вирішив, що я надто малий, тому рік я вчив тільки сольфеджіо і вчився вдома, а в дев’ять років я вже отримав офіційний дозвіл. Для мене це було просто приємне щасливе життя. Насправді ж лише у 12 років я відчув, що набагато молодший за одногрупників. Це сталося тоді, коли я став лауреатом І премії у Ліонській консерваторії (у всіх консерваторіях Франції, коли студенти закінчують консерваторію отримують премію), здобувши цю високу нагороду у 12 років. Раптово прийшло розуміння всієї серйозності того, що відбулося в моєму житті, і я навіть трохи злякався від усвідомлення важливості цієї події. Тепер можу констатувати – напевно я почав дорослішати. Так співпало, що саме тоді перед концертом вперше з’явилося неприємне відчуття болю у шлунку і з того часу виникає перед кожним концертом.

Чому після Паризької консерваторії ви відправилися до Сполучених Штатів Америки?

– У 12 років я вступив до Паризької консерваторії. Звичайно я був замалий, щоб жити там самому. Кожний тиждень ми з мамою приїздили до консерваторії. Я звітував про виконані завдання і отримував нові на наступний тиждень. Після чого ми поверталися додому. В 15-16-ть років я вже їздив сам. Зупинявся в готелі. Паризьку консерваторію закінчував у Жака Фер’є і мав велике бажання продовжувати музичну кар’єру.

Брат, який на 10-ть років старший від мене, вибрав зовсім інше життя, він став фінансистом, а хотів бути футболістом.

Мені ж хотілося розширити свої професійні горизонти. Французька школа дуже індивідуальна, а я прагнув чогось більшого. Спочатку були плани їхати до Москви, але не було добрих контактів. До США мене запросив відомий американський піаніст Менахем Пресслер. Я навчався і вдосконалював майстерність в Індіанському університеті у Блумінгтоні. Пресслер допоміг мені отримати стипендію, бо навіть приїхати до США потрібні були великі гроші.

Там трохи інший підхід до навчання – у музичному кампусі студенти займалися тільки музикою. Нам давали уроки й інші професори. Такого немає ні в Ліонській, ні в Паризькій консерваторії. В університеті викладали надзвичайні професори. Моє життя постійно було наповнено музикою – я багато акомпанував, виступав з концертами, з оркестром, завжди грав там на другому фортепіано. Навчання продовжувалося 3,5 роки. Вже по цьому я працював професором у Клівленді.

Коли Ви повернулися до Франції?

Я повернувся до Франції у 1976 році. Співпрацював із відомим ансамблем сучасної музики Ensemble InterContemporain. Його заснував композитор і диригент П’єр Булез, один з лідерів французького музичного авангарду, шалено талановитий автор надзвичайно складних для сприйняття й виконання партитур. Ви навіть не можете уявити, який це неоціненний досвід і яка фантастична можливість особисто спілкуватись із найвідомішими композиторами сучасниками. Заняття музикою незвичною й сміливою припало мені до душі. У складі ансамблю я виступав п’ять років, насичуючись враженнями від спільної роботи із класиками XX століття – Карлгайнцем Штокхаузеном, Дьордем Лігеті, Лучано Беріо й іншими авангардистами. Поступово мої уподобання змінювались. До сольного плавання мене спонукало захоплення музикою Франца Шуберта, Фредеріка Шопена й Клода Дебюссі.

Ваше відношення до міжнародних конкурсів і до будь-яких конкурсів взагалі?

Я ніколи не брав участі у міжнародних конкурсах, хоч і отримував запрошення. Пресслер хотів, щоб я поїхав до Брюсселю, до королеви Єлизавети. А мені достатньо було моїх консерваторій. Я думаю, що конкурси – це як нічний клуб, де в один щасливий момент маєш великий успіх, але на ранок все закінчується. Раніше конкурсів було набагато менше. Для мене особисто найбільш цікавішими з них були конкурси піаністів імені Фредеріка Шопена та міжнародні конкурси імені Петра Чайковського, бо на сцені справді з’являлися нові яскраві особистості. Зараз різноманітних конкурсів як на мене дуже багато, але це ще нічого не означає. Музикантів, які виборюють перемогу, чимало, але ж потім ми про них нічого не чуємо. І, навпаки, ті, хто вибував з конкурсів, потім робили фантастичну кар’єру.

Читайте також: Закордонні голоси. Співати українською на Заході

Ваші композитори з дитинства, хто залишився, хто прийшов?

– Це, найперше, Клод Дебюссі. У дитинстві це цикл із шести фортепіанних п’єс «Дитячий куточок», присвячений композитором своїй трирічній донці Клод-Еммі. Хоча вони й не призначені для виконання дітьми, але я грав їх. Пам’ятаю одного разу мама повела мене на концерт дуже відомої співачки, яка виконувала твори Клода Дебюссі, до того ж вона була знайома з ним особисто. Мене це надзвичайно вразило, було так велично, так поважно, начеб вона, наприклад, можете собі таке уявити, сказала, що особисто знала таких корифеїв як Людвіг ван Бетховен чи Вольфґанґ Амадей Моцарт. З дитинства в моєму серці Франц Йозеф Гайдн, я захоплююсь його творчим доробком.

Так сталося, що я не розумів, як моє дитяче життя відрізняється від життя інших дітей, як його змінює захоплення музикою. До речі, батьки не були музикантами, але музику любили.

У своєму першому інтерв’ю, а мені було тоді 8 років, я казав про мрію бути диригентом. Батьки часто цікавилися моїми намірами на майбутнє, а я завжди наполягав, що хочу бути музикантом.

Хто більш подобається зараз? Мабуть вся музика. Я маю на увазі і класику, і модерн, і старовинну Х століття, і Йоганна Себастьяна Баха, і Людвіга ван Бетховена… Когось одного дуже важко виділити. Часто граю Баха, Шуберта, Дебюссі.

Ваше враження від роботи над партитурою «Чарівної флейти» до постановки Пітера Брука?

– Це досить смішна історія. Ми не зрозуміли один одного. З самого початку нашої співпраці виникли проблеми. На жаль, проект не було завершено. Це 2011 рік. Пітер Брук думав, що він буде музичним директором, а я думав, що двох музичних директорів в одній постановці не може бути. Ось таке непорозуміння.

Ваші диски відрізняються тим, що всі сонати Шуберта, твори Шопена, Гайдна, Скарлатті виконані за можливості на старовинних клавішних інструментах, а Дебюссі, останній запис творів Шопена так само на інструменті тієї епохи?

– Я співпрацюю з найбільшим пропагандистом автентичного виконання старовинної музики – компанією Harmonia Mundi. На сьогодні це майже два десятки дисків. Переважно фортепіанні твори Йозефа Гайдна, Франца Шуберта, Фредеріка Шопена і Клода Дебюссі. Я пропоную свою програму, пропоную інструмент, на якому вона може бути виконана, бо я дуже люблю і непогано знаю старовинні клавішні інструменти.

Вирішує, як завжди, які диски будуть видаватись, директор Harmonia Mundi, іноді вона відмовляється від моїх пропозицій і тоді я називаю її «мадам Ні».

Зазвичай музикант пропонує те, що він хоче виконувати і на якому інструменті. Нажаль, інколи до здійснення мрії проходить декілька років. Одного разу я хотів записати Йозефа Гайдна і запропонував це, а вона мені сказала: ні, ні, ні, бо це не буде продаватися. Пройшло 5-6-ть років. Вийшов Гайдн в моєму виконанні в іншій фірмі. Він так добре продавався, що вона сказала: добре, будемо писати всього Йозефа Гайдна. Я зараз працюю більше з Harmonia Mundi.

Який меседж ви посилаєте своїм слухачам? Це спільне для диску і концерту?

– У мене немає такого якогось точного меседжу, але я, як медіум, пропоную, пропагую і насаджую музику. Запис диску і концерт – це зовсім різні речі, тому що немає вібрації з публікою. Звичайно, треба готуватися, запис диску потребує більшої підготовленості і сконцентрованості, бо там немає відчуття тих насичених п’янкою енергією вібрацій, які завжди є під час концерту. Вони й є моєю безпосередньою комунікацією із слухачами. Не відчуваючи їх дуже важко грати. І запис зазвичай йде протягом цілого дня. Але я завжди намагаюся грати однаково і під час запису на диск, і в концерті.

Читайте також: Згадуючи Олену Чекан

Ваші концерти змінюють життя слухачів? Ви думаєте про це? Підбираєте для цього програму? Як впливають на Ваше світосприйняття трагічні події, які відбуваються в світі, такі, як Фукусіма?

– З такими трагедіями змиритися неможливо. Моє співчуття завжди з тими, хто потерпає від розбурханої стихії або будь-яких інших катаклізмів. В моїй душі є протест проти тих трагедій, які інколи струшують світ. Це навряд чи має якійсь відгук в музиці. Але як громадянин, я це відчуваю. Я розумію фразу Ніцше про те, що мистецтво допомагає нам не вмерти від правди.

Чому Ви відібрали для виконання в Україні саме твори Фредеріка Шопена і Клода Дебюссі?

– Українських композиторів я, на жаль, не знаю. До Києва я привіз п’єси своїх улюблених авторів – ноктюрни, прелюдії, етюди й балади Фредеріка Шопена, а також естампи й прелюдії Клода Дебюссі. Твори цих композиторів завжди виконую з величезною насолодою й маю надію, що вони сподобаються публіці. Я привіз до України Шопена, тому що він слов’янин. А Дебюссі перебував під дуже великим впливом Шопена. Вони винайшли новий спосіб грати на роялі. Шопен, а пізніше Дебюссі. Неперевершений Дебюссі казав, що навчався у педагога, який був учнем неперевершеного Шопена.

І наостанок, живопис і книжки у Вашому житті? Як Вам вдається створювати у своїх інтерпретаціях п’єс Франца Шуберта, Фредеріка Шопена й Клода Дебюссі неповторні дивні образи, немов насичені фарбами й ароматами?

Навряд чи я зможу відповісти, яким чином це у мене виходить. У музиці все моє життя, всі мої емоції. Мабуть тут справді дивним чином спрацьовує моє захоплення живописом, що формувалось під впливом мами. Я виріс у родині художниці, тому й сам є знавцем живопису. Інша моя пристрасть книги. Найулюбленіші Марсель Пруст і Оскар Уайльд, їх відрізняє особливе відчуття часу, як субстанції, що є в’язкою і розтяжною, а також інтелектуальний дендізм.

---------------------------------------------------------------------------------

Ален Планес – видатний французький піаніст. Професор Паризької консерваторії. Народився 20 січня 1948 (Ліон, Франція). Перший концерт у 8 років. Перше інтерв’ю у 8 років. Мрія – бути диригентом. Найбільше захоплення – музика. Студії звукозапису: Denon, Deutsche Grammophon, Harmonia Mundi, Brilliant Classics, INA Mémoire vive. Навчався в Ліонській консерваторії. Закінчив Паризьку консерваторію у Жака Февр’є. Навчався і вдосконалював майстерність в Індіанському університеті у Блумінгтоні. Співпрацював із відомим ансамблем сучасної музики Ensemble InterContemporain у П’єра Булеза.

Захоплення музикою Франца Шуберта, Фредеріка Шопена й Клода Дебюссі.Найбільшим визнанням користується виконання Аленом Планесом фортепіанної музики  Клода Дебюссі, він відзначений в  1986 р. премією Віктуар де ля мюзік за кращий французький запис року.

 

 

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чим живе столична сцена
    26 лютого, Дарія Трусова
  • Альтернативи вугіллю з ОРДіЛО немає. Щось нагадує, чи не так? Безальтернативний Мінськ нарешті наблизився до свого логічного завершення — безальтернативної торгівлі.
    26 лютого, Станіслав Васін
  • Сьогодні день із розряду емоційно виснажливих або просто важких. Давали аванс. Я зазирнула у відділення місцевого банку в другій половині дня, сподіваючись, що черг уже не буде. Решта 30 осіб, які стояли в черзі, напевне, думали так само. Людей було забагато, єдине щастя — не на вулиці.
    25 лютого, Вікторія Малишева
  • Хрущов привів разом із собою до влади український клан, який згодом усунув свого патрона від управління СРСР
    25 лютого, Валерій Примост
  • Як майбутній візит Дональда Трампа до Лондона вплине на відносини між США та Великою Британією
    24 лютого, Майкл Бініон
  • Просвітницькі мотиви та амбіції першопрохідця не допомогли режисеру Джорджу Менделюку створити якісний продукт. Західна аудиторія від Сан-Франциско до Сіднея – головний адресат «епічної саги» - розчарована і нервово іронізує.
    24 лютого, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено