Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 листопада, 2016   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

«Життя» минуло. «Молодість» пройшла

Київський фестиваль грамотно окреслив тенденції світового кіно
Матеріал друкованого видання
№ 44 (468)
від 3 листопада, 2016
«Життя» минуло. «Молодість» пройшла
Фото: УНІАН

Як і все в нашому житті, кінофестивалі по одежині стрічають, а по розуму випроваджують. Одежиною кінофестивалю прийнято вважати церемонію відкриття, розумом — розподіл нагород. Цього року 46-та «Молодість» показала нам цілком якісну одіж і добротний розум. Не сказати, звісно, що церемонія відкриття в Театрі імені Івана Франка відрізнялася від усіх попередніх якимось вищим смаком і якістю самої постановки, однак і дорікнути особливо теж ні в чому. Відкриття було досить стандартним, а фільм відкриття, — «Життя» Стефана Брізе за романом Мопассана, — який багатьом здавався не найкращим вибором для цього, насправді виявився дуже вдалим. Поєднання старого і нового, традиційного і новаторського, сучасний погляд на одвічну проблему співіснування чоловіка й жінки, цікавий «миттєвий» монтаж — це саме те, що потрібно фестивалю із запальною назвою «Молодість».

Що стосується розуму, то міжнародне журі під проводом такого самого завзятого канадця Дені Коте, обираючи володаря Гран-прі, думається, прийняло найбільш правильне рішення, на яке можна було тільки сподіватися, присудивши «Золотого скіфського оленя» фільму Яна Матушинського «Остання сім’я». Це справді зріла, серйозна й краще за інші розіграна стрічка цьогорічної «Молодості». Ми спостерігаємо, як протягом 30 років живе й гине сім’я відомого польського художника Здзіслава Бексінського, як в одній людині йде боротьба не на життя, а на смерть, що призводить до перемоги смерті. Герой, який живе у світі своїх сюрреалістичних фантазій, у підсумку виявляється позбавленим усього, що становило сенс і наповнювало його життя. Своєрідний трохи похмурий польський гумор у фільмі 32-річного дебютанта є чудовим ґрунтом для розмови про деградацію су­спільства та крихкість мистецтва. Виконавець головної ролі відомий польський актор Анджей Северин за роль Бексінського отримав «Срібного леопарда» на фестивалі в Локарно.

Вибір як найкращого фільму фестивалю польської стрічки ніби підтвердив культурологічну та інтелектуальну чутливість «Молодості». Польський кінематограф, поза сумнівом, один із найсильніших у світі, у 1990-ті помітно ослабнув, а в 2000-х узагалі був близький до смерті. Позбавлений владою державних дотацій, він був практично приречений на загибель, і тільки створення в 2005 році Польського інституту кіно, якому делеговано розподіл державних коштів, ознаменувало початок виходу цього виду мистецтва з глибокої кризи. Головний приз «Останній сім’ї» ніби вияв поваги до польського кінематографа, що лідирував у Східній Європі в середині ХХ століття і зараз починає нове життя.

Читайте також: «Молодість», «Життя» і безсмертя

Професійне чуття (а точніше, звісно, професійне знання) відбірників «Молодості» працює безвідмовно: за фільмами міжнародного конкурсу видно, що головний вектор розвитку сьогоднішнього європейського кіно тут урахований та обдуманий. Тут чудово розуміють, наскільки свіжий і новий вітер із країн Східної Європи порівняно із Заходом. Коли Польща здала свої позиції як лідер східноєвропейського кіно, на зміну їй прийшли країни колишньої Югославії, Чехія, Словаччина. На задвірках довго лишалися Румунія та Болгарія, але спершу Румунія створила свою нову кіношколу, «народивши» кілька десятків першокласних режисерів, а незабаром її приклад стала потихеньку наслідувати Болгарія.

У конкурсі цьогорічної «Молодості» румунського кіно не було, зате неабиякий аншлаг спостерігався на показі позаконкурсного фільму одного з найцікавіших румунських режисерів Раду Жуде «Зранені серця» — румунської варіації «Зачарованої гори» та дослідження європейського декадансу.

А на показі болгарської конкурсної стрічки «Безбожниця» Ралиці Петрової був практично порожній зал, і це свідчить лише про те, що смак до болгарського кіно ще не прищеплений. «Безбожниця» — переможниця кінофестивалю в Локарно, одного з найпрестижніших світових фестивалів авторського кіно, — за стилем, манерою роботи камери нагадує взірець румунського кіно останніх років. Тут соціальна проблематика переплітається з темою морального вибору людини, її бажанням чи небажанням пройти довгий шлях від сильної моральної фрустрації до здатності співпереживати, любити, співчувати.

Віддавши головний приз польській стрічці, журі все ж таки не наважилося обійти увагою й західноєвропейський кінематограф. Найкращим повнометражним художнім фільмом суддівська колегія «Молодості» оголосила бельгійсько-французько-швейцарську стрічку «Воротар» (режисер Ґійом Сене). Враховуючи, що обійти увагою західноєвропейський кінематограф не можна було, а робіт, які його представляли, у конкурсі лише три: крім «Воротаря» ще непогана, але доволі стандартна іспанська мелодрама «Відчинені двері» та ісландське «Кам’яне серце», зрозуміло, чому відзначити вирішили «Воротаря». Ісландцям віддала свій приз ФІПРЕССІ (Міжнародна асоціація кінокритиків), мужньо вирішивши підтримати історію дорослішання й визначення власної сексуальної орієнтації хлопців із рибацького села на краю світу.

Читайте також: Лутц Даммбек: «Шик із гетто експортується до Європи»

«Воротар» — дебют у повнометражному кіно молодого француза Ґійома Сене. Фільм, як і багато стрічок «Молодості», про дорослішання, про інфантилізм суспільства, про непереможну владу стереотипів. 15-річний школяр Макс дізнається, що його дівчина, однокласниця Мелані, вагітна. У драматичну історію втягнуті дві сім’ї з діаметрально протилежними поглядами на подальший розвиток подій. За всієї очевидної недосконалості стрічки режисера можна похвалити за сміливість, із якою він іде проти феміністської хвилі, що накрила європейський кінематограф. Ми вже звикли, що жінки, принаймні в кіно, розумніші, доросліші, сильніші за «сильну» половину людства. Молодий режисер із цим явно не згоден і малює у своєму фільмі-дебюті світ, у якому саме чоловік, як у старі добрі часи, приймає рішення і бере на себе всю важкість їх виконання.

За традицією на «Молодості» два великих конкурси: міжнародний і національний. Є ще й конкурс «Сонячний зайчик», у якому беруть участь фільми, присвячені «одностатевій» тематиці, і дитячий конкурс. На показах національного конкурсу зал набитий ущерть — переважно молодь. Як правило, приходять уболівати за своїх: у національному конкурсі беруть участь здебільшого студентські роботи. Ці покази зазвичай найвеселіші, багато хто з присутніх одне одного знає, перемовляється через зал і сміється в найменш підходящих для цього місцях. Молодість же. Хоча приводів для сміху національний конкурс дає, скажемо прямо, небагато. Передусім засмучує брак у хлопців бодай скількись чітко окреслених інтересів. Двадцять із лишком фільмів — і всі того чи іншого рівня майстерності замальовки на малозначущі теми. Зрозуміло, вимагати від зовсім юних занурення у філософські проблеми буття чи дорослих рефлексій на теми жорстких соціальних негараздів на батьківщині неможливо. Але коли дивишся одразу два десятки найкращих, на думку відбірників, фільмів, вектор зацікавлень завжди відчутний. У цьому випадку намацати його не вдалося. Три стрічки з двадцяти однієї так чи інакше присвячені нинішній війні на Сході — усі вони дуже ліричні, сентиментальні, без надто важких рефлексій. Кілька робіт мали суто експериментальний характер — спроби передати свої відчуття від сьогоднішнього світу через суміш анімації, комп’ютерної графіки, елементів документального кіно в юному віці завжди похвальні й привабливі. Дивно, що саме таких фільмів у національному конкурсі було зовсім мало. І ще більше дивує, що журі національного конкурсу вирішило відзначити як найкращу одну з найтрадиційніше знятих стрічок — «Кров’янку» Аркадія Непиталюка. Невесела комедія про невикоренену ксенофобію, жертвою якої стає єврейська дівчина, що приїхала в глухе село знайомитися з батьками нареченого, викликала в залі саме ту реакцію, на яку, вочевидь, і сподівалися
автори, — молода публіка щиро веселилася.

Читайте також: Мирослав Слабошпицький: «Зйомки фільму — це завжди антропологічна експедиція»

Будь-який фестиваль — це не тільки кіно саме по собі, а ще й гучні події. Що гучного було на «Молодості»? Напевно, українські прем’єри. На «Мустафу» Ахмеда Саріхаліла квитків не було вже за два дні до прем’єри, а лави охочих потрапити на неї атакували зал із властивою всім тим, у кого немає квитка, агре­сією. Прибув на показ і сам герой стрічки Мустафа Джемілєв, а поміж гостей найбільший успіх мала співачка Джамала, що зайняла почесне місце в першому ряду. Документально-ігровий фільм про лідера кримських татар знятий хоч і скучнувато з погляду кіномови, але з колосальною пошаною до героя. У стрічці все життя, вся історія боротьби цієї дивовижної людини, низка спогадів і перманентний подив: як у XXI столітті можливі такі спроби приниження цілого народу з довгою і важкою історією?  Про цілий народ спробував розповісти й російський тележурналіст Лєонід Парфьонов — презентація його телепроекту «Російські євреї» теж відбулася з аншлагом. Щоправда, Лєонід про всяк випадок не наважився прямо відповідати на прямі запитання про нинішню політичну ситуацію та відносини України й Росії. Що ж, йому ще свій проект прилаштовувати треба.

«Маріуполіс» Мантаса Кведаравічюса — українсько-литовсько-французько-німецький документальний фільм про місто на лінії воєнного конфлікту — уже був показаний у межах останнього Берлінського фестивалю, де також пройшов із повним аншлагом. Це стрічка про те, як живе українське місто під час війни. Автори сягають у своїй роботі буквально вершини коректності, примудрившись упродовж усього фільму жодним словом не окреслити своєї позиції. Це незвично, але водночас і найвищий пілотаж. Зрештою, дурням нічого не поясниш, а розумні із задоволенням подумають. Вишенькою на торті «Молодості» стала стрічка «Лобановський назавжди» — спроба українських кінематографістів (режисер Антон Азаров) не просто намалювати портрет легендарного тренера, а й показати драматичну долю цієї непростої людини на тлі його непростої епохи. У фільмі про Лобановського розповідають люди, які самі давно стали легендами: Олег Блохін, Мішель Платіні, Андрій Шевченко, Нікіта Сімонян, Олександр Шовковський, Олексій Михайличенко. Крок за кроком, розповідь за розповіддю, немовби пазл, складається зі шматочків доля цієї надзвичайно талановитої, норовистої та суперечливої людини.

Цікаво, що в основній конкурсній програмі «Молодості» не було жодного українського фільму. Звісно, це не диверсія з боку керівництва фестивалю. Це та невесела реальність, яку ще належить осмислити і яка має стати темою окремої серйозної розмови. Якби «Молодість» знала…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено