Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 березня, 2011   ▪   Тетяна Оробець   ▪   Версія для друку

Маршрути шиття

Мода на етно напрочуд стабільна. Мережана сорочка – давно вже не лише національний атрибут, а й прибутковий бізнес. Тиждень вирішив з’ясувати, де є в Україні організована конкурентоспроможна альтернатива стихійному етноподіуму
Матеріал друкованого видання
№ 8 (173)
від 25 лютого, 2011
Маршрути шиття
Анатолій Бєлов

У країні є загальновідомі центри народних ремесел. Гончарство здавен розвивається у полтавському селі Опішне, килимарство – у Космачі на Гуцульщині, у Буді, що на Харківщині, виробляють фаянс, а у придніпровській Петриківці змалку навчають хлопців та дівчат місцевого фірмового розпису. А де виготовляють вишиванки? Та по всій Україні (тепер кажуть, що вже й у Китаї). Але є, звісно, й регіони з давніми традиціями вишивання.

Майстерні у Решетилівці 
 
Титул дизайнерського центру вишивки Решетилівка, що на Полтавщині, мала здавна, підтвердила його й за часів незалежної України. Ані крах СРСР, ані занепад місцевого флагмана виробництва – швейної фабрики ім. Клари Цеткін – не змусили сотні майстрів, що спеціалізувалися на делікатній ручній роботі, покинути своє ремесло. Перепрофілювалася лише дещиця. Для більшості ж майстрів полотно, голки й нитки і досі є хлібом насущним.
 
Рекламувати свій вишиваний Клондайк решетилівці вважають недоцільним. Впевнені, що справ­­жні поціновувачі й так їх знають.
 
«Наші майстрині найкра­­щі», – переконана Наталія Бігун, директорка місцевого художнього професійного ліцею. Саме тут навчають виготовляти національне вбрання. Студенти заняття інакше, як майстер-класами, не називають. Бо на них що не вчитель, то офіційно визнаний народний умілець.    
    
Надія Вакуленко – одна з таких. У 2007-му їй зі своїми роботам випало представляти Україну на Всесвітньому етнофестивалі мистецтва та культури в Сеулі. Тоді південнокорейці все не йняли віри, що візерунки на сорочках – справж­­ній hand made, а не комп’ютер­­на графіка.  
 
«Я з комп’ютером на «Ви». Про яку графіку може йтися? Колекціонери замовляють вироби, як вони кажуть, із родзинкою, тобто доволі марудні, трудомісткі, й кожен стібок на них зроблений оцими руками. З однією вишиванкою місяців три мучилася. Усе тому, що на маркізеті (тонка напівпрозора шовкова тканина. – Ред.) захотіли. Будь-яка забаганка клієнта для нас, як-то кажуть, закон, тим паче за 10 тис. грн!» – охоче ділиться професійними таємницями пані Надія. 
 
Не без усмішки згадує випадок, коли довелося вишивати весільне вбрання за фен-шуєм. Кольори на туніках наречених – послідовників популярного східного вчення мали збігатися з кольором та символікою їхніх чакр.      
 
Характерними для вишивки східноукраїнського та центра­­льного регіонів, як стверджує Наталія Бігун, є пастельні то­­ни. Рослинні барвники, яки­­ми фарбували нитки ще в позаминулому столітті, давали блі­­ді кольори. Ті, кому не подобалась отримана у результаті цих експериментів тьмяність, вишивали звичайними, нефарбованими. Ось звідки популярні нині мотиви білим по білому, блакитним по білому, сірим по білому. Все це, каже пані Наталія, решетилівська класика жанру. А ще є мережка – спеціальна техніка, ко­­ли горизонтальні нитки з тканини витягують, а вертикальні схоплюють між собою, утворюючи візерунки.  
 
«Взагалі у нас за програмою сотня різноманітних прийомів вишивки: кучерявий шов, зерновий вивід, солов’їні вічка. Викладаємо й західно­українські метóди. Вони специфічні, дуже яскраві, впадають у вічі», – розповідає директорка ліцею.  
 
Випробування на профпридатність для студентів – відтворити так зване Дерево життя, один із символів українського народного мистецтва. 
 
«То складне завдання. У цьому символі дуже багато елементів. Півники – обереги від нечисті, повна чаша – добробут, квіти – кохання, колосся – багатство, пташенята – діточки. Але з року в рік залежно від профілю навчання майбутні вишивальники вишивають, килимарники тчуть, живописці малюють його. Щоб знали, якими розумними були наші пращури!» – пояснює Наталія Вікторівна.     
 
Про життєву мудрість пра­­українців знають і в ООН – гобелен із однойменною назвою «Дерево життя» місцевої художниці Надії Бабенко прикрашає Блакитний зал цієї міжнародної організації в Нью-Йорку.                   
 
Найдорожчий посаг
 
Є в Україні місце, де вишиванка не вважається чимось незвичним і не сприймається як сувенір. Зрештою, їх чимало в країні – таких сіл, як Вовчківці на Івано-Франківщині.
 
Тут не знайдеш хати, де немає вишиванки. А посаг для нареченої, де є і вишиванки, у Вовчківцях починають збирати з її дитинства. 
 
Марія Костянтинівна Левко своїй правнучці Ілоні першу сорочку вишила, коли тій випов­нилося три роки. Нині крихітний клаптик рядна з блакитними волошками на ньому – окраса гардероба ляльки Христинки, а в Ілони вже є готовий комплект на дівування: ви­­ши­­ван­ка, запаска (незшитий поясний одяг. – Ред.), підтичка (нижня сорочка. – Ред.), окрійка (вишитий пасок. – Ред.), різнокольорові стрічки та вінок. Усе це – теж робота прабабусі.       
У Вовчківцях кілька жіночок також вишивають на замовлення односельців. Одна з вишивальниць – пані Алла: «Роботи вистачає. Особливо в піст, коли весіль немає. Це пік замовлень. Кожна дівчина від малої до великої хоче мати народний стрій, щоб бути готовою дружкувати на весільній забаві. Та й хлопці теж».
 
Бути дружкою і дружбою – особлива честь. І без вишиванки тут ніяк не обійтися – напередодні вінчання молоді в супроводі свого почту, обов’язково вбраного в народне, йдуть у село запрошувати на гуляння поважних гостей: священика, го­­лову сільради, директора шко­­ли, класного керівника. 
 
Жінка розповідає про тенденції: «Зараз серед молоді мод­­не однотонне. Воно з центру, із Полтавщини, прийшло. Наша ж вишивка, як на мене, колоритніша, насиченіша, пристрасніша. Натуру гірську підкреслює».      
 
«Важливо не втратити цю спадщину, щоб зберегти й розвинути автентичні техніки вишивки. Адже сорочка була ніби «паспортом» села. Та й у селі не було двох однакових – кожна дівчина додавала власні родзин­­ки, – зауважує Ярослав Осадца, народний майстер, член товариства «Вертеп», яке на Тернопіллі відроджує забуті техніки вишивки. – А ще вони зберігали історію. На одному рукаві могло бути до 16 технік вишивки. Яке то було б щастя, якби зробити каталог тих вишивок, які десь уціліли, по кожному селу».
 
 
Традиції й сучасність
Руслан Павлюк, чільник наукового підрозділу Майстерні автентичного костюма «Шляхетний одяг»:
 
Мусимо розуміти, що узори мають певну належність до чогось… Знання майже втрачені, але розуміння ще залишається. «Традиційні» жінки знали: щоб краще народжувати, треба зашити плічко сорочки червоними ромбами. А сьогодні сучасна жінка дивується тій самій традиційній вишивці Полтавщини: «Чому не червоно-чорна, чому не хрестиком і що це за турецькі візерунки?» Шиття – це глибокі знання, які не є самі собою зрозумілими. 
 
За останнє століття сформувався бренд української вишиванки, який насправді є лопуцьком для прикриття срамоти традиційного незнання. Прошу пригадати, що сорочка, хоч би яка вишивана вона була, є спідньою білизною. Одягати її на свято, не заправляючи в штани й не маючи плечового верхнього одягу, – це несмак, сформований совєцьким кітчем. Господар у «традиційні» часи за ворота в сорочці не виходив, а парубок навіть улітку накидав свитину на плече, йдучи на вулицю.
 
 

БІЛИМ ПО БІЛОМУ. Світлі тони нині популярніші за яскраве шитво


ЦЕНТР ВИШИВАННЯ. Решетилівка зовні не надтовідрізняєтьсявідіншихсілкраїни


ЗА П’ЯЛЬЦЯМИ. Процес вишивання одного виробу може тривати навіть три місяці


У МУЗЕЇ. Ляльки і писанки – справа рук учнів Решетилівського ліцею


Івано-Франківщина


Рівненщина


Вінниччина


Полтавщина

 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено