Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 березня, 2011   ▪   Спілкувалася: Марися Нікітюк   ▪   Версія для друку

Відхилити завісу

Мацей Новак про діяльність польського Інституту Театру, агресію консервативного середовища та сценічну хворобу коштів
Матеріал друкованого видання
№ 8 (173)
від 25 лютого, 2011
Відхилити завісу

Після 1990-х польському театру вдалося продовжити свій розвиток, стати сучасним, молодіжним і агресивним. Мацей Новак, учень легендарного професора Збіґнєва Рашевського, був серед «реаніматорів» національної сцени. Коли нависла загроза знищення польського театрального державного архіву, він разом із колегами розробив проект Інститут Театру. Новак приїздить до Києва, а потім і до Харкова, щоб провести публічні лекції в межах спільного проекту книгарні «Є» та Польського Інституту у Києві «Європейський досвід: Польща».

У. Т.: Ваша країна успадкувала організаційну структуру театрів із комуністичних часів – систему фінансованих державою репертуарних закладів. Чи була якась оптимізація цієї системи, спроби змінити її на зразок, скажімо, англійського театру?
 
– Британської системи ми боїмося як чорт кадила. Новації в тамтешній структурі публічних послуг, роблені під диктовку «чиказьких хлопчиків» за часів Марґарет Тетчер, призвели до ліквідації державних театрів, а затим зникли й відповідні практика та естетика мистецтва. Так само сталося у США чи Іспанії. Але це робити слід інакше. Нам куди ближчий німецький досвід, коли державні театри становлять фундамент. Звісно, 120 держтеатрів (драматичних, лялькових, музичних), що діють зараз у Поль­­щі, показують дуже різний, часто навіть компрометуючий рівень. Та не можна рубати з плеча. Звісно, слід реформувати діяльність цих інституцій. Однак незайве усвідомлювати: коли їх забракне, ініціативу підхоплять комерційні театри, в яких уже не буде місця для великого репертуару, для Гоголя, Чєхова чи Шекспіра.
 
У. Т.: Наскільки театр є збитковим у Польщі? І чи є нормою, яка не підлягає сумнівам, що він потрібен і що на нього витрачає кошти держава?
 
– Художній драматичний театр за своєю суттю некомерційна збиткова інституція. Про це говорить у своїх дослідженнях американський економіст Вільям Баумоль, який уже в 1960-х констатував так звану театральну хворобу коштів. Рентабельність не є категорією, на підставі якої можна оцінювати діяльність мистецької сце­­ни. Водночас у теорії економіки є поняття суспільних благ, тобто явищ, стосовно яких панує загальне переконання, що вони повинні існувати, хоча загального попиту на них немає. Сучасна європейська держава ХХІ століття зобов’язана утримувати свої театри, так само, як дбати про добрі дороги й освітлення вулиць.
 
У. Т.: Розкажіть детальніше про діяльність польського Інституту Театру, який ви очолюєте.
 
– Інститут Театру був створений як знак піклування, визнан­­ня нашим урядом доробку польської сцени та її вкладу в національну культуру. Це урядова установа, її директора призначає міністр культури і національної спадщини. А основні місії в неї – документування театру, моніторинг сучасних тенденцій, підготовка експертних порад для міністерства та інших рівнів державної адміністрації. Ми також публікуємо театрознавчі книжки, організуємо наукові конференції, фестивалі, опікуємося величезною бібліотекою, відеотекою, театральною книгарнею.
 
У. Т.: Чи сьогодні можна говорити про збільшення інтересу до театру з боку польського глядача?
 
– Після періоду маразму, що тривав 15 сезонів, від упровадження воєнного стану до 1997 року, театр відновив свій авторитет. Тільки вже з новими митцями. На жаль, старі майстри не склали іспиту, що особливо було помітно на початку 1990-х, коли найбільші зірки спокусилися на споживацтво й рекламу – великі шекспірівські й чєховські актори знімалися в роликах про пральні машини й рідину для миття посуду. Не дивно, що аудиторія відвернулася від них і з ентузіазмом прийняла нове покоління. Сьогодні світилами нової сцени є 30–40-річні митці.
 
У. Т.: Що, на вашу думку, посприяло розквітові польського театру? Які дії митців чи реформи культури підштовхнули до появи «покоління батько­вбивць» і наступних генерацій?
 
– Мені здається, в Польщі швидко оцінили силу слова. І щойно з’явилися нові таланти, ми почали цьому давати назви, пропагувати, боротися за це, завдяки чому влада не мала змоги зневажити нові тенденції. Важливо й те, що нове середовище досить інтегроване й зосереджене на меті, якою є зміна та успіх. Може, на це впливає факт, що більшість із них – учні одного майстра, яким є Кристіан Люпа. Упродовж двох десятиліть ми дуже старанно дбаємо про обмін інформацією між усіма театральними діячами країни.
 
У. Т.: Як у Польщі стимулюють прихід у театр нових поколінь? Це питання дуже для нас актуальне, бо в Україні сьогодні представлено лише режисерське покоління тих, кому в кращому разі за 40.
 
– Після 1997 року, після дебютів та великого успіху режисерів Ґжеґожа Яжини й Кшиштофа Варліковського, бути театральним митцем стало знову приваб­ливо для молоді. На початку 2000-х ми просто оголосили велику війну старому театрові, що вилилося в «покоління батько­вбивць» – так назвав молодих режисерів у своїй книжці критик Пьотр Ґрущинський. То були драматичні роки, новий театр наражався на велику агресію консервативного середовища й медіа. Але ми не піддалися, поступово брали на себе відповідальність за наступні театри, фестивалі, видання.
 
Сьогодні також панує фронтова атмосфера. Дія спектаклю «Був собі Анджей, Анджей і Анджей» Моніки Стшемпки й Павела Демірського, цьогорічних лауреатів найбільш престижної і мейнстримної мистецької нагороди в Польщі, відбувається на похороні Анджея Вайди (насправді Вайда живий. – Ред.).
 
У. Т.: Як справи сьогодні в Польщі з драматургією? Розкажіть про схеми залучення молодих авторів у театрі.
 
– Є чимало ініціатив, що допомагають промоції драматургії. Наш інститут проводить уже 15 років конкурс на постановку польської сучасної драми. Театри, подані на конкурс, отримують відшкодування частини витрачених коштів, а найкращі інсценізації – суттєві нагороди. Існують фестивалі, присвячені лише драматургії. Так у Варшаві діє Лабораторія драматургії, якою керує Тадеуш Слободзянек. Є багато видавничих серій, що пропагують сучасну п’єсу. 
 
У. Т.: Польський Театр, на відміну від українського чи російського, децентралізований. Як ви оцінюєте переваги регіонального театрального процесу?
 
– У Польщі завжди існувала велика поліцентричність, і не тільки в царині культури. Зміни після 1989 року відбувалися під гаслом «Думай глобально, дій регіонально». Багато людей сце­­ни прийняли це близько до серця, і сьогодні найвідоміший польський театр існує в маленькому Валбжиху на південному заході країни, у здеградованому місті безробітних шахтарів. Децентралізація – це великий шанс для митців, очна ставка з болючими суспільними проблемами й середовищами, яких не видно з варшавської перспективи.
 
У. Т.: Про що розповідає сьогодні польська сцена? Що хвилює режисерів і драматургів?
 
– Як завжди, вже 250 років відтоді, як існує польський державний театр, нашою темою є Польща, її позиція в Європі, а також солідарність з усіма громадянами, незалежно від їхнього суспільного та економічного становища. Театр дискутує про польську ідентичність, реінтерпретує фальшиве бачення історії та сучасності, нагадує про ізгоїв та оббріхуваних, про жінок, безробітних і геїв, про селян і робітників, яких випихають із суспільного життя. Перед нами – неорана нива.

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено