Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 жовтня, 2016   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Не пережити Путіна

«Мій друг Боріс Нємцов» Зосі Родкєвіч як епітафія російській опозиції
Матеріал друкованого видання
№ 42 (466)
від 19 жовтня, 2016
Не пережити Путіна

Історія створення документального фільму «Мій друг Боріс Нємцов», що вийшов в український прокат, сама собою цікава. Зовсім юна початківка, режисерка-документалістка лівих поглядів, яка не симпатизувала ані лібералам узагалі, ані Нємцову зокрема, волею долі опинилася разом із камерою безпосередньо близько до лідера опозиції. Вирішила познімати. І робила це майже три роки, ходячи за своїм героєм по п’ятах усюди, де він тільки дозволяв. А дозволяв практично скрізь. Ось вони їдуть у купе потяга, і Нємцов засинаючи щось бурмоче про необхідність повалення Путіна. Ось він пірнає в ополонку на Водохреще. Ось дає інтерв’ю на радіо, а пустотлива камера сповзає вниз і ловить наліпки на нових дорогих шкарпетках: забув відклеїти. Ось Нємцов іде, обійнявшись із новою
обраницею, і міркує про своє донжуанство.

Коли Зося вже монтувала картину, його вбили. І фільм став зовсім іншим, заговорив якоюсь інакшою мовою, відчинив двері в ті сенси, про які навіть не думала молода авторка. Починається кінострічка ходою пам’яті Нємцова через день після розстрілу й закінчується сценою похорону. Всі знають, що Життя — найкращий драматург, воно саме пише п’єси й лише іноді допускає нас до редагування. А іноді підсилає свою вірну помічницю Смерть, щоб та внесла останню й головну коректуру. І ми вже бачимо героя не очима режисерки-операторки й навіть не нашими власними, а очима Вічності.

Читайте також: «Хороший росіянин»

«Мій друг Боріс Нємцов» — ідеальний, хоч і рідкісний приклад відсторонення камери від її господаря. Камера й режисерка починають картину разом, однодумцями, продовжують немовби по різні боки барикад, а завершують знову спільно. Авторці важко стримати свою несимпатію до Нємцова в найперших епізодах. Він самозакоханий набундючений пан, йому подобається заганяти дівчинку з камерою в незручне становище, він баламутить, масно жартує, милуючись собою немовби збоку. І що далі рухаються за Нємцовим Зося й камера, то міцніша антипатія в першої з них і симпатія в другої. До середини фільму камера немовби закохується у свого героя, тим часом режисерка-операторка залишається навіть не неупередженою: вона задоволено підмічає його проколи й огріхи. Забув-он папірець від шкарпеток відклеїти — дурниця, звичайно, а смішно, хороший привід для кпинів.

Наприкінці авторка мимохіть переймається симпатією та співчуттям до героя. Вона вивчила його вздовж і впоперек. І зрозуміла відразу, раніше за інших, що без Нємцова опозиція помре

А ось одна з ключових сцен фільму: Нємцов зустрічається з виборцями (узагалі основна сюжетна лінія кінокартини — його передвиборча кампанія в Ярославлі). Московський плейбой прямує до під’їзду великого будинку в спальному районі обласного центру, де на нього чекають представниці електорату, всі як одна за 70, деякі в допотопних хусточках, такі-от бабусі з картинки, як на підбір. І ось Боріс Єфімовіч пояснює їм, як у Google знайти... Та яка різниця, що знайти, коли ці літні жіночки й слова такого — Google — не знають, а інтернет для них лише страшне місце, де пропадають онуки. Але герой не хоче цього знати. Він звертається до них своєю мовою — мовою московського креативного класу. Місцеві жительки слухають уважно й кивають поштиво. Нємцов задоволений. Не здогадується, що він для цих бабусь інопланетянин і що старенькі ніколи не зрозуміють, за які такі заслуги треба віддавати йому свої голоси.

Режисерка не любить свого Нємцова, інакше цю сцену вирізала б. Хоча це не докір Зосі Родкєвіч: вона не зобов’язана захоплюватися власним героєм, її справа — створити той портрет, який створиться. І кінематографістка це робить.

Ось тільки камера при цьому немов проти бажання авторки милується героєм, фільмує його так, що чарівності — аж через вінця. Глядач бачить Нємцова в досить непривабливий момент його життя й на відміну від нього усвідомлює: «Це провал», а об’єктив ніби наполягає: «Ні-ні, все добре!».

У фільмі Нємцов — політик із великою натяжкою. Режисерку, здається, його політичні погляди, платформа, стратегія боротьби ані секунди не бентежать. Зате їй цікаво, який він із жінками. Ось він удома, за щось картає дружину: здається, не може знайти якісь сорочки, без сорому вештається перед камерою в трусах і запрошує режисерку-операторку зазирнути разом у подружню спальню. Поведінка на межі фолу. А майже відразу після цього герой, обіймаючись із дівчиною (тією самою, з якою був на мосту в трагічну ніч), малюється в кадрі, зізнаючись, що він бабій і що тільки завдяки цьому досяг чогось у житті.

І весь час повторює як заведений: «Я хочу пережити Путіна». Певно, був би він живий, авторка цю фразу прибрала б, надто вже часто вона повторюється, начебто не до ладу, безглуздо звучить. Хіба що хотіла б показати: герой не на жарт зациклився. Але після трагічної загибелі Нємцова ці слова підігрівають ненависть і до тих, хто вбив, і до тих, хто допустив це вбивство, як і багато-багато інших розправ.

Читайте також: У Москві учасники маршу пам'яті Нємцова виконали гімн України

Політичне життя у фільмі взагалі присутнє дуже пунктирно. Переважно у вигляді іншого опозиціонера, Ільї Яшина, нємцовського соратника і друга. Їхні посиденьки, обговорення — що зробити, чим зацікавити виборця, які потрібні листівки та банери — усе це, на думку авторки, не має нічого спільного зі справжньою політикою. Зося й тут воює з камерою, котрій, як і раніше, подобаються і Нємцов, і всі його товариші. Камера їх розглядає із замилуванням, а авторка її ніби весь час осмикує: та облиш ти, що в них доброго? І справді, у викладі режисерки вся опозиція не що інше, як купка малоцікавих гламурних балакунів. Нємцов серед них найпривабливіший, найяскравіший, найбільш освічений. Але теж базіка, яких пошукати.

До речі, йому навіть вдається де в чому переконати затяту комуністку, впевнену (їх у фільмі багато), що в усьому завинили такі, як Нємцов. «Це ви все зруйнували, коли були при владі». Фразу «ви в усьому винні» вимовляють і вимовляють люди, з якими зустрічається герой. Вони готові повторювати те, чим їх годує «Первый канал», вони зомбі, бездушний об’єкт пропаганди.

Читайте також: Обвинувачені у вбивстві Нємцова не визнали в суді своєї провини

І тільки коли настає трагічна розв’язка, розумієш: оця вся публіка, що торочить, як мантру: «Це ви, ліберали, в усьому винні», — такі самі призвідці трагедії на Великому Москворєцькому мосту, як і ті, хто натиснув на курок. Наприкінці авторка мимохіть переймається симпатією та співчуттям до героя. Вона вивчила його вздовж і впоперек. І зрозуміла відразу, раніше за інших, що без Нємцова опозиція помре. Недарма останній епізод (якщо не враховувати похорону) — це самотній прохід Яшина пероном після від’їзду Боріса Єфімовіча. Іще ніхто не знав, що жити Нємцову залишилося зовсім небагато. Тоді здавалося, що головна боротьба попереду.

Але з його загибеллю все закінчилося. Нємцов був останній, хто підтримував видимість російської опозиції. Його не стало — і не залишилося навіть цього позірного враження.

Трагедія російської опозиції — у її відсутності.

Фільм про це, а не про те, «каким он парнем был».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як зійшли нанівець турецькі конституційні реформи
    26 березня, The Economist
  • Українські письменники в гостях у Сталіна
    26 березня, Ярина Цимбал
  • Ейфорія після визнання РФ документів «ЛДНР» не так давно була розбавлена ложкою дьогтю в Донецьку. Відомий, зокрема й своєю участю в Євромайдані, шоумен Микита Джигурда отримав паспорт громадянина «ДНР».
    26 березня, Станіслав Васін
  • З чого стартував цьогорічний міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
    26 березня, Ганна Трегуб
  • Місто Балаклія за одну ніч перетворилося на справжній епіцентр бойових дій: артилерійські снаряди летіли на житлові квартали, металеві уламки влітали в будинки, цивільні, рятуючись від пекла, тікали у вікна й пробиралися в сусідні села
    26 березня, Станіслав Козлюк
  • Як змінюються смаки світу в харчуванні
    25 березня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено