Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 жовтня, 2016   ▪   Богдана Романцова   ▪   Версія для друку

Хто боїться Боба Ділана?

Те, що у четвер 13-го жовтня Нобелівську премію з літератури отримав американський співак Боб Ділан, обговорювали навіть люди дуже далекі від літератури. Публіку вразило кілька фактів, які варто розглянути окремо.
Хто боїться Боба Ділана?

По-перше, головну літературну премію отримав не письменник, а музикант, щоправда, «за створення нової поетичної мови у великій американській пісенній традиції». Це викликало різні реакції: нестримну радість і спогади про те, як уперше почув «Blowin’ in the Wind», думки про літературу, що поступово трансформується, зловтіху, бо «література настільки занепадає», що нагороди віддають вже й музикантам, і обурення тим, що Нобелівку дали Ділану, а не Роту/Адонісу/а Еко взагалі не дочекався. По-друге, цьогорічне нагородження не має звичного присмаку високочолості, адже лауреата всі знають, всі слухали – принаймні кілька найвідоміших композицій. Тож соціальні мережі не розривалися від запитань на кшталт «Отримав Нобелівку Кендзабу-хто?» і постів на тему того, що «ми читали це ще до того, як воно стало мейнстрімом». А періодичні видання, навіть у швидких повідомленнях, дали не короткий переклад статті англійської Вікіпедії про лауреата, а трохи більше.

По-третє, Нобелівська премія знову стала досить непередбачуваною. Якщо ще минулого року, орієнтуючись на принцип «від протилежного» – кому давно не давали, за що давно не давали,– ми могли передбачити тріумф Світлани Алексієвич, то цього року як читачі (слухачі?), так і букмекери розводили руками: ставки на Ділана були не найвищими. Останні, думаю, потім руки ще й потирали. Після оголошення постійний секретар Шведської академії Сара Даніус заявила, що рішення академії «не було важким» і вона сподівається, що академію не буде піддано критиці за такий вибір. Тож бурхливе обговорення Нобелівський комітет, звичайно, передбачав і, цілком можливо, на нього сподівався: настав час підняти літературну Нобелівку в топ у гугл-пошуках.

Преса наживку заковтнула, частково відбилася іронією та риторичними питаннями, а частково залучила авторитетів, які запевнили: «Боб Ділан – це круто». Причому, звичайно, різні континенти та різні країни відреагували на новину зовсім по-різному – залежно від власної консервативності і близькості до культурного контексту самого Боба Ділана.

Традиційна Британія, яка звикла забирати Нобелівки собі, поповнюючи таким чином власний літературний канон, була ввічливо-стриманою: так вітає з перемогою той, хто вважав себе значно достойнішим за лауреата.

У The Guardian були особливо обережними у висловах і похвалі: дрібка критики, дрібка похвали і ще менше аналітики. Оглядач Річард Вільямс кілька разів повторив очевидний факт, що творчість Боба Ділана навряд чи можна назвати літературою у старому-класичному розумінні, проте це не применшує його заслуг перед культурою, а феміністка Наталі Кон-ю зазначила, що нагородження Боба Ділана – це аж ніяк не сюрприз, бо премію отримав «черговий білий чоловік», і саме за це Нобелівський комітет варто критикувати, а зовсім не за те, що Ділан буцімто лише музикант.

У ВВС завбачливо нагадали: у статуті Нобелівського комітету наголошується, що «літературою є не тільки белетристика, але також й інші твори, які за формою або ж за стилем представляють літературну цінність». А музичний оглядач Арва Хейдер запропонувала список із дванадцяти музикантів, які також заслуговують на головну літературну нагороду. Серед них – і Леонард Коен «за сатиру», і Джоні Мітчелл «за делікатну потужність» пісень, і Каньє Вест, бо він може «додати зіркового блиску церемонії». Остання номінація, вочевидь, нівелює позірну серйозність попередніх, перетворюючи Нобелівку на філіал Ґреммі, і то не найкращий. Проте загалом всі матеріали ВВС написано у благодушному, хай і не безумовно-захопленому дусі.

Фото з сайту starecat.com

Німецька Zeit назвав рішення комітету дати премію «пророку іншої Америки» «безсумнівно правильним», наголосивши на тому, що лірика Ділана цілком вписується в американську поетичну традицію. Макс Дакс зі Spiegel пішов далі і глибше, адже вдався до текстуального аналізу (finally!) і розібрав найвідоміші рядки Діланової лірики, довівши, що лауреат навіть дуже нічого, хоч би що там дзижчали консерватори. Німцям і не було причин хвилюватися: за останніх 20 років у них були і Ґерта Мюллер (2009), і Ґюнтер Ґрасс (1999).

Французи більше бідкалися, ніж аналізували і, тим паче, вітали. Брюно Корті з Le Figaro сподівався, що премію матиме Делілло чи Рот, а Єлена Скаппатіччі вбачала в усьому цьому велику авантюру нобелівського комітету. Кумедно виглядає інше: визначаючи, що таке література, французькі журналісти покликалися винятково на Сартра, Гонкурів та інших відомих мертвих французів.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2016/10/17/hto-bojitsja-boba-dilana/">ЛітАкцент</a>

Італійців більше цікавила соціально-гуманістична складова лірики лауреата: протест проти війни, расизму й соціальної нерівності, а також зв’язок творчості музиканта з народною традицією. Здається, вже цього для консервативних італійських журналістів було б досить, аби нагородити когось Нобелівкою.

Американська преса із зрозумілих причин прийняла лауреата значно тепліше за європейські видання. Адже це не лише перший музикантом, який отримав Нобелівську премію з літератури, а й перший американець за останні 23 роки, який повезе додому престижну нагороду. До того аж 1993-го року була Тоні Моррісон, авторка романів «Милосердя», «Джаз», «Пісня Соломона», «Улюблена».

У The New Yorker з’явився великий матеріал, у якому більш і менш відомі автори, критики та музиканти розповідали, які пісні Ділана вони люблять найбільше. Серед дописувачів – чудова документалістка Джудіт Турман, американська письменниця азійського походження Хуа Хсу, письменниця і професорка Гарвардського університету Джилл Лепор і чимало інших. Так редакція The New Yorker, певне, хотіла не лише розширити межі розуміння поняття «словесне мистецтво», а й надати Ділану трохи «запозиченого авторитету», адже читачі схильні довіряти тим авторам, яких вони люблять і читають. Бо коли сам легендарний критик Річард Броді зізнається, що лірика Ділана ще в 70-х запала у його голову, нам хочеться ще раз повернутися до альбому «Before the Flood», аби переслухати його уважніше.

У The New York Times журналісти перетворили тріумф Боба Ділана на цілу революцію в літературі та визначенні того, що таке література взагалі. Задум непоганий, але надмір синонімів слів «блискучий» і «сліпучий» перетворили статтю на відвертий панегірик лауреатові.

Гіллель Італі і Карл Ріттер із The Washington Post слушно зауважили тенденцію Нобелівського комітету відходити від класичного фікшн у бік інших жанрів і згадали, якою бурхливою була реакція 1997-го року, коли премію отримав італійський драматург і сценарист Даріо Фо. Сьогодні Нобелівка Фо вже нікого не дивує, і так само, думаю, буде з Діланом років за п’ять.

Російська преса, звичайно, не обійшлася без коментарів обуреного Юрія Лози, який уже встиг назвати лауреата «недостойним», бо «Немає там у нього ніяких віршів! Їх знати ніхто не знає і ніхто не чув!», випадів Едуарда Лімонова у бік «куплетиста» Ділана і коментаря сумновідомого Сергія Лук’яненка, який, звичайно, побачив у цьому «руку Америки» та «профанацію та девальвацію» нагороди. Письменник Віктор Єрофєєв навпаки відносно схвально відгукнувся про рішення Нобелівського комітету, проте цей відгук потонув у хорі невдоволених – причому невдоволених не естетично, а ідеологічно. Навіть видання «Уральский рабочий» не лишилося осторонь і без жодних вигань приватизувало Ділана, зазначивши, що його предки – з Росії.

Професійні письменники відреагували на цьогорічне вручення діаметрально протилежним чином. Якщо Тоні Моррісон назвала вибір журі «вражаючим», а Джойс Керол Оутс (яка й сама на нагороду претендує) зазначила, що Діланові «музика і лірика завжди здавалися, в найглибшому сенсі, літературними», то Ірвін Велш ущипливо написав, що це «ностальгійна нагорода від старих хіппі», а ліванський романіст Рабі Аламеддін у твіттері взагалі обурився: «Боб Ділан, який отримує Нобелівську премію в галузі літератури, – це як місіс Філдс (компанія «Mrs. Fields Cookie Company», відома своїм печивом з шоколадом – Б. Р.), якій присуджують три зірки Мішлен». І, згадуючи премію 1953-го року, додав: «Це майже так само безглуздо, як Вінстон Черчилль». Звичайні інтернет-дописувачі поставилися до новин з оптимізмом та легкою іронією щодо Муракамі, який, здається, поступово стає нобелівським Дікапріо, тільки премію йому навряд чи взагалі дадуть: «Харукі Муракамі спокійно кладе свою промову назад в кишеню. Потім він йде додому і готує простий обід з рису та овочів», «Чекаємо наступного року Ґреммі для Харукі Муракамі», «Щойно зробив тату: «Вітаю Харукі Муракамі з Нобелівською премією». Що я пропустив?».

Українська преса новину сприйняла обережно-нейтрально і почасти – позитивно. Спочатку йшлося про те, що «Боб Ділан отримав Нобелівську премію», пізніше – що «Музикант Боб Ділан отримав Нобелівську премію», нарешті – що «Американський музикант і письменник Боб Ділан» отримав Нобелівську премію, адже як таку премію може отримати не письменник? Деякі видання, звичайно, не змогли втриматися, аби тричі не нагадати про те, що у Боба Ділана предки з України. А одеські газети, сповнені стихійного локального патріотизму, ще й уточнили: «З Одеси!». Тож виховну патріотичну програму «Україна – батьківщина слонів і Боба Ділана» ми виконали сповна.

Боб Ділан – це той випадок, коли кілька відомих пісень стали ширмою, за якою потенційно може ховатися непересічний автор. Чи можемо ми стверджувати, що справді добре знаємо творчість Боба Ділана? Ні, навряд. А чи багатьом відомі книжки Ділана? Перші кілька рядків його роману «Тарантул», далі яких мало хто з читачів просунувся, звучать так: «Арета / кришталева королева музичних автоматів, королева гімну і його, розсіяна в рані п’яного внутрішньовенного вливання, помітить понівечену хвилю солодкого звуку і закричить привіт о». Що ж, привіт, Бобе, давай знайомитися.<a href="http://litakcent.com/2016/10/17/hto-bojitsja-boba-dilana/">ЛітАкцент</a>

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2016/10/17/hto-bojitsja-boba-dilana/">ЛітАкцент<Джерело: ЛітакцентДжерело: <a href="http://litakcent.com/2016/10/17/hto-bojitsja-boba-dilana/">ЛітАкцент</aДжерело: <a href="http://litakcent.com/2016/10/17/hto-bojitsja-boba-dilana/">ЛітАкцент</a>


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Росія перекручувала і приховувала інформацію про злочини комуністичного режиму в 1930-их роках на Заході? Чому їй вірили? І чому ті ж механізми працюють сьогодні?
    22 лютого, Анна Корбут
  • У вівторок, 21 лютого, світові та українські ЗМІ поширили гучну новину: Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського олігарха Дмитра Фірташа до США. Однак, як виявилося, це рішення ще навіть не початок кінця цієї гучної справи.
    22 лютого, Ольга Ворожбит
  • Приглядаючись до нового американського лідера, французи з острахом впізнають своє можливе близьке майбутнє.
    22 лютого, Алла Лазарева
  • Напередодні чергової річниці розстрілу активістів Майдану та втечі Януковича, що послідувала услід за цим, в Україні за традицією знову пожвавилися розмови про нову революцію. При цьому одні заговорили про це зі страхом, а інші з надією.
    22 лютого, Денис Казанський
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено