Культура

  ▪   Сергій Харинович

Закордонні голоси. Співати українською на Заході

Фото: Brent Ramsey. Не дочекалися. Квітка Цісик подарувала українцям два альбоми, але так і не змогла відвідати історичну Батьківщину з гастролями
От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
Матеріал друкованого видання
№ 28 (452)
від 14 липня, 2016

Британська «Карпатіана»

Ви чули пісню «Гаразд»? Якщо чули, то тут-таки в голові мають спливти слова: «І в вас, і в нас хай буде гаразд, щоб ви і ми щасливі були. Раз, два, три...» То «Карпатіана». Гурт такий. Британський. Ага. Британський гурт, що творив українською. Ще один пласт нашої, у сенсі української, музики. Але не української географічно. Чи знаємо ми тут, в Україні, щось про тих митців? Та щось трохи знаємо. Принаймні Квітку Цісик кожен порядний вітчизняний меломан мав би згадати.

Але я почну таки з «Карпатіани». Чи, може, правильніше писати Carpathiana. Це купа британців і Yuri George Baliuk. Або просто Юрко Балюк. Українець, але з паспортом Британії. Тої, що Велика. Я досі не знаю, як вдалося йому зібрати «Карпатіану». Це приблизно так, якби в Україні зібрати українських музикантів і переконати їх лабати модернову мозамбіцьку музику, та ще й із застосуванням мови банту... Але Юркові то вдалося. І вдалося переконати колег приїжджати в наш рідний мозамбік... Я для себе відкрив «Карпатіану» в 1997 році. Як воно, приїхати британцю в Україну 1997‑го? Ок. Не просто британцю, а музиканту. Який звик до британського життя та британської моделі шоу-бізнесу. А в нас... Чогось мені здається, що, повернувшись на Лондонщину, «брити» мали цілувати злітну смугу рідного «Гатвіка». Менше з тим. У 1997 році вже було трохи прогресивної української музики. Але «Карпатіана» все одно звучала якось... фірмовіше. Хто пам’ятає, але не згоден, може кинути в мене каменем. (Але невеликим і не в голову.) На відміну від ВІА в моєму плейлисті залізобетонно прописані «Гаразд» і «Черв’ячок» від Carpathiana. А ще завдяки саме Балюку альбомчик «Dead Sities» від Future Sound of London. Але то лічноє. У листопаді 2010-го Юрія не стало. 51 рік... R.I.P.

Пошерстив любий YouTube. М’яко кажучи, не густо. Не густо з відео й не густо з переглядами. Мій улюблений «Черв’ячок» має аж 86 переглядів. Можливо, тому, що не підписаний як Carpathiana. Шукайте «Simon Eckersley's videos» — і буде вам щастя. Музика досі актуальна, а на якість відео не зважайте. 1997 рік.

Два альбоми в подарунок

Квітка Цісик. Це вже Нью-Йоркщина. На відміну від багатьох діаспорських виконавців Квітку Цісик таки знають в Україні. Слухають. Це й природно — мєгаталант. МЄГА. Про співачку насправді достатньо інформації. Але, навіть маючи купу матеріалу, писати… якось непросто. Ні, ну можна, звісно, навалити в режимі переказу біографії: народилася, хрестилася… Але то все не те. Головне — вона підняла планку української музики. Підняла на такий рівень, до якого ще довго добиратися рідним співакам, співачкам і загалом шоубізнесовій братії. Без претензій. Просто констатація факту…

Цісик була профі найвищої проби. Талант плюс освіта. До всього додалися досвід і фінансові можливості. Це Америка, шановне панство. Є можливості, якщо є спроможності. Квітка для запису своїх альбомів залучила найкращих нью-йоркських (читай американських) музикантів. А це гонорари. Плюс студія. Одна з найкращих. Плюс композитор-аранжувальник. Крутий-прекрутий. Вагон грошей. Але результат! Рівень. «Де ти тепер» послухайте. Наприклад. Думаю, все стане ясно.

У Канаді є навіть окреме означення для українських неофолькових гуртів — zabava band. Тобто гурт, що грає на забаві. Так і не змогли перекласти канадці те наше слово

Два альбоми. Такий собі дарунок Україні від американської співачки. Ніякої комерції. У штатах мільйони на такому матеріалі точно не заробиш. Про виступи в Україні 1980-го, коли було випущено перший альбом, навіть мови не могло бути. То ж чистої води буржуазний націоналізм. Та й часи другого альбому, а це 1989-й, не найкращі, щоб гастролювати Україною. То час грандіозного бардака. Плюс робота, якою Квітка заробляла, зокрема й на запис українських альбомів. Основна стаття прибутків — запис рекламних джинглів. Самі почитайте, з ким співпрацювала Квітка Цісик, бо якщо почну перелічувати, зарахують як рекламні прояви. Скажу одне: то все найпотужніші світові корпорації. Звісно, гроші (і гроші немалі), витрачені на запис, випуск альбомів, можна було пустити на себе. На родину, врешті-решт. На якийсь ямайський олінклюзив. Та на шо завгодно. А ми тоді не знали б, як фірмово можуть звучати українські пісні…

А таки не без претензій не вийде. Знаєте, моя думка — саме так мала б звучати українська естрада. От та традиційна. Усі оті «якщолюбишкохай», «друзімої», «яворини». Мала б. Вона ж звучить так, ніби в Україну завезли одну ямаху пеесерку і всі наші корифеї вистроїлися в чергу, аби зробити аранж на тій самограйці. Туц-туц-туц. Хоча товарістчі збирають зали, а отже, касу. Але схоже, шо спінджаки в стразах до колін для артиста важливіше, ніж фірмовий аранж. Вибачте. НЕ втримався.

Тим цінніші альбоми Квітки Цісик.

Рак. Страшна хвороба забрала Квітку Цісик. Їй було 44. У планах запис третього альбому. Альбому пісень для дітей. Колискових. Не склалось. І в Україні виступити не склалося. Шкода. Реально дуже шкода.

Канадські бітли

Спіймав себе на думці, що від писанини не дуже багато толку, коли йдеться про музику. Кайфово було б то все викласти в якомусь документальному фільмі. Щоб почути й побачити все, про що мова. Маю надію, що певна частина читачів не полінується заглянути на той-таки YouTube і послухає тих, про кого йдеться і йтиметься далі.

Читайте також: Суміш бітлів і вишиванок

Українські команди за кордоном. Ансамблі, групи, оркестри… Називали їх по-різному і в різний час. Головне не назва. Головне те, що вони були. Десятки колективів. США, Канада, Австралія.

Ясно, що в Карнеґі-холі вони навряд чи лабали і «Вемблі» навряд чи збирали. Але не суть. Головне, що вони були, творили, випускали вініли, пізніше CD. Чи багато їх було? Я нарахував із півсотні. Ясно, що більшість була… як би правильно сказати, кавер-групи. О! Тобто групи, які грали народні пісні у своїй обробці, хоч як дивно, пісні совіцьких композиторів. Але не тих, що писали про партію-камсамол, а справжніх. А поміж того потроху творили авторський матеріал. Де виступали українські неукраїнські групи? Звісно, там, де тусили неукраїнські українці. Тобто діаспора. У Канаді є навіть окреме означення для українських неофолькових гуртів — zabava band. Тобто гурт, що грає на забаві. Так і не змогли перекласти канадці те наше слово.

Ну з народними піснями, у принципі, більш-менш усе ясно. Полєчки, коломийки, аби було під шо погоцати на тих самих забавах. Радянська лірика — теж зрозуміло. Відбиралися просто гарні пісні українською. «Як тебе не любити, Києве мій», «Черемшина», «Два кольори», практично весь Івасюк. Типові zabava band, наприклад, гурт «Нічна мелодія». Якщо цікаво, послухайте. Музло дуже на любителя. Мене не вперло… Але цікаво послухати те, що зветься авторським матеріалом. Оригінальні пісні, які творили українці за кордоном. Цікаво, як впливала на музикантів уся машина західного шоу-бізнесу. Це одне. А ще цікавіше слухати тексти. Як є американська англійська, так, певно, можна сказати, що є північноамериканська українська. Мова, яка була умовно законсервована, але носії якої активно послуговувались англійською. Ану почитайте уривок тексту з пісні «Зів’яла квітка» гурту «Мрія»:

Згасло мені сонце, життя цілі не має,

Мої муки, мої шкоди і труди ніхто не співчуває.

А краще послухайте LP 1965 року канадського гурту D-Drifters 5! Це унікально! Хіти 1960-х українською. Канадською українською!

Всі пам’ятають пісньонзу THE BEATLES «Do You Want to Know a Secret»? Як нє, то гоу в інтернети. Англійською це пишеться так:

Listen, do you want to know a secret?
Do you promise not to tell, whoa, oh
Closer, let me whisper in your ear
Say the words you long to hear
I'm in love with you, ooo

А в D-Drifters 5 так:

Слухай, хочеш знати щось секретне,
Но нікому не кажи, во о о
Ближче, я маю щось сказати,
Щось ти хочеш знати,
Я тебе люблю, ууу

Ну просто-таки прекрасно! Але то треба чути. Я наполягаю. У неті той альбом є. Гурт D-Drifters 5: The D-Drifters-5 sing and play beatle songs and other top english hits in ukrainian.

Buddy Holly, Dave Clark Five, The Beatles, Smokie, The Sonics, Pete Seeger — їхні пісні українською. Перфектно!

А ще в них кльова обкладинка вінілу.

З усіх усюд

Але це мене трохи занесло. Мова йшла про оригінальні пісні діаспорських гуртів. Зараз будемо поціляти у двох зайців. Знайомитися з гуртами й одразу виділяти кайфові пісні. Питання, з кого/чого почати... Почну з гурту «Блиск шабель». «Пам’я­таю» зветься пісня. Балада. Медляк. Дуже гарна, із соляком на флейті. 1982 рік. А тепер рік 1968-й. Оркестра «Амор» та Ігор Раковський. Таварістчі. Це натурально Max Raabe und Palast Orchester. Хто знає, пой­ме. Хто не знає, швиденько стрибає в інтернет, знаходить, слухає «Oops!.. I Did It Again» і швиденько повертається. Бо ми говоримо про Оркестру «Амор». Пісню обираю «Я маю лялю в Монтреалю». Вже тільки з назви видно: пісня — те що треба! Танго. Нехай далі буде гурт «Нове покоління» з його треком «Дитина моя». Рік 1986-й.
Австралія. Саме звідти гурт «Кубанські козаки». От упевнені діаспорці, що Кубань ще досі наша. Але геть політику. «Не блуди» — назва пісні. Але вона не про сьому вєтхозавєтну заповідь. А про те , що не варто з дороги збиватись. Австралійська українська.

Повертаємося до США. Чикагщина. Тут наприкінці 1970-х творив широковідомий у вузьких українських колах гурт «Мрія». По саунду, у принципі, більше ВІА, ніж фольк zabava band. Випустили один альбом. Вініл. 10 треків. І лише два — власні пісні. «Карпатська душа» і «Зів’яла квітка».

Читайте також: Перегній для шоубізу

Була ще одна «Мрія», канадська. Типовий zabava band. Якось із назвами особливо не парилися музиканти. Назва наступної формації теж нічого екзотичного не містить.

Зоря. Гурт «Зоря». За великим рахунком, лабали ті самі кавери й ті самі народняки у власній обробці. Хоча на вінілі 1987 року присутня пісня власного виробництва. Ану вгадайте, як зветься… Не вгадаєте. «Зоря». Або, як співає вокаліст, «зорьйа». Але цей гурт таки заслуговує на те, щоб про нього згадати окремо. І причиною є Любомира Ковальчук. LUBA — так її знають у Канаді. Стартувавши в «Зорі», LUBA стала однією з найуспішніших артисток канадської музичної індустрії. Ясно, що матеріал, із яким вона «прострілила», був англомовним. Але... Але... Два платинових альбоми. Дев’ять її пісень потрапляли до TОП-40 канадських хітів. LUBA — триразовий володар премії JUNO за найкращий жіночий вокал: 1985, 1986, 1987 роки. Не виключено, що ви чули пісні LUBA. Наприклад, у фільмі «9 ½ тижні» з Кім Бесінґер і Міккі Рурком. У тому кіно звучить цілих два треки від LUBA: «The Best Is Yet To Come» та «Let It Go».

Круто? Ясно, що круто!

Але то англомовний репертуар.

На фінішну пряму — гурт «ЕЛЕКТРОНОВА». Ну не міг не згадати про товарістчей нью-йоркців. І ніби ті самі народняки, черемшина, два кольори... Але саунд! Звучання «ЕЛЕКТРОНОВА» кардинально, глобально, нереально не схоже на звучання будь-якого українського гурту. Я надибав лиш один диск чуваків. А шкода! Дуже шкода. У 1975 році дядьки залабали практично перший альбом електронної музики.
Саунд синтюків просто зачаровує. Принаймні мене, старого ретрограда. Історія гурту пов’язана знову ж таки з рекламною індустрією. Саме там, на ниві спец­ефектів, трудився Марко Сидорак. І саме він придумав «ЕЛЕКТРОНОВА». Підтягнув ще кількох українців, загітував парочку американців і вийшов LP Ukrainian. Окремий респект обкладинці альбому. Писанка і синтюк — дуже органічно. Думаю, якби дядьки й далі творили, то мали б своє, українське Prodigy.

Читайте також: Усейн Бекіров: «Джаз — це народна музика, і в ньому знаходиться місце кримськотатарському саунду»

Практично всі колективи, про які згадувалось вище, — то дєла давно минувших днів. А що нинішня діаспорська музтусівка? Вона є.

Почну з ветеранів, тобіш корифеїв. THE UKRAINIANS. Громадяни Великої Британії. Панки. І починали як панки: лабали україномовні кавери на Sex Pistols. Почьотно, я вважаю.

Знову собі дозволю трохи отсєбятіни. Як на мене, катастрофічно не вистачає наших рідних кавер-бендів, що лабали б хіти світових бендів українською. Саме українською. Ідею дарую. Панове музиканти, вперйод...

Але то я відволікся. THE UKRAINIANS. Заснов­ник формації Пітер (Петро) Соловка — українець наполовину, а наполовину ірландець. Вибухова суміш. При цьому на вокалі в гурті не він, а британець Лен Ліґґінс. А все тому, що Пітер-Петро не знав української, а Ліґґінс, як філолог-славіст, швиденько її засвоїв. Історію гурту, кому цікаво, можна глянути в неті. Підсумок праці THE UKRAINIANS — шість україномовних альбомів. До прослуховування раджу «Про Каліфорнію мрію». (На YouTube трек позначено як The Ukrainians — California Dreaming She's Lost Control.) Ну а в кого очі не наливаються кровію при вигляді ірокеза, слухати The Ukrainians — Anarhija!

Наступний нині творящий коллєхтів закордонних українців — ЕНЕЙ. Мейд ін Поланд. «Біля Тополі». Послухайте пісню. Навіть якби пацани написали лише цей трек, вони були б варті того, щоб увійти в історію сучасної України. Пафосно? Може, і так. Але так має бути. Команда почала грати як фольковий, традиційний гурт. З часом додала ска-мотиви і рвонула в еліту польської сцени. Лабають і польською, і українською. Як поляки реагують на українські пісні, можна глянути, набравши на youtube: ENEJ — Radio Hello/Woodstock 2011.

 Ну а що Канада? Стосовно сучасної музики українською... Є така. KLOOCH. Четвірка з Торонто. Грають позитивний пост-гранж. Якось і сказати більше нічого. Гляньте за бажання: KLOOCH — Pershyj Raz. Класно звучать. У принципі, хітові рефрени. Але якось… Надто прогнозовано все в сенсі музики. Звісно, це суб’єктивно. Як кажуть: «Думка автора може не збігатися з позицією редакції».

У цьому місці я трохи стопорнув. З одного боку... Є ще закордонні формації, про які не згадав у своїй писанині. З другого... Як почну про всіх писати, журналу не вистачить. Врешті, не мав на меті написати аж таки про всіх. Головне — звернути увагу на явище. Правильно? Я думаю, так. Хто має таке бажання — велкам на простори інтернету. Шукайте, слухайте... Воно того варте.

Всьо. Більше не гружу.

Але абсолютно щиро, без іронії та сарказму, хочеться подякувати заокеанським і незаокеанським братам за музло. Воно ще колись буде лунати в українських ефірах. Thank you so much!