Культура

  ▪   Олександр Стукало

Три збірки травня

Травень – це кінець весни, початок здійснення мрій про відпустку, перші спеки й дуже багато санкціонованих державою вихідних. Що робити, коли не треба працювати? Правильно – читати й насолоджуватися новинками.

Квітень зі своїм Книжковим Арсеналом, цілком природно, дуже багато їх забрав собі. Видавці досі намагаються приурочити вихід свіжих книжок до людних фестивалів, – а заразом і дати читачам поживу на наступні місяці. Тому в цьому огляді не буде зовсім нових новинок. Будуть трошечки старіші, квітневі, – але від того не менш актуальні. Скажімо, першу, написану Вахтангом Кебуладзе, тільки-но розсмаковують і починають читати у метро (сам бачив); Євген Стасіневич, автор другої, дає про неї інтерв’ю – і від цього книжка нібито вже й не старішає; ну а третю, антологію любовного роману 20-х років, узагалі нещодавно презентували повторно, бо після «арсенальської» презентації лишилося ще багато охочих послухати Ярину Цимбал – справжнього професіонала-пошуковця і фахівця з літературного побуту двадцятих років.

Тому напишемо про них. У кожній – не один, а кілька різних текстів, часом різних авторів, часом одного, часом – кілька різних розмов. Так, щоб можна було вибирати, так, щоб не лякав обсяг.

Вахтанг Кебуладзе, «Чарунки долі». – ВСЛ, 2016

Книжка Вахтанга Кебуладзе, викладача Києво-Могилянської академії, філософа і джазмена, присвячена філософії в найширшому сенсі слова і оповідкам – у вужчому. Двадцять три есеї про зовсім різних філософів – Канта, Гуссерля, Ніцше, Вітгенштайна, Ортегу-і-Гассета – занурюють у специфічний напівприватний світ авторських роздумів – звісно, підкріплених інтелектуальними розумуваннями й рефлексіями на прості (а насправді дуже складні) теми. Складна простота починається вже з авторської передмови, де Кебуладзе пояснює і про чарунки, і про долю. Мислення, на його думку, має віднаходити своє відображення у письмі; оскільки мислення переважно нелінійне, хитросплетене й заплутане, письмо має нести на собі подібну ознаку, бути плетивом оповідок. Власне, оповідки і є чарунками долі, окремими її відсіками, кожна зустріч і кожна думка – як епізод життя. З одного боку, життя авторового, з іншого – життя його «підопічних», персонажів і героїв його думок. Про що ці чарунки? Буквально про все, про що кожен із нас замислювався, але не додумував до кінця, бо тема видавалася надто складною. Про пам’ять і забуття, владу, насильство, розум і любов. Кебуладзе бере собі в помічники філософів і намагається додумати все бодай до чогось.

Читайте також: Літературні вітаміни

Євгеній Стасіневич, «Ціна питання». – К.: Laurus, 2016.

Колись Євгеній Стасіневич працював у виданні «Insider», брав цікаві інтерв’ю у відомих і неординарних людей, і їх друкували на сайті. Якісь розміщували повністю, якісь обрізали через надто велику кількість запитань і відповідей, якісь узагалі не брали, й вони збереглися у творчих шухлядах. Потім ресурс закрили, а інтерв’ю цінності не втратили й нарешті дочекалися слушної нагоди вийти на яв у цій книжці. Колись давніше, років п’ять тому, щось схоже вже було – тоді побачила світ книжка Ірини Славінської «33 герої укрліт», тридцять три опитування різних актуальних письменників. Але там і запитання до всіх були однакові, й герої інакші – час уже не той, а фокус у кожного свій. У «Ціні питання» можна прочитати двадцять сім розмов, причому шість із цих двадцяти семи досі ніде не з’являлися. Герої – абсолютно різні: тут і українські письменники, і російські науковці (Алєксандр Еткінд) і журналісти (авторський «улюбленець» Дмітрій Биков), і званий і вже знаний поет Лєв Рубінштейн, і англійський славіст Роберт Чандлер, і балканський романіст Міленко Єргович, і навіть мультикультурний киянин Йоханан Петровський-Штерн. На будь-який смак, у м’якій обкладинці – якраз для теплої погоди й гамака.

Читайте також: Три книжки під ялинку

Беладонна. Антологія любовного роману 20-х років». – Упор. Я. Цимбал. – К.: Темпора, 2016.

«Темпора» продовжує видавати антології текстів 20-х років ХХ століття, часу «Червоного Ренесансу», розбудовуючи свою серію «Наші 20-ті». Узимку в ній вийшли детективи, навесні (що цілком логічно) – любовні романи. «Романний» обсяг, щоправда, мають не всі тексти, але ж роман – це передусім (історично) про любов, а вже потім про обсяг. На восьми сотнях сторінок під атмосферною обкладинкою (з ілюстрацією до журналу «УЖ» роботи Івана Падалки, де юні комсомольці на тлі міста зовсім не по-соціалістичному обіймаються й цілуються) знайшлося місце для Олеся Донченка, Петра Ванченка, Петра Голоти, Гордія Брасюка і Василя Минка. Автори практично невідомі широкому загалові, й антологія стане чудовою нагодою заповнити лакуни: після ґрунтовної передмови, що вводить у контекст доби, тексти органічно впишуться у двадцяті, розфарбувавши їх, урізноманітнивши і точно пожвавивши. Бо які ж двадцяті – час популярного кінематографу, масової пригодницької й любовної літератури, джазу й мандрів – без барв і розмаїття? Правильно – ніякі.