Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 квітня, 2016   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Docudays: Холодний душ для ведмедика

Яким видався цьогорічний XIII Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
Матеріал друкованого видання
№ 14 (438)
від 7 квітня, 2016
Docudays: Холодний душ для ведмедика

Кожен кінофестиваль починається для глядача з афіші, візуального ряду, який натякає, що саме буде показано. Цього року організатори Docudays UA не знехтували своєю вдало віднайденою практикою говорити з глядачами мовою візуальних символів. 2013-го то були опудала-вішаки, на які вдягнули форму «Беркута» й притулили сині залізні міліцейські щити та шоломи зі скляними забралами. 2014-го, фактично наприкінці Революції гідності, таким символом стало серце, що перетворилося на «коктейль Молотова». 2015-го, коли вже майже рік точилася війна з Росією, — танк із дулом-кінопроектором.

Символом цьогорічного Docudays UA, тема якого — «Крізь ілюзії», став загіпнотизований олімпійський ведмедик. Як зазначають організатори фестивалю, такі ведмедики досі стоять по всій Україні: при в’їзді до Києва, у парках, на вулицях. А на Docudays UA-2016 це символ подолання політичного гіпнозу та ілюзії, що всі наші проблеми хтось має вирішити за нас. Така нібито нейтральна та симпатична лялька-талісман ХХІІ літніх Олімпійських ігор, що відбулися 1980 року в Москві, відсилає до тодішньої дійсності: брєжнєвського застою, котрий навіть зараз багато хто пригадує як золотий час стабільності й заможності, а водночас як початок війни в Афганістані та подальший колапс Радянського Союзу.

Останні роки ґорбачовської перебудови й перші кілька років в історії вже незалежних держав мають інший стійкий пам’ятний образ — ламповий телевізор, обставлений трилітровими скляними банками з водою, які під час екстрасенсорного сеансу в прайм-таймі заряджав Кашпіровскій чи Чумак під лейтмотив монотонного повторювання фрази «вимкніть всі свої думки». Нині таке викликає сміх, але питання в тому, що, по суті, меседж екстрасенсів підхопили й досі транслюють на всіх інформаційних каналах, яких за останні 25 років стало чимало. От тільки виявляється, що приспати світ нелегко. Стабільність і непорушність світоустрою, про який 25 років тому домовилися сильні демократичні країни, виявилися ілюзією, яка руйнується. Так само як постулат про гарантований універсалізм цінностей демократії та прав людини для всього світу, що гостро показано у фільмі-відкритті Docudays UA-2016 «У променях сонця» Віталія Манського. Це стрічка про бездоганне життя в бездоганній країні «найщасливіших людей», де сонце не сідає навіть уночі, тобто Північній Кореї. «У СРСР за часів Сталіна знімав Дзиґа Вертов, творив Мейєрхольд.

У Північній Кореї всього того немає. Стрій — це те місце, де її мешканці народжуються, живуть і вмирають. Це найжорстокіший злочин над людиною, бо з цієї радикальної системи немає шансу вибратися навіть дітям», — коментує свій фільм Манський. Ілюзією є слабкість України та нездатність українців до самоорганізації. Приспаний ведмедик прокидається під залпи «Градів», кроки й голоси мігрантів і внутрішніх переселенців, правозахисників, які доводять, що злочини найзакритішого режиму не лишаться безкарними.

олімпійський ведмедик на  Docudays UA-2016  став символом подолання політичного гіпнозу та ілюзії, що всі наші проблеми хтось має вирішити за нас

На Docudays UA-2016 було показано 93 фільми із 43 країн світу. Прикметно, що вперше за 13 років існування стартував національний конкурс DOCU/Україна. За словами піар-директора фестивалю Дар’ї Аверченко, цього разу на відбір надійшло 90 заявок від українських режисерів: «12 міцних короткометражок увійшли до конкурсу DOCU/Україна. Ще понад десяток — до міжнародних конкурсних та позаконкурсних програм». До ретроспективи нового українського короткого метра потрапили стрічки «Втрата. Знахідка» Оксани Карпович про психологію вимушеної міграції; «Інтерсекція» Дмитра Сухолиткого-Собчука про ромську громаду, що мешкає на перетині міжнародної траси та провінційної дороги в невеликому румунському містечку; «Все йде за планом» Романа Дондюка про незаконні забудови Києва; «Загублені» Світлани Шимко; «Колишні» Олени Москальчук; «Панорама» Юрія Шилова; «На Великдень» Світлани Григоренко; «Григорівський синдром. Частина третя» Дмитра Глухенького. Короткометражка «Reve ta stohne» on tour» Надії Парфан, трагікомічна та універсальна історія про мистецьку боротьбу та дружбу двох молодиків, що кинули роботу в офісі, створили рок-гурт і подалися в пошуках можливостей на Захід, отримала особливу відзнаку конкурсу DOCU/Україна.

Окремою групою в програмі цьогорічного Docudays UA стоять стрічки, які висвітлюють реальність російсько-української війни, що точиться нині, буденну канву збройного конфлікту. У фільмі «Люди, які прийшли до влади» Олексія Радинського й Томаша Рафи, що здобув приз конкурсу DOCU/Україна, простежено поступове занурення суспільства у війну, показано події березня — квітня 2014 року на Донбасі, де вибухає збройне повстання, значною мірою підкріплене прихованим іноземним вторгненням. «Пісня бійця» Христини Люльченко показує десятихвилинну історію солдата, який під час бойових дій на Сході України пише вірш і шукає музиканта, щоб створити пісню. Для цього він звертається до свого батька, що мешкає на Камчатці. «Дім» Анни Корж розповідає про вимушену переселенку Тетяну, яка майже рік тому покинула власний дім у Луганській області. Вона вертається, щоб забрати маму й ще хоч мить побути в рідних стінах, які невідомо на скільки доведеться покинути. «Десять секунд» Юлії Гонтарук, що увійшли до конкурсу DOCU/Право, показують події, які стали наслідком обстрілу житлового кварталу «Східний» у Маріуполі 24 січня 2015 року. Ця стрічка здобула приз імені Андрія Матросова.

Про те, що Docudays UA дедалі більше й глибше об’єднує довкола себе різні групи суспільства, свідчить показ повнометражної стрічки «Аліса в країні війни» режисерів Аліси Коваленко та Любові Дуракової, на який прийшла група бійців із ДУК «Правий сектор», що є її героями. Це щоденник дівчини-документалістки, який починається під час лютневих кривавих подій Революції гідності, а далі блокпости Слов’янська, російський полон, Донецький аеропорт і Піски. У кадрі не загублено жодного людського обличчя. Ті, хто боронить Україну на Донбасі, не безликі, про що часто забуває офіційний дискурс. Камуфляж легко змінюється джинсами й навпаки, і в кожного, хто їх носить, є власна історія.   
У конкурсі DOCU/Життя головний приз отримала стрічка «Крісло твого батька» режисерів Алекса Лора й Антоніо Тібальді (Італія — США — Іспанія).

Це історія братів Авраама та Шраґа, ортодоксальних євреїв, та їхнього бруклінського будинку, що потопає в мотлоху, згромадженому за 10 років без прибирання. Фільм Кароліни Бєлявської про колізію та неприйняття навіть найближчими людьми вибору зміни статі «Звіть мене Маріанною» здобув головну відзнаку конкурсу DOCU/Право. Почесний диплом у тій самій програмі присудили «Цензурованим голосам» режисерки Мор Луші (Ізраїль — Німеччина), що присвячені відкриттю правди про Шестиденну війну 1967 року, яку показують як рішучу перемогу Ізраїлю, котрий набув сучасного вигляду, захопивши Єрусалим, Синайський півострів, Сектор Газа й Західний берег Йордану. За тиждень після закінчення війни група молоді з кібуца, яка брала участь у бойових діях, дає низку відвертих інтерв’ю ізраїльському письменникові Амосу Озу й редакторові Аврааму Шапірі, розповідаючи, зокрема, про депортацію арабського населення. Понад 30 років ці розмови були засекречені ізраїльською армією.

Журі відзначило стрічку за важливу історичну та архівну роботу. Також почесний диплом DOCU/Право отримав фільм «Серед вірян» Гемаля Тріведі та Могаммеда Алі Накві (США — Пакистан), у якому показано базу, де в Пакистані формується покоління ісламських радикалів. 2007 року Ісламабад у ході державної спец­операції «Тиша» було захоплено, спалено Червону мечеть, фактичну штаб-квартиру Абдул Азіза Ґазі, засновника 35–40 тис. релігійних шкіл-медерсе, з яких виходять молоді прихильники «ІДІЛ» і «Талібану». Всі вони напам’ять цитують Коран арабською, але не знають, що означають усі ті слова. Поряд із тим триває боротьба простих пакистанців проти релігійного фанатизму й за створення мережі якісної середньої освіти. У стрічці звучать аргументи обох сторін конфлікту.

Приз DOCU/Коротко отримав фільм «Кінець світу» режисерки Моніки Павлючук (Польща). Протягом однієї ночі мешканці великого міста, стурбовані самотністю, прагнуть спілкування. Паралельно на нічному радіо ведучий ставить в ефірі слухачам запитання, що для них означає кінець світу. Всі герої поєднані бажанням, щоб їх вислухали, прагненням поділитися тим, що переживають. Потужна соціалізація у великому сучасному місті виявляється ще однією ілюзією, яку доводиться долати, і викликом, на який конче необхідно відповісти.

Ілюзією є безкарність режимів, які чинили розправу над своїми громадянами, зокрема як це сталося в 1980-х в Ірані після Ісламської революції. «Ті, що сказали ні» Німи Сарвестані показує, як зусиллями тих, хто пережив репресії, а також стараннями родичів жертв 2013 року в Міжнародному суді в Гаазі було скликано трибунал у справі Ірану. Цю стрічку в Україні показали вперше, як і фільми «Задириста горобка» (режисер Нанфу Вонґ), що оповідає історію боротьби проти сексуального насилля над жінками в китайській провінції Хайнань, та «Дорогий дядя Вова» (режисер Марія Павлова) про одного з фігурантів «болотної» справи, що замість щасливого родинного життя дістав тюремний строк. Особливу відзнаку Docudays UA-2016 отримав фільм «VARTA 1, Львів, Україна» Юрія Грицини (Україна), у якому показано, як активісти після Ночі гніву (19.02.2014) в момент фактичного вакууму влади перебирають на себе функції правоохоронців. Закривала фестиваль стрічка литовського режисера Мантаса Кведаравічюса «Маріуполіс» — своєрідний вияв пошани автора жителям прифронтового Ма­ріу­поля, для яких, попри війну, на відміну від героїв фільму «У променях сонця» Віталія Манського, лишається простір для змін та вибір. Для них і, сподіватимуся, для цілого українського суспільства ще є час подолати свої колективні ілюзії та не поринути з головою в летаргійний сон історії.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа минулого тижня звернули увагу на інвестиційний клімат в Україні, але не забули і про безвіз та зникнення в ОРДіЛО журналіста Станіслава Васіна.
    26 червня, Ольга Ворожбит
  • Чим обернеться найбільше за історію IPO для Саудівської Аравії, нафтового ринку та інвесторів
    26 червня, Анна Корбут
  • Які у них шанси в протистоянні з Віктором Орбаном
    26 червня, Анна Корбут
  • Минулорічні розмови про українську «культурну дипломатію» днями отримали формальний поштовх – Кабмін затвердив рішення про створення нової державної установи, що «просуватиме імідж України у світі».
    26 червня, Олена Кухар
  • Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
    26 червня, Наталя Дьоміна
  • Щодва роки містечко Бурже в околицях Парижа стає місцем зустрічі великих авіаційних виробництв. Саме цей захід було обрано українським підприємством “Завод імені Антонова”, щоб вперше показати світу свій новий літак Ан-132D. Цей апарат є першою моделлю, яку українці випускають без жодної виготовленої в Росії деталі.
    26 червня, Ален Гіймоль
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено