Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Зозулине яйце: сталінський «дарунок» Варшаві

Польща є для України прикладом успішної декомунізації та розвитку країни згідно європейської моделі. Тож може видатись дивним, що досі у самому центрі Варшави височіє символ ПНР та колишній знак «нерозривності польсько-радянського союзу» – Палац культури і науки. Як сьогодні поляки дивляться на цю будівлю вже в нових реаліяхнезалежної держави?Чи має ця помпезна багатоповерхівка підстави подальшого існування в столиці держави, що є членом ЄС?
Зозулине яйце: сталінський «дарунок» Варшаві

«Привіт з Москви» над Віслою

Палац культури і науки має 42 поверхи, це найвищий у Польщі будинок. Його висота зі шпилем дорівнює 237 метрів. Будівництво хмарочосу, наповненого розкішшю мармурових залів, кришталевих і керамічних люстр, блискучих паркетів та вишуканих високих стель, закінчили 1955 року. Сучасна польська письменниця Маґдалена Туллі описує його  величезність та красу в повісті-міфі «Сни і каміння»: «Дзеркала були не менші за стіни, на яких висіли, одні навпроти інших, відбиваючись одні в других без кінця. Кілометри паркету втікали вглиб дзеркальних просторів, у той безмежний світ, відділений від нашого поверхнею скла. (…) З першого поверху на найвищий поверх шмигали ліфти, швидкі як куля, що обслуговували ліфтерки зі срібними ґудзиками, які сиділи на золотих табуретках».

Кажуть, архітектор палацу Лев Руднєв разом з радянськими інженерами здійснив подорож Польщею, аби вивчити народну архітектуру, а потім поєднати її елементи зі «сталінською готикою» московських хмарочосів. Однак справжнім прототипом стали американські висотки в Чикаго та Нью-Йорку кінця ХІХ ст. Отже, насправді ця будівля –ретро-американська за формою і радянська за змістом. Вона стала не тільки головним зразком соцреалізму в Польщі, але й безперечним символом Варшави.Навіть найзапекліші противники будинку не заперечують, що він організовує простір столиці.

Соціологічні дослідження вказують на виразні зміни в сприйнятті палацу протягом останніх тридцяти років. Наприкінці існування ПНР, у другій половині 1980-х,поляки негативно сприймали сталінський «дарунок» і неохоче ототожнювали його зі своєю столицею. Проте в наступних десятиліттях він опинився серед головних символів Варшави, поступаючись лише Королівському замку чи Старому місту. А подеколи палац посідав навіть перше місце!«Привіт з Москви» випередив навіть відому скульптуру «Русалка», столичний район Вілянув, колонну Зиґмунда біля Королівського палацу,мальовничий парк Лазєнки та Могилу невідомого солдата.

Хоч як дивно, Палац культури і науки водночас відкриває і список місць, які поляки сприймають негативно. Поділ суспільства у ставленні до цього будинку лише підкреслює його статус характерного місця Варшави, незалежно від оцінки.

Мандрівний центр столиці

Радянський хмарочос був виразним ляпасом Варшаві з її характерною невисокою забудовою. Зрештою, дарунок як приниження взагалі властиво дарам зі Сходу. Адже й собор св. Олександра Невського на Саській площі своїми габаритами домінував у забудові польської столиці. Що вже казати про Палац культури і науки, який було видно з будь-якої точки Варшави!

З іншого боку, поява нових та незвичних для краєвиду міста будівель майже завжди зустрічається городянами зі спротивом. Хоча потім ті споруди вростають у простір та стають неодмінними символами міста. Найяскравіший приклад – Ейфелева вежа в Парижі. Дискусія про нищення природного образу міста новими хмарочосами не вщухає й у Києві.

Читайте також: «Східні креси»? Що знають у Польщі про Україну

Відбудова Варшави, цілковито знищеної під час Другої світової війни, була компромісом між розбудовою модерної соціалістичної столиці та реконструкцією сентиментального передвоєнного міста. Новий центр польської столиці запланували як широкий простір. І хоча Палац культури і науки знаходиться на узбіччі центру, це не завадило йому дістати статус серця міста, його осередку.

Для старої Варшави був характерний брак якогось одного постійного центру. Тож столичний центр «мандрував» від середньовічного ринку Старого міста до Саської площі в ХІХ ст.Саме тому влада Російської імперії вирішила збудувати згаданий собор св. Олександра Невського (пізніше зруйнований) саме на Саській площі. Тоді це був центр міста!

Радянські урядовці вчинили подібним чином. У часи ПНР центр столиці «перемістився» на площу Дефіляд. Палац культури і науки став виразною домінантоюміста, «серединою», від якої мало розпочатись символічне подолання хаосу знищеного і сплюндрованого міста.

Палац правди?

Сталінський хмарочос мав стати центром світу – тому світ щедро обдарував його: російські керамічні плитки, естонські скульптури в нішах стін, краківські аттики, варшавські неокласичні лінії, чикагські поверхи. «Там було десять тисяч пар дверей, з яких принаймні половину відразу закрили на ключ, бо вони були потрібні не для проходу, а для симетрії», – зауважує у своїй повісті Маґдалена Туллі. За варшавською традицією,палац збудували з цегли та прикрасили камінням з усього світу – уральським, кавказьким та келецьким мармуром, нижньосилезьким та українським гранітом тощо.

Читайте також :Гарна незнайомка поруч

Однак, передусім палац споглядав на Москву, де збудували сім його «сестер». Саме рівняючись на московський ідеал,будівля стала центром космосуПНР. Тож поступово впроваджували лад sacrumнової світської релігії комунізму, в якому Москва, на кшталт Єрусалиму, була священним містом нової історії.

Такий статус споруди підкреслювала висота, її головна складова від самого початку. «Зведуть вежі, постаменти та підіпруть під зірки» –  оспівував поет Юзеф Прутковський у вірші «Каже хмара доньці-хмарці».

А у вірші «Палац правди» Станіслава Чахоровського це містична будівля:

Двісті метрів!

Двісті метрів!

Росте палац,

Вгору пнеться!

Понад містом

Метрів двісті!

Це дружба простягає руки,

Це дружба увінчує середмістя!

Вище, вище! Як радість! Як птах!

Ростуть поверхи, як дружба зроста!

Росте палац, як дружба зростала

-Робітнича, солдатська, найпростіша!

Вертикальний характер палацу, що «вдаряє у небо» був знаком сакралізації нового соціалістичного простору. Це була атеїстична Вавилонська вежа. Про комунізм як світську релігію вже багато писали, адже змагаючись з релігією, він сам створив власний пантеон божеств, догматику звласними священними книгами, систему ритуалів. А також збудував храми на місці зруйнованих. На руїнах капіталістичного світу виріс атеїстичний храм прийдешньої Золотої доби. Навіть за своєю архітектурною формою, що звужується догори, зі статуями у нішах та з трибуною, орієнтованою на схід,він нагадував церкви. Хоч і збудований для народу, палац не був цілковито доступним – людина відчувала себе ніяково в лабіринті коридорів та 3288 приміщеньз розкішними деталями, які у повсякденні не зустрічались.

Приборкання грізного подарунку-символу

Високі споруди були улюбленим мотивом соціалістичної естетики. Архітектурна термінологія використовувалась також у висловах політично-суспільного характеру. Наприклад, поширеними були такі вислови як «цементування дружби», «будівничі комунізму»або «архітектор перебудови». Адже висота завжди асоціювалась з авторитетом влади, яка свої замки та храми любила розміщати на пагорбах.

Однак висота викликає не лише захоплення і гордість, але й тривогу та чужість. Варшав’яни мали жити під чуйним оком темних вікон палацу, а погляд охоронця мав з висоти досягати кожного провулку міста.

Київ також був щедро ощасливлений радянськими подарунками. Хрещатик, відбудований по війні у стилі сталінського ампіру, нині претендує на статус пам’ятника архітектури національного значення. Стилістично він співзвучний з варшавським Палацом культури і науки. Радянські урядові будинки, де сьогодні розташовуються Кабінет міністрів та Адміністрація президента, височіють на печерських схилах. Був задум, щоб своєю масивністю вони пригнічували людину, яка наближалась до них, і підкреслювали значимість влади. Справді, людина в тоталітарному режимі була нічим і мала служити системі. Сьогодні будівляКабінету міністрів пофарбована у світлий колір, а капітелі колон позолочені – аби нівелювати цей ефект загрози.

Палац культури і науки, символ «зцементованої навіки дружби СРСР і ПНР», був «подарунком радянського народу» польському суспільству. Цей магічний жест мав свідчити про надходження очікуваної Золотої доби. У газеті Trybuna Ludu1 953 року журналіст Кароль Малцужинський писав: «Хто тільки з Європи не грабував наше місто – і швед, і сас, седмигородський Ракочі і петербурзька Катерина, австрійський «окупант» і наполеонівський «союзник». Грабували його цілі покоління прусських солдафонів від Фридриха до Гітлера. Не призвичаїла нас історія до таких подарунків як Палац дружби».

Читайте також: Маркус Шефер: «Місто - це термоядерний реактор, в якому відбувається взаємодія між різними індивідами»

У 2015 році відсвяткували 60-річний ювілей палацу. Днем його народження вважають 22 липня, коли відбулося урочисте відкриття новобуду з розрізанням стрічки біля входу і типовими для такої нагоди пафосними виступами. Хоча підписання документів про здачу об’єкту до експлуатації відбулося напередодні – 21 липня 1955 року.

Дату обрали не випадково. 22 липня було найважливішим державним святом ПНР – так званим Народним святом відродження Польщі або святом Липневого маніфесту, себто встановлення комуністичної влади. Зазвичай у цей день пропагандисти робили гучні презентації результатів інвестиційних проектів – наприклад, відкриття варшавської автомобільної траси «Схід-Захід» 1949 року, Маршалковського житлового району MDM у Варшаві 1950 року, Стадіону десятиліття в 1955 році чи Лазенківської траси 1974 року. Проте, рік інавгурації палацу 1955-й був особливим – то було десятиліття комуністичного устрою в Польщі. Це відбилося, наприклад, у згаданій назві стадіону.

Видавалось, що святкування 60-ї річниці побудови палацу не відбудеться спокійно й слід очікувати хвилі незадоволення. Проте нічого не сталося, пролунали тільки поодинокі голоси критики. Урочистості були гучними та веселими й користувались популярністю, особливо серед молоді. Було організовано низку вистав, концертів, заходів та вийшли публікації, присвячені палацу. Кульмінаційним пунктом свята став Уродинний тост за палац – сотні варшав’ян зібрались ввечері за «міському столі» на площі Дефіляд та підняли урочистий тост за довге життя ювіляра. Й це попри те, що святкували не лише річницю палацу, але також очевидну річницю підпорядкування Польщі Радянському Союзу!

Як це пояснити? Чи може постколоніальна держава залишити на своїй території такий подарунок – символ влади агресора? Адже палац засвідчував включення країни до радянської сфери впливу та «опечатування» простору між західним кордоном СРСР та лінією залізної завіси, перетворюючи Польщу на провінцію світу народної демократії. Перший керівник ПНР Болєслав Бєрут писав у листі до Сталіна, що палац «буде назавжди пам’ятником братньої турботи про інші народи (…), буде символом нерушимої та зцементованої на віки дружби між народами Радянського Союзу, буде пам’ятником сталінської епохи та її невичерпних сил й непереможних ідей».

Для перестороги

Радянський Союз виявився колосом на глиняних ногах, а його розпад поставив під сумнів існування й варшавського колоса. Після його розпаду палац набув додаткових значень та був присвоєний новій державі. У хрущовську добу ім’я Сталіна стерли з деталі-оздоби палацу – це була книга, яку тримав робітник в одній з ніш. Більше того, не лише кінець комунізму в Польщі, але й трансформації в цілому соціалістичному блоці уможливили нове бачення цього сталінського зозулиного яйця. Ми можемо сьогодні сприймати палац вже не як знак лояльності радянської імперії, але її пам’ятку – для перестороги. Це завдяки почуттю безпеки, бо вже замість небезпечного сусіда Польщу оточують спільноти суверенних народів та впевненості, що минуле вже не повернеться.

Проте примара комунізму досі мандрує. Прозвучали пропозиції закрити будівлю іншими будинками, а навіть знищити. Радослав Сікорський навіть після занесення будинку до списку пам’яток говорив про необхідність знести його, а на порожньому місці посадити траву. Деякі противники палацу, зокрема Анджей Вайда,наголошують, що палац надалі є храмом Москви-Третього Риму. У цих побоюваннях простежується надалі цей містичний страх присутності будівлі в просторі. Противники впевнені, що новий світогляд не може прийняти аби символ попереднього панування надалі залишався. Тоді як відразу після 1989 року поляки прагнули нищити пам’ятники, то зараз прагнення затерти сліди минулого, зокрема цього символу насилля, властиве лише поодиноким інтелектуалам. Після внесення палацу 2007 року до списку пам’яток, ідеї знесення хмарочоса замінили концепції створення в ньому Музею пам'яті комунізму SocLand за проектом Чеслава Бєлецького. Ця ідея була спробою замкнути будівлю в контексті минулої доби та очищення її з нових значень, набутих протягом останніх 20 років.

Однак, такі пропозиції викликали спротив. Один з молодих варшавських митців Бартош Лукасєвич запропонував 2009 року графіку «Подарунки не віддають!», висміюючи вислови про вплив палацу на національну ідентичність та применшуючи, а отже й освоюючи таким чином, темне минуле пам’ятки.

Ще однією особливістю прочитання місця палацу у суспільній пам’яті є сама Варшава. Адже на її долю випала повна руйнація та революційні зміни, через які вона стала з одного боку простором пам’яті, а з другого – потенціалу. Польська столиця була радше не відбудована, а збудована від нуля на згарищах. Це місто-фенікс, позбавлене просторового минулого з макетом минулого в старому місті, але й антропологічного – адже мешканці здебільшого прибули до міста після війни. Тож хоча немає історії в цій матеріальній тканині, Варшава розпачливо прагне бути містом пам’яті. Міфічним минулим залишається передвоєнна Варшава, але з’явилося наочне минуле, фактично присутнє у міській тканині – минуле ПНР. Палац культури і науки становить вже не домінанту, а слід минулого. Це знак дійсності, якої вже нема, але про яку – завдяки палацу – вже не забудемо. Чи можна це молоде, але настільки спрагле історії місто позбавити свої нової, темної та таємничої легенди?

Сьогодні будинок втратив німб грізності, адже страх боїться сміху. Велику роль у цьому відіграли жарти, поточні визначення та туристична цікавість. Позаяк палац тепер здається дещо меншим – біля нього виросли інші хмарочоси. Таким чином, він є прикладом ефективного лікування колоніальної травми народу та включення у новий контекст міського простору. Святкування річниці будівництва палацу є прикладом вдалої трансформації соціалістичних свят. Ніщо так не влучає в соціалістичну утопію як футболки з Че Геварою чи Леніном. При цьому полякам вдалось уникнути народженню ностальгії за соціалістичним минулим чи міфу доброго комунізму, що, на жаль, простежується сьогодні в Україні.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено