Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 березня, 2016   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Замок. Монастир. Багатоповерхівка

Будівельні зазіхання на охоронні зони історико-археологічних пам’яток — біда не лише великих міст. Володимир-Волинський не виняток із цієї практики
Замок. Монастир. Багатоповерхівка

Якщо подивитися на городище «Вали» в центрі Володимира-Волинського за допомогою Google Мaps, то єдиною спорудою, зведеною впритул до нього, є кафе-бар «Слов’янська хата», що належить підприємцю Русланові Саганюку, синові нинішнього мера Петра Саганюка. Останнього в народі прозвали «князем Володимира»: він є керманичем міста від 1998 року. Волинські медіа не раз зазначали, що без згоди цього посадовця не обходиться там ані жодне вагоме призначення, ані контрабанда цигарок та незаконно видобутого бурштину.

Перша спроба незаконної забудови в охоронній зоні Валів сталась у травні 2015 року, коли розширення території «Слов’янської хати» було призупинено завдяки депутатському запиту першого заступника голови місцевої облради Олександра Пирожика до прокурора Волинської області Дмитра Чепіжака. Зазіхання на ділянки, безпосередньо прилеглі до археологічної пам’ятки, поновились у лютому цього року, коли на сесію міськради винесли питання про спорудження багатоквартирного будинку впритул до середньовічного городища, для чого депутатів просили змінити цільове призначення двох наділів. Питання було дуже швидко зняте з розгляду членами ради, але немає гарантії, що ініціатори амбітних проектів відмовляться від них, навіть попри заборону будівництва в охоронних зонах історично-культурних об’єктів, яка існує в українському законодавстві. Як розповіли Тижню місцеві охоронці пам’яток, ситуація у Володимирі-Волинському ідентична тій, що склалася із Софією Київською, де в буферній зоні тривало будівництво.

Вельми цікаво поглянути, що в собі приховує археологічна пам’ятка національного значення «Вали городища» під охоронним знаком 1013. Кам’яний замок, який стояв тут у другій половині ХIV століття, пов’язаний з історичним епізодом війни за Галицько-Волинську спадщину між Польським королівством та Великим князівством Литовським й останніми днями Руського королівства під владою Рюриковичів. Як зазначають фахівці, у Володимирі-Волинському існувало два середньовічні замки. Перший, кам’яний, звів польський король Казимир III Великий (останній із династії Пястів) після укладення мирної угоди з литовцями, між 1368-м і 1370-м. Історичні джерела, зокрема хроніка Яна з Чарнкова, архідиякона Гнєзненського й підканцлера Польського королівства, свідчать, що головним будівничим Казимирового замку був син краківського воєводи, придворний архітектор короля Вацлав із Тенчина.

Читайте також: Гроші для музи

На спорудженні замку, котре обійшлось у три тисячі гривень сріблом, упродовж двох років працювало 300 робітників, було задіяно силу-силенну коней і волів, якими підвозили матеріали. Однак через смерть короля Казимира робота зупинилась. А в 1370 (за іншою версією, 1377) році литовські князі Любарт і Кейстут напали на Володимир, розгромили польський гарнізон міста, а від замку-фортеці Казимира (на той момент було закінчено 80% будівельних робіт) не залишили каменя на камені. Очевидно, в Любарта Гедиміновича були причини доволі сильно не любити покійного польського короля: впродовж майже 30 років той не раз захоплював землі, які належали литовському князю. За переказом, каміння й цеглу із замку Казимира (амбітної королівської будови) Любарт використав для зведення власної твердині в Луцьку.

Місто Володимир не могло довго залишатися без укріпленого ядра. Отже, нову цитадель, дерев’яну, було побудовано (або відбудовано) приблизно в 1470 році за наказом Казимира IV Ягайловича, який був одночасно королем Польським і великим князем Литовським. Належав замок тоді князю Олександрові Сангушку, був досить великий і добре укріплений. Кожна з його веж та городень була закріплена за певною особою, зобов’язаною підтримувати її належний стан. Вежі звалися Воротна (надбрамна), Коширська (за ім’ям її опікуна — луцького старости Андрія Сангушка, князя Каширського), Міська (утримувалася міщанами), Земська («всіх княжичів, і панів, і землян повіту Володимирського»), Королівська («на гроші королівські оправлена»). Щоб запобігти пожежі, дерев’яні зруби обмащували глиною і білили. А поруч із Земською та Королівською вежами постав палац, споруджений коштом місцевого королівського старости, який, вочевидь, у ньому й мешкав. Будівля та була складена із соснових тесаних колод, укрита ґонтом, її площа становила близько 42 м². В описі володимирського дитинця від 1552 року зазначалося, що крім замку там розміщувалися 12 зем’янських хат, а також церква Святих Іоакима та Анни. Утім, її залишків, ані кам’яних, ані дерев’яних, досі не знайдено.

Дерев’яний володимирський замок, побудований у XV столітті, простояв до 1683-го, коли зазнав неабияких пошкоджень від пожежі. Наприкінці 60-х років ХVІІІ століття майже повністю зникає друга лінія оборони Володимира — вали окружного града. У 1891-му на території валів городища споруджено в’язницю. Вона діяла там і в 1939–1941 та 1944–1954 роках.

Читайте також: Реставрація по крихтах

Середньовічна історія володимирського замчища цікавила археологів тривалий час. Ще в радянські часи були спроби його дослідити. У 1980-х дозвіл на це дістала археолог Мар’яна Малевська (яка вивчала Луцький замок. — Ред.). Однак за її роботою стежив КГБ, і розкопки дозволили провести лише подалі від руїн цитаделі. Річ у тім, що давнє городище стало місцем страт і поховання жертв репресій радянського та нацистського режимів. Перші відомості про масові убивства, учинені НКВД, з’явились у 1991 році. Ще живі свідки зазначили, що у володимирській в’язниці, котра стояла на історичному городищі, у зоні локалізації замку Казимира Великого, до 1950-х років розстрілювали людей. Цей факт за комуністів ретельно приховували й остаточно «поховали» в 1956-му, створивши там туберкульозну лікарню. Згодом її персонал засвідчив, що під час господарських робіт на своїй території виявив людські останки. Знахідка медпрацівників стала приводом для перших розкопок у 1997 році. Тоді група археологів із львівського товариства «Пошук» натрапила на братську могилу, в якій були кістки 96 осіб. До 2014-го українські фахівці спільно з польськими колегами ексгумували близько 2,7 тис. останків убитих НКВД й Гестапо осіб.

Експерти зазначали, що володимир-волинське городище Вали стало одним із основних місць розстрілів під час Другої світової війни в регіоні. Території, де сталися масові убивства, ніколи не повертаються до свого первинного нормального стану. Биківня, Бабин Яр, Катинь та Освенцим — це не та земля, на якій можна будувати ресторани, готелі, а тим паче житлові будинки. Очевидно, ідея мешкати на руїнах замку ще хоч якось може видаватися привабливою, а от упритул до братських могил та місць розстрілів — навряд.

Середньовічне городище в центрі Володимира-Волинського не єдиний куточок, на який зазіхають несанкціоновані забудовники. Крізь призму питання про безкарність нелегальних і неузгоджених перебудов та споруджень треба поглянути й на Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир УПЦ (МП), який постав у межах давнього Володимира-Волинського, за 5 км від історичного центру міста. Йдеться знову про комплексну археологічну пам’ятку. Біля стін обителі розкинулося Зимненське городище з курганами дулібів, котре протягом IV–IX століть було в них племінним осередком, як Київ — у полян. Край існуванню цього поселення поклали авари. У наш час в охоронній зоні городища без усілякої дозвільної документації зведено монастирський готель.

Читайте також: Колекції таємниць

Новий розквіт Зимного відбувся на початку ХІ століття, коли після походу на білих хорватів київський князь Володимир Великий спорудив неподалік старого дулібського городища два храми та зимовий терем. До трохи пізнішого часу належить печерний монастир. Перші достовірні відомості про існування обителі містить уже в ХІ столітті запис «Патерика» щодо обставин смерті в 1062 році ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Варлама. Той віддав Богу душу в Зимненському монастирі, повертаючись із Константинополя до Києва. Мурований монастир із храмом Успіння Пресвятої Богородиці був зведений дідичем тутешніх земель князем Федором Чарторийським ближче до кінця XV століття. Від 1685 року монастир перетворився з православного на римо-католицький.

Як розповіли Тижню місцеві археологи, первинний вигляд обителі, зокрема Успенського храму, змінювався двічі: у 1898 та 2010 роках. Під час першої перебудови до первісної готичної церкви з двоскатним дахом було додано купол-цибулину. У наш час цю будівлю оздобили п’ятьма банями у візантійсько-російському стилі, надавши їй нехарактерних обрисів, й утеплили пінопластом. Під час Другої світової війни монастирський мурований комплекс було наполовину зруйновано. І тільки в середині 1980-х його відновили як пам’ятку архітектури для туристичного маршруту, витративши на це близько 10 млн крб. А щоб об’єкт не пустував, там планували відкрити міжколгоспний профілакторій. 1995 року монастир передали до рук УПЦ (МП), котра змінила його історико-архітектурний образ на свій манір. Під час ремонту Успенської церкви було збито плитку ХІХ століття, яка вкривала її підлогу. Реконструюючи ту ж таки підлогу, викинули півтори сотні кісток, вивізши їх невідомо куди. На думку археологів, таким чином було втрачено поховання князів Чарторийських,Четвертинських, Козек. А у 2001 році без повідомлення органів охорони пам’яток під час самовільного прокладання інженерних мереж із застосуванням важкої землерийної техніки розкопали всю монастирську територію, навіки знищивши культурний шар ХІV–ХІХ століть та кілька давніх печер. Гріхи, звісно, можна замолити, але це не поверне Україні її втрачених пам’яток.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено