Культура

  ▪   Ганна Трегуб

Лі Шень: «Музика — це мистецтво часу»

Таїландський саксофоніст Лі Шень, який став першим виконавцем творів для саксофона українського композитора Володимира Рунчака за кордоном, поділився з Тижнем міркуваннями про тайську й азійську саксофонні школи, інтерес до нашої класики та специфічну мікротонову систему народної музики Таїланду, для запису якої європейські музиканти нині винаходять нову систему нотних позначень.

Багато хто знає про доволі потужну таїландську саксофонну школу. Її розвиткові посприяло те, що затятим джазовим саксофоністом був король країни Рама ІХ. Окрім неї в Азії відома японська — репрезентована такими композиторами, як-от Тосіро Маюдзумі та Сомей Сато. Сильні позиції саксофон здобув останнім часом і в Китаї. Чи існує школа таїландських композиторів, які пишуть для цього духового інструмента?

— Я викладаю класичний саксофон в Університеті Магідона, в одній із найкращих вищих музичних шкіл Таїланду. Працюю зі студентами віком від 15 до 30 років, тобто як з учнями коледжів, так і зі здобувачами PhD. На­­вчаю їх як сольної гри, так і виконання музики в саксофонному ансамб­­лі, квартеті. Принагідно розширюю саксофонний репертуар. Моїй країні пощастило, бо її монарх Рама ІХ — саксофоніст, який любить джаз. Нині він уже не грає, але сприяє поширенню й позитивному іміджу цього інструмента в королівстві.
Уся саксофонна музика поділяється на джаз і класику. Відповідно є дві потужні виконавські школи і стратегії. Доволі довго в Таїланді розвивалася переважно школа джазового саксофона: це було модно, бо саме джаз грав його величність. Ли­ше 20 років минуло, відколи до нас прийшов класичний саксофон. А десятиліття тому в Університеті Магідона я доклався до створення нової класичної саксофонної школи у своїй країні. Класичний саксофон — дещо нове для Таїланду. Я почав навчати своїх підопічних нового репертуару, нового звучання. Ми почали з транскрипцій творів Баха, потім виконували оригінальні класичні твори для саксофона. І лише після цього звернулися до сучасної класичної музики. Цьогоріч університет відвідав французький саксофоніст Жан-Марі Лондекс, який убачив у моїй країні великий потенціал саме для розвитку саксофонного класичного напряму.

Яке місце Таїланд посідає в азійській саксофонній культурі, чи конкурує з іншими країнами регіону?

— Саксофон — це унікальний винахід, інструмент, що дає змогу виконувати будь-який вид музики, створеної людством. Особисто для ме­не він є чудовим засобом вираження всіх тих ідей, що їх заклали у свої твори найрізноманітніші композитори. Кожна країна має свою історію розвитку саксофонної музики. У Японії це була традиція військових оркестрів. Перші з тамтешніх виконавців, які взялися навчати нове поколін­­ня саксофоністів, дуже важко працювали над тим, щоб їхня батьківщина посіла топові місця в саксофонному музичному світі. У Китаї до саксофона панує радше комерційний підхід.

Читайте також: Йоганнес Торель: «Музика рефлексує, зберігає певні національні елементи, але не це головне»

Музичною зіркою для жителів Піднебесної є американський саксофоніст Кенні Джі, завдяки якому багато хто з них полюбив цей інструмент. Відколи гра на ньому стала популярною, до неї почали ставитися серйозно й вона знайшла свою нішу в місцевій академічній музичній освіті. Навіть до мого університету приїжджають студіювати са­ме гру на саксофоні, котрий стає таким чином чи не найголовнішим у різних консерваторіях. Останні 15 років, працюючи в деяких із них у Південно-Східній Азії, я бачу розвиток цих процесів. Ті, хто здобуває освіту в нас, повертаються додому до Сінгапуру, Малазії, Тайваню, де вже самі стають викладачами. Завдяки їм саксофонна музика розвивається в тих азійських країнах, де цей
інструмент є новинкою.

Загалом він має свій класичний репертуар, педагогічну методологію, спосіб виконання того чи того твору. Однак цього не досить, адже багато що залежить від креативності та уяви.

У своїй педагогічній роботі ви приділяєте пильну увагу не так мелодії, як ритмічному малюнку музичного твору. Яку роль відведено ритму й додаванню електронного саунду в новітній саксофонній музиці?

— Музика — це мистецтво часу. Виконавець завжди має усвідомлювати: те, що він робить (а саме грає), відбувається в часі. Нині багато композиторів і музикантів експериментують саме із цим параметром. Для старовинної музики характерний регулярний ритм, але що ближче до сьогодення, то помітніше він стає нерегулярним, рваним, синкопованим. Композитори комбінують таким чином ноти й звучання, щоб побавитися з часом. Ця ситуація не є чимось унікальним. Музиканти старших поколінь, як і ми, були впертими хлопцями та дівчатами, не надто охочими прислухатися до вчителів. Найкращі з них порушували встановлені правила й не зважали на зауваги наставників. Справді, коли вони вчилися гри, їм доводилося миритися з правилами. Та коли вже спиналися на власні ноги, то відкидали старі регламентації і виробляли власні. Експеримент завжди має в собі елемент бунту проти старших поколінь, новий шлях самовираження. І так усюди в мистецтві.

Читайте також: Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»

Звичайно, музикантам зручно грати, використовуючи регулярний ритм, скажімо, три чверті. Таку музику легше сприймати. А ось експериментальна підходить не кожному слухачеві. Виконуючи новаторські твори, я зрозумів, що судити композитора доцільніше тоді, коли стає зрозуміло, чи торкається він емоційного та раціонального сприймання слухачів і чи чують вони щось ніколи їм не знане. Граючи таку музику вперше, не зовсім розумієш, із чим маєш справу. Власне, це процес розкриття назустріч новим ідеям: як і де знайти нову територію для вираження.

На сцені будь-який музикант виконує власну інтерпретацію твору композитора. Чи важко вам як таїландцеві було виконувати композиції, написані українцем Володимиром Рунчаком?

— 2006 року музичний коледж, де я працюю, приймав міжнародне змагання саксофоністів. Річ у тім, що декан цього навчального закладу понад 15 років бився над тим, щоб Таїланд прийняв у себе саксофонний конгрес такого рівня. Зокрема, він добряче попрацював над нашою виконавською майстерністю. Частиною того з’їзду було змагання композиторів. Найкращий із запропонованих творів ми мали виконати на Світовому конгресі саксофоністів у словенській Любляні, роблячи таким чином внесок у музичну культуру людства, а 2009 року Конгрес відбувсь у Бангкоку.

Композитори змагалися за трьома номінаціями: твори для соло-саксофона, для квартету й для ансамблю. Володимир Рунчак здобув першу нагороду за найкращий саксофонний ансамбль. Після цього ми виконали його п’єсу «Дуелі, квадро-музика № 3 для 24 саксофонів». Я продовжую контакти із цим українським композитором, періодично виконую його нові твори для соло-саксофона. Для саксофоністів великим привілеєм є те, що вони мають такого автора музики, як Володимир Рунчак. Він що далі, то дужче поглиблює свої знання про інструмент, і це йому допомагає писати нові цікаві твори — робити власне те, чого ми, виконавці, потребуємо. Якщо порівнювати з комп’ютерами, то нам потрібні не лише саксофони, тобто плати, а й програмне забезпечення, тобто ноти.

Дуже відомим у світі стало виконання традиційної китайської мелодії «Річка печалі» французьким саксофоністом Клодом Деланґлем разом із оркестром народних інструментів Китаю. Чи плануєте так само зробити аранжування традиційної тайської мелодії для саксофона й зіграти його на якомусь із концертів?

— Тайські народні інструменти мають унікальну тональну систему — не настільки рівно темпоровану, як, скажімо, у фортепіано. За масштабами звукових модифікацій нашу народну музику важко порівняти з європейською, бо йдеться про мікротонові варіації. Щоб розвивати виконання тайської музики на саксофоні, потрібно сформувати систему, яка враховуватиме наші уявлення про тональність. Жан-Марі Лондекс намагався проаналізувати оці тональні міні-кроки, характерні для народної музики Таїланду, щоб створити графічну нотну систему мікротонових модуляцій. Саме це дало б саксофоністам змогу виконувати етномузику моєї країни й виступати разом із тими, хто грає на тайських народних інструментах.

Читайте також: Яцек Кортус: «Музика, яку виконуєш на сцені,має співвідноситися з життям країни, де концертуєш»

У тайців не сім нот, а значно більше. Є в нас певна подоба ксилофона, яка зветься «ра’на». Інструмент немовби той самий в усіх частинах Таїланду, але в кожному селі своя тональна система. Аби зіграти так само, потрібно спочатку цю музику почути, а відтак уже спробувати зафіксувати з використанням європейського нотного письма й тих знаків, які ще не винайдені для відтворення мікротональних модуляцій.

Іще одна складність полягає в тому, що тайці не мають власної нотної системи, передають і відтворюють музику на слух, тож таких наших музичних творів ніде не зафіксовано. Оце аж тепер ми починаємо фіксувати їх у нотах. До того ж тайські народні музиканти нот не читають і виконують усе на слух. А тому, коли європейські композитори пишуть для них твори, є проблема, бо вони із цими клавірами не можуть ознайомитися.

--------------------------------------------------

Лі Шень — таїландський саксофоніст, викладач Університету Магідона в місті Бангкоку. Організатор і художній керівник Міжнародного конкурсу саксофоністів Жана-Марі Лондекса, а також XV Світового конгресу саксофоністів. Виступав у найкращих концертних залах планети, зокрема в Лінкольн-центрі, у залі Гарвардського університету, а також у Монреалі, Міннеаполісі, Парижі, Фермо (Італія), Любляні, Києві, Колумбії (Південна Кароліна, США), Бангкоку, Сінгапурі, у Великій Британії, Китаї та на Тайвані.