Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 грудня, 2015   ▪   Іванка Когутич   ▪   Ужгород   ▪   Версія для друку

Михайло Колодко: «Ми прагнемо знайти оригінальний спосіб подачі інформації про міське середовище»

Однією з родзинок Ужгорода в останні кілька років стали майже три десятки міні-скульптур у різних куточках міста. Автором цих робіт є 37-річний скульптор-ентузіаст Михайло Колодко, з яким Тиждень поговорив про новітню культуру Закарпаття.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (421)
від 10 грудня, 2015
Михайло Колодко: «Ми прагнемо знайти оригінальний спосіб подачі інформації про міське середовище»

З чого почалося. У мене виникло бажання допомогти вирвати Закарпаття з культурного забуття, яке збіглося з такими самими прагненнями однодумців, зокрема завідувача кафедри туризму Ужгородського національного університету Федора Шандора.

Ми хочемо знайти оригінальний спосіб подачі інформації про міське середовище для непідготованого глядача. Держава мусить виділяти великі гроші на серйозні монументи, а результат часто сумнівний. Міні-скульптура — це своєрідна альтернатива.

Колись я вважав, що без держави скульптура не може існувати. Монументальна скульптура потребує великих вкладень. На власні кошти я їх робити не можу, треба бути великим бізнесменом, щоб мати такі гроші.

Зараз роблю великі, у натуральну величину, скульптури на замовлення. Зокрема, це пам’ятник ліхтарнику, який запалював колись газові ліхтарі в центрі Ужгорода, скульптура Ігнатія Рошковича на Театральній площі, фонтан в угорському Егері, скульптури у Виноградові, Івано-Франківську тощо. Це буває нерегулярно й нечасто. На це йдуть місяці. А маленькі скульптури — моє життя в Ужгороді. Ужгород — малий, замкнутий культурний центр, у якому неможливо розправити крила, розмахнутися й зробити щось велике дуже легко, швидко, дорого, щоб усі ахнули. Місця немає, та й мале коло поціновувачів.

Читайте також: «Східні креси»? Що знають у Польщі про Україну

Про «кітчевість» малих скульптур. Кітч — синонім до слова «гарно». Це як фарба на палітрі. Кітч, комікс, гротеск, навіть якась попса — я від цього не відмовляюся. Але спробуймо поглянути ширше. Хоча б на перші роботи Джефа Кунса. Зараз ми ним захоплюємося. Цілі заводи працюють над створенням його скульптури, це величезні гроші. А до того як він знайшов меценатів, ліпив те, над чим сміялися б усі ті, хто іронізує з моїх робіт.

Звичайно, можна було б поставити всім цим видатним людям меморіальні дошки, і це значно інформативніше, але не бачу тут оригінальної мистецької родзинки.

Я не страждаю від того, що мої роботи комусь не подобаються. Не маю часу й бажання думати над причинами нелюбові. Не літаю в мріях, добре знаючи Ужгород і його масштаби. У маленькому містечку художникам затісно, тому й такі емоції.

Про «покриття» інших міст. Якщо в чужому місті побачать нашу скульптурку, то мали б упізнати подарунок з Ужгорода. Наприклад, Ференц Ліст «сидить» у Чернівцях та Ужгороді. У Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині є фігурки Швейка, який побував у всіх цих регіонах тоді однієї держави. Зараз плануємо встановити скульптурки Імре Текелі й Ілони Зріні, кохання яких вплинуло на долю Європи. Це скульптури людей, які так чи інакше пов’язані із Закарпаттям. Чимало творчих особистостей із сусідніх країн проходило через наш край.

Читайте також :Гарна незнайомка поруч

Про інший масштаб. Хочеться ці міні-скульптурки зробити монументальними. Але без допомоги міста й держави це неможливо, особливо в Ужгороді. Спочатку тут слід зробити першочергові справи — цілодобове водопостачання, дороги, прибирання сміття і тому подібне. Тому найближчим часом Ужгороду скульптури не світять. Можливо, ужгородські фігурки постануть у повен зріст (якими їх я і уявляв при задумі) на площах інших міст. Бо монументальне мистецтво має бути в гармонії з середовищем. Через брак місця в Ужгороді,  ми знайшли малий формат мистецької комунікації.

Про нове обличчя міста. Тут є сліди Австро-Угорщини, Чехословаччини, а потім Радянського Союзу й тепер України. Вони вплинули на самобутність культури, архітектури, навіть кулінарії. Ті впливи співіснували, природно й поступово розбудовували місто. Завданням України нині є прибрати все зайве, реконструювати, бо збереглися фото, ескізи, описи. Має прийти розуміння: все, що псує вигляд міста, можна змінити. Наприклад, розібрати будинок і звести інший в одному стильовому ансамблі із сусідніми. Все треба робити поволі та з розумом.

Про сучасний стан. Місто у стані «гірше нікуди». Хто більше винен, влада чи мешканці, не знаю. Треба перейняти девіз Чернівців і спільними зусиллями виходити з тупика. Золота епоха Ужгорода минула. Можливо, цей застій, тупцювання на місці подолала б туристична хвиля. З’явилося б розуміння, що в цьому прикордонному місті можна заробляти не тільки контрабандою. А для того слід будити бажання ужгородців цікавитися своєю культурою. Тому мої роботи мають стояти поміж людей. Це символи. Якщо вони стануть непотрібними, їх легко можна демонтувати.

Читайте також: Маркус Шефер: «Місто - це термоядерний реактор, в якому відбувається взаємодія між різними індивідами»

Про Ужгород на мистецькій мапі України. Місто дуже оригінальне, часто поза шаблонами. Цій інакшості сприяє відмінний клімат, який позитивно впливає на творчу, надзвичайно чутливу людину. З одного боку, нас придавлюють гори. З другого — кордон не дає легко, без зусиль рухатися. Ми сидимо на місці й варимося у власному соку. Водночас ми на перетині потоків інформації. У цьому теж наша унікальність. Ми щось середнє між українським і європейським мистецтвом. Це і є нашою фішкою.

Наприклад, диньки Манайла — це вже скульптура. Але середовище не шептало йому на вухо, що він робить класні об’ємні речі і їх можна винести на вулицю. Не було потреби робити скульптуру інакшою в добу шаблонних Лєнінів. А його диньки могли би бути гігантських розмірів, у сучасному розумінні певною інсталяцією, перформансом. Можливо, для пропаганди закарпатського мистецтва зроблю колись диньки Манайла в такому дво-триметровому розмірі з легкого матеріалу, щоб їх можна було перевозити й засипати ними європейські площі. Ці диньки надзвичайно цінні, природної форми, з густими первісними візерунками.

Мені легко зрозуміти українського художника, бо я українець. Маю й угорські корені, тому розумію і колег по той бік кордону. Тому, коли треба оцінити яку-небудь мистецьку проблему, можу це зробити під двома кутами зору й знайти оптимальний варіант.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено