Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 листопада, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Володимир Рунчак: «Нині посаду керівника Мінкульту перетворено на халтуру»

Знаний у світі вітчизняний композитор Володимир Рунчак розповів Тижню про стан справ у сучасній композиторській школі України, шляхи, якими наша сучасна класична музика йде до свого слухача за кордоном, та роль, яку українські культурні аташе й Мінкульт не відіграють у цьому процесі.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (417)
від 12 листопада, 2015
Володимир Рунчак: «Нині посаду керівника Мінкульту перетворено на халтуру»

Ви автор низки симфонічних та хорових творів, але у світі вас упізнають радше як композитора, що пише сучасну саксофонну музику. Що цьому посприяло?

— Напевне, у моїй творчості велику роль відіграє співпраця з різними виконавцями. Так склалось і з саксофонною музикою. Близько 10 років тому я послав свій твір на конкурс композиторів до Таїланду. Хоч як це дивно, моя п’єса «Дуелі, квадромузика № 3 для 24 саксофонів» здобула там першу премію. Із таїландським саксофоністом Лі Шенем, який виконав її вперше, я познайомився на міжнародному конгресі саксофоністів у Любляні. Потім він приїхав до Києва й дав концерт у філармонії, де вперше в Україні, хоч як це парадоксально, зіграв мій твір «Homo ludens 1», бо ж речей із такою назвою написав аж 11. Я був здивований і радий, бо той твір довго пролежав на полиці й, хоча саксофоністів у нас багато, ніхто його не виконував. Можна сказати, що Лі Шень зробив мені пев­­ну творчу послу­­гу, спонукав до того, щоб мої саксофонні твори звучали і я створював для цього інструмента нові. У 2015-му я запросив Лі Шеня на фестиваль «Kharkiv Con­­temporary», де він мав виступати із сольною програмою. Дивна річ, але українське посольство у Таїланді не посприяло цьому візиту. То було не ігнорування, а непривітне поводження посольства, про що я повідомив посла, який потім вибачився за дії свого підлеглого.

Читайте також: Йоганнес Торель: «Музика рефлексує, зберігає певні національні елементи, але не це головне»

Я написав багато музики не тільки для саксофона — для різних інструментів, для симфонічного оркестру й для хорів, тобто не скажу, що спеціально обираю певні інструменти або котрісь мені більше подобаються. На жаль, у мене не існує композицій для виконання в театрах, за винятком хіба що однієї-єдиної камерної опери «Піна». Писати для опери й театру в нашій державі нині безглуздо.

Багато наших симфонічних оркестрів та музичних колективів гастролює за кордоном. Але чи достатньо лише їхніх зусиль, щоб класична музика українських композиторів лунала на різних сценах світу?

— Дистрибуція музики українських композиторів відбувається з їхньої приватної ініціативи. У нашій країні зовсім немає менеджменту, який об’єднував би митця й виконавця або композитора й слухача, що є оптимальнішим варіантом — дальшою гілкою дистрибуції музичного твору. Маємо говорити про специфіку творчої професії композитора — без посередника дуже дивної. Насправді без слухача музика не потрібна, а без виконавця неможлива. Картину й без виставки можна повісити на стіну, бо це матеріальний артефакт, розглядаючи який можна дати оцінку. Написане композитором без конкретного виконавця, колективу або групи музикантів не існує. Якщо я просто покажу вам партитуру й запитаю, добрий це твір чи поганий, то що ви мені відповісте? Для початку їх треба прочитати й виконати.

Композиторська праця в україні викинута поза межі професійного розуміння, бо композиторством тут не заробляють. факт, що за творення музики наша держава нічого не платить

Думаю, що функцію поширення музики українських композиторів, донесення її до виконавців та слухачів мала б узяти на себе держава в особі Мінкульту, управління культури міста чи району тощо. В Україні приватна ініціатива з поширення серйозних музичних творів майже не існує. Із популярною таких проблем немає, бо до тієї сфери вливаються великі гроші. Видавництв музлітератури теж практично не залишилося. Є «Музична Україна», яка ледь-ледь жевріє. Це видавництво зовсім не таке, як у Європі чи деінде, тобто воно не є власником продукту, який друкує, не розповсюджує нот, не продає і не здає в оренду комплекти партій для різних оркестрів тощо. І максимум, що нині випускає, — це підручники із сольфеджіо для початкових класів та посібники з музичної літератури, твори шевченківських лауреатів на державне замовлення. Або ж виконує приватні. Дистрибуцією «Музична Україна» не займається.

Ми маємо кількох топових композиторів, яких у світі знають і виконують. Хороший варіант, коли їхні твори грають вітчизняні колективи чи солісти за кордоном. Але цього дуже мало. На зарубіжні гастролі той самий Національний симфонічний оркестр може поїхати хіба що разів зо два. Ті, хто здійснює менеджмент таких концертів, хочуть, щоб на них не було української музики, а грали суто класику, бо на неї слухач гарантовано прийде. В українців немає свого Бартока або Ліста, яких зайве представляти окремо. Отже, приймають рішення не виконувати української музики в зарубіжжі. На мій погляд, це неправильно, бо йдеться про державні колективи. Держава в цій справі повинна тримати контрольний пакет: хочете їхати на гастролі за кордон — добре, але там має бути виконано принаймні третину, а краще 51% української музики. Інший варіант — коли композитори самі себе презентують на міжнародній арені завдяки своїм контактам.

Закордоном 51% творів у гастрольній програмі, створених композиторами країни, звідкіля походить оркестр, — це усталена практика?

— Абсолютно. У цьому полягає здоровий державний протекціонізм. Жоден німецький чи американський колектив, якщо він має урядове фінансування або державний грант, ніколи не вирушить на закордонні гастролі, коли третина чи половина програми не складатиметься із творів німецьких чи американських композиторів. Інше питання, що німцям не треба надто про це задумуватися, бо вони мають Баха, Бетговена та інших визнаних у світі композиторів.

Читайте також: Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»

Не секрет, що музиканти, які здобули освіту в українських консерваторіях, не завжди знаходять собі роботу на Батьківщині. Багато з них виїхали до інших країн, щоб там мати змогу працювати за фахом. Як ведеться в нинішніх умовах вітчизняним композиторам?

— Що стосується вищої музичної композиторської освіти, то в Україні, принаймні формально, все так само, як у світі: ми її маємо. Але потім постає питання, де застосувати знання. Наші композитори, які створюють і потенційно можуть створювати сучасну академічну музику, кинуті напризволяще. Справа їхнього виживання — це нетворча робота для них-таки. Вони самі пишуть нові твори, набирають їх на комп’ютері, звертаються до виконавців із проханням зіграти ці нові речі. Композиторська праця в нашій державі викинута поза межі професійного розуміння, бо композиторством тут не
заробляють. Пекарі й журналісти за свою працю мають грошову винагороду, а от композитори — ні. Щороку лише зі стін Київської консерваторії виходить шестеро-семеро випускників композиторського класу. І що далі? Нічого. Вони працюють де завгодно, по різних музшколах, музичними керівниками по театрах, іще десь. Але факт, що за творення музики наша держава нічого не платить.

Окрім Київської є ще Львівська, Одеська, Харківська консерваторії, котрі також щороку дають шістьох-сімох композиторів. Держава витрачає великі кошти, щоб на бюджетних місцях стільки років готувати таких спеціалістів. У результаті ці люди за свою неймовірно складну інтелектуальну й творчу працю не мають де заробити, принаймні щоб писати музику й надалі.

Раніше при Мінкульті працювали колегії з придбання музичних творів і їхня робота так чи так була позитивною. Зовсім інша річ, що в СРСР діяли свої «понятія», тобто твори народних артистів купували за одними ставками, а решти — за інакшими. Хай там як, а тоді було написано дуже багато різної української музики й композиторська праця мала свою матеріальну складову. У новітній історії України держава через музичні колективи замовляла композиторам писати нові твори й певним чином все ж таки опікувалася їхньою працею. Зараз композиторство стало нашим професійним хобі.

Але ж в СРСР існувало багато такої музики, яку можна було писати «в шухляду», а виконувати — зась. Як велося її творцям?

— Попри все згадане, композитори, твори яких мало виконували або не виконували й не друкували взагалі, могли продати їх за низькими розцінками. Але з авторів музики від голоду штани не спадали.

А тепер маємо разючий контраст із минулим?

— А тепер маємо просто нуль. Так триває з десяток років. Нові твори писати можна, і навіть музиканти погоджуються їх виконувати. Але хочуть за це платню. Так само як і Колонна зала імені Миколи Лисенка Київської філармонії, яка попросить оплатити оренду, дати кошти на зарплату музичному колективу, покрити витрати на друк афіш тощо.

Читайте також: Яцек Кортус: «Музика, яку виконуєш на сцені,має співвідноситися з життям країни, де концертуєш»

Держава мусить узяти на себе відповідальність за такий стан справ. Або нехай у нас припинять готувати композиторів у консерваторіях і держава розпишеться у своїй антикультурності, або нехай праця цих митців буде виправдана, бо ж уряд сам витрачає на їх підготовку кошти й повинен щось від них мати. На мій погляд, найкращі вітчизняні композитори дуже гідно презентують у зарубіжжі себе й Україну як державу. Із чим вона може нині прийти до світу? З боксером Кличком, футболістом Шевченком? Так, їх знають. А ще знають українських митців, і все. З економікою чи медициною, космічними технологіями наша держава у світ чомусь не приходить. «Славетна» вона чомусь своєю корупцією.

Чим тоді займаються вітчизняні культурні аташе та культурні центри за кордоном? Навіть якщо буде створено Український інститут імені Тараса Шевченка, то де гарантія: чи справді він активно сприятиме тому, щоб твори наших композиторів звучали у світі?

— Це таємниця, вкрита мороком. Знаю, що є напівдержавні українські культурні центри у Франції та Греції. Вони лише пишуть, що є державними, бо Україна їх не фінансує. Із дипломатами, які займалися б культурою, в нас проблема.

Якщо говорити про дипустанови, які представляли б Україну за кордоном у всіх сферах, зокрема й культурній, то вони є не в усіх країнах. А треба, щоб були, бо це практика будь-якої з гідних держав світу. Українські аташе з питань культури мають значно більше працювати. Те, що вони нині роблять на своїх посадах, є абсолютно недостатнім. Можу навести приклад, як має бути. Понад 10 років тому наш ансамбль «Нова музика в Україні» разом із Польським Інститутом проводив у Луцьку концерт. І нас до себе запросив на каву консул Польщі в цьому місті. Насамкінець він подарував нам диски із записами польської музики. Просто відчинив дві шафи, повні дисків, виданих польським МЗС (не Мінкультом!). Там була і класика (Монюшко, Шопен, Шимановський), і сучасна музика, і джаз, і ще багато чого. Зауважте: я кажу про консула, який працює у провінційному Луцьку. Якщо ви спитаєте українського культурного аташе в будь-якій країні, які в нас є молоді композитори, він вам не відповість.

Нині тривають активні дискусії щодо реформ і змін, пропонованих чинним складом Міністерства культури. Чи можуть вони справді якісно вплинути на стан речей у царині української класичної музики?

— Я не впевнений, що дочекаюся часу, коли ситуація зміниться. Ми на зорі незалежності України мріяли, що зі здобуттям суверенітету ситуація в нашій культурі докорінно покращиться. Та, на жаль, керівні посади в цьому секторі досі дістаються непрофесіоналам. Чи можна говорити серйозно про Мінкульт, яким керує нефахівець? У жодному разі. До того ж це не тільки не діяч культури (не театрал, не композитор, не письменник, не музикознавець тощо), а й не менеджер культурної сфери. Нині посаду керівника Мінкульту перетворено на халтуру, зчеплено з посадою віце-прем’єра з гуманітарних питань. Таким чином, окрема посада міністра культури сучасній Україні не потрібна. Напевно, Кабінет міністрів вважає, що з культурою в нас уже все гаразд, а от я вважаю, що навпаки.

Читайте також: ONUKA: «Мистецтво має лікувати»

 За логікою можна піти й далі: якщо немає окремої посади міністра культури, то, може, і Міністерства культури не потрібно? Не митці мають іти до Мінкульту на поклон, аби щось звідтіля отримати для своєї професійної роботи, а це він зобов’язаний запитувати в нас, людей мистецтва, чим може нам допомогти. Міністерство культури не є джерелом коштів для українських митців — лише розподільником. Те саме і щодо державної (а не міністерської) підтримки творчих спілок, яку чомусь Мінкульт регулює. Міністерство культури має бути лише передаточною ланкою, а не структурою, куди митці йдуть щось випрошувати чи на написання власних творів, чи на проведення фестивалів тощо. У сучасному змістовому форматі Мінкульт Україні не потрібний, вона абсолютно нормально може обійтися і без нього. Дуже гарним прикладом тут можуть слугувати США, де жодного мінкульту не існує, проте є високого рівня культура. Там створений такий механізм оподаткування бізнесу, який дає змогу культурі, спорту, освіті й медицині гідно функціонувати. Найкращі оркестри та найвищі гонорари у Сполучених Штатах.

У нас міністри приходять і йдуть, а культурі стає важче й ніхто за це не відповідає. Чиновники середньої ланки працюють мало не довічно, тільки керівники відомств змінюються. А нам як митцям гіршає. Хочу запитати в нашої влади і президента, кому має звітувати очільник Мінкульту. Не вам, пане президенте, і не вам, пане прем’єре, а нам, діячам культури.  Міністр культури має звітувати  перед профільними організаціями в царині музики, музейної справи, книговидання, кіно тощо. Ми маємо приймати або не приймати його звіт, а влада на підставі наших експертних
оцінок — продовжувати йому контракт або ні.

--------------------------------------------------------

Володимир Рунчак — український композитор, яскравий представник музичного акціонізму. У 1986 році закінчив Київську консерваторію імені Петра Чайковського. 1998-го започаткував колектив «Нова музика в Україні», з котрим активно працює як диригент, виконуючи твори сучасних вітчизняних
і зарубіжних авторів. Його композиції звучать на багатьох фестивалях і концертах сучасної музики на Батьківщині та за кордоном (A-DEvantgarde, Darmstädter Ferienkurse für Neue Musik, Muzički Biennale Zagreb, ppIANISSIMO, Grand Festival d’Art Slave), їх видають і записують у Німеччині, Італії, США. Серед виконавців творів Рунчака — оркестри Лондонського музичного
коледжу й Аугсбурзької філармонії, ансамблі сучасної музики Piano Possible, Com-Sonance Duo, Triolog, Het Trio, Ensemble für Neue Muzik Zürich, Namaste Quartet, Psappha та ін. Його
авторські концерти відбулися крім України у Вищій школі музики в Мюнхені й Паризькій консерваторії.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено