Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 жовтня, 2015   ▪   Катерина Новікова   ▪   Версія для друку

«Східні креси»? Що знають у Польщі про Україну

Дві країни віддавна єднає спільна історія, а сьогодні ще й співпраця та дружба. Утім, чи справді це так і чи добре нас знає західний сусід?
Матеріал друкованого видання
№ 39 (411)
від 2 жовтня, 2015
«Східні креси»? Що знають у Польщі про Україну

Коли спілкуєшся з поляками, виявляється, що в їхній уяві наша країна має доволі нечіткі обриси: за східним кордоном лежать Львів, Чорногора й Горгани в Карпатах, далі — Київ над Дніпром, де майдан Незалежності, Кам’янець-Подільський, Запоріжжя, Одеса і Крим. Півострів, попри російську анексію, сусіди надалі асоціюють з Україною. Гарні й величні краєвиди, море, поля пшениці під блакитними небом, чорноземи, на яких вирощують гречку, соняшник, цибулю та кавуни. На цій землі живуть гостинні, щирі, чесні, працьовиті й горді люди, які цінують міцні родинні зв’язки. Це край, жителі котрого мають добру й дешеву їжу, зокрема борщ, а передусім дешевий алкоголь і цигарки. Одначе є там і негативи: погана туристична інфраструктура, нав’язлива присутність національної символіки та вибоїсті дороги, на яких чигає міліція, аби виписати штрафи.
Великий вплив на формування образу України в західного сусіда справила трилогія романів Генрика Сенкевича. Наша країна постає в ній як Дике Поле, земля козаків у червоних шароварах та вишиванках, сміливого Богуна, що мчить на коні широкими степами, чарівної народної музики, козацьких дум, бандури, Хмельницького та боротьби за свободу. Це легендарні терени неприборканого Сходу, край свободи, зокрема й від правил. Тож поляки залюбки смакують солодкий дух анархізму: розпивають алкоголь на лавочках по парках і площах, попри заборону, й користаються з неправових можливостей у веденні тут свого бізнесу. «Адже це Україна». Хоча, коли правила не діють на їхню користь, починають обурюватись корумпованістю.

Утім, між двома народами все-таки досить великі відмінності в менталітеті. У Польщі корупція не становить невід’ємної частки повсякденного життя, тоді як у нас це явище глибоко закорінене: українці дають хабарі, бо звикли до цього, так їм зручно, тому що мусять учитися, працювати й лікуватися. Водночас Україна більш неоднорідна, тут серйозніші розбіжності між Харковом та Львовом, ніж у Польщі, наприклад, між Краковом і Гданськом. Помітно, до речі, що бачення нашої держави змінюється залежно від регіону. Поляки часто сприймають Україну крізь призму Львова чи іншого відвіданого міста.

Читайте також :Гарна незнайомка поруч

У Польщі вважають, що українській економіці заважають розвиватися погане управління, війна, корупціонери на чолі з олігархами та фатальна політична ситуація. Хоча на території країни є мінеральні копалини, її промисловість застаріла й залежна від російського ринку. Родючі землі сприятливі для сільського господарства, однак і тут слід долати перешкоди для розвитку. Хоча від моменту проголошення незалежності відбулися два Майдани, реформувати державу не вдалося. Чорнобильську трагедію поволі витісняє з пам’яті, на жаль, новий негативний факт — війна на Сході.

Однак поляки згодні, що українська культура багата, цікава й розвивається куди краще за економіку. Нашому сусіду відомі, зокрема, такі письменники, як Андрухович, Жадан, Забужко, Прохасько, Сняданко, Курков, Шевченко й навіть Олесь Гончар. Серпень цього року став місяцем авторських зустрічей у Вроцлаві з Україною як спеціальним гостем. 15–16 жовтня у Варшаві у Польському театрі за сприяння Польського Інституту в Києві гостюватиме харківський театр «Арабески». Із музики згадують гурти 5'nizza, «Океан Ельзи» та «Собаки в Космосі» Жадана. Водночас український кінематограф полякам зовсім не знаний. Причиною є його погана популяризація нашою державою. Наприклад, організовують не Дні українського кіно, а лише спорадичні покази в різних містах. Вітчизняні фільми, зокрема стрічки Довженка, «Тіні забутих предків» Параджанова та нові «Хайтарму» і «Плем’я», знають лише ті, хто вивчає українську мову та культуру й мав нагоду побувати в нашій країні. Натомість найвідомішим кінотвором про неї є російський «Тарас Бульба», а дехто вважає нашим знову-таки російський «Тихий Дон».

поляки згодні, що українська культура багата, цікава й розвивається куди краще за економіку. Водночас український кінематограф їм зовсім не знаний

На теренах західної сусідки діє багато українських товариств, зокрема «Польща — Україна», Фонд св. Володимира в Кракові, «Український світ» у Варшаві, Спілка українців у Польщі, лемківські організації, школи з українською мовою навчання та кілька ресторанів, зокрема у Кракові та Щецині. В університетах є факультети української літератури та ще факультет українознавства в Яґеллонському університеті (Краків).
Однак здебільшого під час розмови з поляками з’ясовуєш, що вони майже не начуті про наші економіку, політику й культуру. Причому мешканець прикордонного Підкарпатського воєводства знає про нас не більше за людину з Малопольського чи Поморського. Хоча в польських книгарнях можна знайти книжки про Україну чи наших авторів: з історії, літератури, політики, а також кілька путівників. Інформацію зі ЗМІ й телебачення поляки оцінюють по-різному: хтось — як вичерпну та об’єктивну, хтось — як сенсаційну й неповну. Складається враження, що про Україну говорять багато, це тема номер два після внутрішніх суперечок. Проте матеріали часто дублюються й не завжди виходять за межі усталених поглядів. Найчастіше пишуть про війну, корупцію, брак реформ тощо. Нині тема України починає відходити на другий план і звучить рідше, ніж за часів Євромайдану чи початку конфлікту на Донбасі.

Утім, українці нагадують про себе, дедалі частіше переїжджаючи до Польщі як студенти, сезонні заробітчани, кваліфіковані працівники чи успішні бізнесмени. Що на це поляки? Часто невдоволені, вбачають у наших громадянах конкурентів на ринку праці, згодних працювати за меншу зарплату. Проте самі охоче вирушають далі на захід на сезонні роботи чи у сподіванні кращої перспективи. І, приміром, у Німеччині можна було донедавна спостерігати схожі побоювання щодо конкуренції на ринку робочих рук. 6 вересня цього року канал польського телебачення TVP 1 почав показ серіалу «Дівчата зі Львова» — про пошук кращого життя в Польщі та сувору реальність. Там зовсім не говорять про те, що багато українців платять за навчання, рятують факультети від закриття через недобір студентів, а наші підприємці, ведучи справи у Польщі, дають робочі місця її громадянам і прибуток державі.

Читайте також: Маркус Шефер: «Місто - це термоядерний реактор, в якому відбувається взаємодія між різними індивідами»

Дві країни налагоджували дружні відносини, і до нас протягом останніх двох десятиліть ставилися дуже доброзичливо. Люди старшого покоління, що виросли за соціалізму, дивилися з недовірою на росіян, часто навіть лякалися російської мови, яка асоціювалась в них із комуністичною пропагандою, натомість захоплювались українською. Навчаючись у Кракові, я зустрічала багато зичливості й бажання допомогти — як серед однокурсників, так і серед викладачів. Видавалося, що історичні незгоди відійшли у минуле. Однак це лише зовнішнє враження.
У польському суспільстві надалі побутують стереотипи, упередження та міфи щодо українців. Найглибше вони вкорінені власне на прикордонні, де ще пам’ятають старі рани етнічних убивств і акції з депортації українців «Вісла». Легенда завжди має свій темний бік. Наших співвітчизників сприймають, окрім іншого, як жорстоких, непримиренних і підступних. Приятель із Підкарпаття розповів, що батьки в дитинстві за погану поведінку лякали його Бандерою. Український провідник поставав у дитячій уяві грізним дядьком із бородою, який причаївся в лісі, щоб викрадати неслухняних дітей.

Однокласник мого знайомого постійно їздив до України на закупи, але не далі за найближче село на кордоні. А коли почув, що той вирушив до Києва, подивився на нього зі щирим подивом, як на неймовірного відчайдуха. Як, аж туди?! Це ж небезпечно, адже українці грізні мафіозі…
Багато історій про часи УПА поєднувалося з вигадками й переростало в легенди. Відтак низький Бескид, Перемишльська горбовина, а найдужче Бещади уявлялись як легендарний край, у котрому, можливо, десь іще приховуються бандерівці. У ПНР була дуже популярною історична повість «Заграви у Бещадах» Яна Ґергарда про битви 1944–1947-го між польськими силами та підрозділами УПА. Книжка побачила світ 1959 року й була багаторазово перевидана в часи комуни, її читали у програмі загальноосвітніх ліцеїв і технікумів. Історичні події були дещо змінені в уяві автора — полковника, учасника акції «Вісла», що став письменником і журналістом. Сюжет надихав на творення польських вестернів, у яких добрий міліціонер змагається з бандою, що шукає «скарб тризуба». Руїни церков і занедбані цвинтарі в горах підсилювали ефект історій. Панки з Бещад навіть припинали собі тризуб, аби провокувати міліцію.

Причому спочатку всіх людей із колишнього СРСР називали «руськими», а українців почали вирізняти, коли активізувалася торгівля на початку 1990-х. За комуни в Польщі зосереджувалися на місцевих бандерівцях, аби не акцентувати, що до Другої світової війни були інші кордони. Натомість уже в незалежній республіці знову виникло зацікавлення історією, зокрема «кресами», Волинню, Поліссям та УПА. Від 1985 до 2008 року виходили історичні публікації та нариси Едварда Пруса про «злочини ОУН і УПА». Автор був комуністичним діячем, колишнім солдатом польських загонів самооборони, що діяли проти українських повстанців у 1944–1946 роках.

Читайте також: о Києва привезли балтійські скарби

Я сама одного разу стала свідком живучості цих легенд. У моїх друзів у Кракові гостювала колежанка із Санока. Вона описувала околиці міста, Бещади й згадала про українців як про надзвичайно лютих людей. Вона не знала, звідки я, і, почувши мій коментар, що можу бути небезпечною, дуже перепрошувала за свою необачність. Насправді вона просто спонтанно озвучила стереотип, поширений на прикордонні. Прикметно, що раніше поляки не асоціювали сучасних українців із їхніми попередниками з Волинської трагедії та УПА. Натомість нині нас дедалі більше ототожнюють із сучасною владою. Тоді як росіяни постають як «жертви режиму». У ЗМІ з’являються також відомості про скандальну поведінку наших громадян, наприклад студента, що запостив фото в соцмережі з нецензурним жестом у музеї концтабору «Майданек».

Останнім часом суспільна думка в Польщі змінюється не на користь українців. Однією із причин стало визнання в нашій державі УПА героями, що відбулось у день візиту президента Польщі у Верховній Раді. Це було сприйнято як скандальний та ворожий акт стосовно поляків. Водночас останні відзначають не до кінця продумані дії власної держави. Існує також думка, що ЄС і Варшава замало роблять для Києва, аби не дратувати Москву й утримати з нею добрі відносини. Видається складним вийти поза зачароване, замкнуте коло, в котрому ані поляки не приймуть УПА як героїв, ані українці зараз не хочуть поступитись. Цікаво, що нині триває спільна з українськими акторами робота над фільмом «Волинь» (режисер Войцех Смажовський), прем’єра якого очікується восени наступного року. Сценарій виник на основі збірки оповідань Станіслава Сроковського «Ненависть» і має провокувати дискусію.

Колись бачення України як теренів дикого Сходу — землі пригод і жорстокості — підсилювало образи трилогії Сенкевича. Сам письменник черпав натхнення з течії «української школи» в польському романтизмі. До неї належали поети, прозаїки й композитори з польських земель, які потрапили до Російської імперії після поділу Речі Посполитої. До цієї групи подеколи зараховують і Юліуша Словацького, у творчості якого багато українських мотивів, а також Юзефа Іґнація Крашевського, автора пов’язаних з нашою країною повістей. Митці захоплювались українськими краєвидами, фольклором і образом козака.

Нині все-таки слід шукати шляхів зближення. Адже українсько-польські відносини віднедавна стали справді добросусідськими, хоча завжди були суперечливими. Окрім того, в минулому були моменти консенсусу, скажімо, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний захищав Річ Посполиту від турецьких військ Османа ІІ в Хотинській битві 1621 року. Або приклад Симона Петлюри як позитивної постаті й союзника Юзефа Пілсудського. Власне, маршал був упевнений, що слід допомагати Україні, бо ж це й в інтересах Польщі. Видається, що українці більше знають про поляків, ніж навпаки. Сьогодні нас розділяють радянська спадщина, візовий режим, прозахідні пріоритети Польщі та брак виваженої культурної дипломатії в Україні.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено