Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 жовтня, 2015   ▪   Записала: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»

Всесвітньо відомий французький музикант-експериментатор, президент Всесвітньої асоціації саксофоністів Клод Деланґль розповів Тижню про сучасні твори для саксофона, важливість співпраці виконавця й композиторів та про чесність — рису, яка робить справжньою музику, що лунає зі сцени.
Матеріал друкованого видання
№ 38 (410)
від 24 вересня, 2015
Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»

Переважно виконую класичну саксофонну музику. Я не джазмен. Джаз граю хіба що інколи, із друзями. Завжди відчував: і в класичних напрямах, і в джазі виконавці намагаються віднайти певну естетику, власний спосіб вираження, і це просто чудово. Правда чи ні, але, як мені бачиться, у класичній музиці дуже обережно й до останньої титли намагаються вшановувати традицію. Та для мене вона не в цьому. На мій погляд, традиція — це передавання об’єкта, але не в той спосіб, у який ти його отримав. Певним чином така трансляція відбувається впродовж цілого життя музиканта. Він робить те саме, що роблять бджоли, коли пропускають крізь себе нектар, щоб утворився мед. Але бджоли не знаходять його відразу в готовому вигляді у квітах. Нектар і мед мають практично однакові хімічні характеристики, але останній — результат органічної трансформації. Вдаюся до такої аналогії, бо вона більш-менш чітко пояснює те, що я намагаюся робити з музикою.

Для мене музика є надзвичайною річчю, але цього не достатньо. Гарна музика сама собою вже багато що, але коли вона не єднає різних людей, не дає їм можливості мирно й раціонально співіснувати, то не виконує свого завдання. Так, музика робить наше життя кращим іще й тому, що є неймовірно потужним засобом для подорожування. Як це? Свого часу одна рекордингова компанія попросила мене записати для неї диск із танго. Власне, чому ні? Цей напрям мені не чужий. Астор П’яццолла свого часу написав гармонізацію шести своїх тангових етюдів спеціально, щоб я виконав їх на саксофоні. Він помер 1992 року, а познайомилися ми 1987-го. Ще раніше я зробив кілька аранжувань його творів для саксофона, а коли ми вже були знайомі, то попросив, щоб він написав бодай трохи авторських речей для інструмента, на якому я граю. Він погодився й виконав моє бажання доволі швидко: надіслав ноти через півроку. Це було великим успіхом, бо тоді композитор лікувався в одному з госпіталів Нью-Йорка після інсульту. В етюдах, про які я кажу, партія соло була написана П’яццоллою для флейти, але згодом він зробив нотний переклад для фортепіано й гармонізацію для саксофона та інших духових інструментів.

Традиція — це передавання об’єкта, але не в той спосіб, у який ти його отримав. Така трансляція відбувається протягом цілого життя музиканта

Отже, діставши пропозицію записати диск танго, я відповів, що це не проблема, хоч я і не тангеро, не належу до відповідної традиційної культури. Погодився. Париж має дуже потужні культурні зв’язки з Буенос-Айресом, особливо в тому, що стосується музики, зокрема й танго. Я попросив одного зі своїх аргентинських друзів написати музику з атмосферою цього танцю. Одна з моїх знайомих оперних і танго-співачок запитала тоді: «Як ти можеш грати танго, якщо жодного разу не був у Буенос-Айресі?». Після того я доволі часто гостював у аргентинській столиці, де зустрічався з одним із найвідоміших композиторів танго Орасіо Сальґаном, з тими, хто ще пам’ятав Енріке Сантоса Діссеполо (автора відомого всім «Cambalache»), а також із виконавцем уругвайського танго й поетом Орасіо Феррером, автором тексту до танго-опери Астора П’яццолли «María de Buenos Aires».

Українська музика є цікавою для іноземців. Проблема в тому, що всі ми і я особисто замало знаємо про ваших композиторів. Ті з них, кого вже немає, й автори старшого покоління за кордоном майже невідомі. Було б непогано почути більше симфонічної музики українців. У їхньому доробку мають, очевидно, знайтися твори для фортепіано, які можна транскрибувати для саксофонного квартету. Мені цікаво буде з ними зустрітись і знайти власний український репертуар. Чому ні? Це важливо, особливо зараз, бо Україну, на жаль, дуже широко знають хіба що через війну. Тоді як вона може бути цікава світові й своєю класичною музикою, і творами, де використано народний мелос чи якісь сучасні композиторські прийоми. Хочу більше дізнатися про те, що мають у цьому сенсі українці, й працювати з цим надалі.

Читайте також: Кирило Карабиць: «Завдяки механізмам класичної музики та симфонічним оркестрам можна змінювати політику й соціальні реалії»

Музика, яка лунає зі сцени, не є егоїстичною і фальшивою. Її виконання не зводиться суто до техніки. Учора був у Київській опері на виставі Джакомо Пуччині «Мадам Баттерфляй». Цей твір мені добре знаний, хоча я не розумію жодного слова з італійського лібрето. Проте солістка, яка виконувала роль Чіо-Чіо-сан, у фінальній сцені була настільки переконлива, тримала залу в такому напруженні, що я мало не заплакав. Оце і є натхнення, а не егоїзм. І так само має бути в політиці.
У Західній Європі ми можемо досягти реального діалогу й партнерства, але чомусь цього не робимо. Старий світ не до кінця усвідомлює той факт, що його конституювали через християнство. Багато в чому нині ми втрачаємо Європу. У кожній із її країн живуть чудові люди, але всім їм бракує натхнення — ресурсу, щоб генерувати нові ідеї, як і куди континент має рухатися далі.
Здається, ми ще не зрозуміли, що побудова Європи за американською моделлю є хибним сценарієм. Європейці відмінні, і їхні країни не однакові теж. Європа має величезний запас оцієї різноманітності, значно більший, ніж США. Що спільного в іспанців, італійців та скандинавів? Практично нічого, хоча спільна культура. Європа має знайти єдність у відмінності, а не консервувати уніфікацію всіх і всього. Остання — це не Європа, а радше СРСР і втілення марксизму. Строкатість, про яку я кажу, — це не регіоналізм і сепаратизм. Проблема в тому, що найменший колапс країни призводить до відцентрових рухів, коли та чи та частина конкретного суспільства хоче відокремитися. Але що таке незалежність і хто насправді незалежний? Ніхто, бо всі ми пов’язані між собою. Якщо цей зв’язок десь рветься, то все розсипається.

Читайте також: Передозування. Alfa Jazz Fest 2015

Я мав приїхати до України, бо така моя особиста філософія. Україну знаю через історію та мистецтво уже досить давно. Мені цікаві такі країни, які мають надзвичайно глибоке коріння і в яких можна дуже багато чого навчитися, адже, переживши революцію й опинившись в умовах війни, тутешні люди постраждали й політично та економічно. Хай там як, але їхня традиція та коріння нікуди через те не зникають. І це відчутно на вулицях Києва. Я відвідав Києво-Печерську лавру і скажу, що йдеться про глибину не століть, а тисячоліть. Україна дуже жива, вона бореться, аби врятувати не лише свою національну ідентичність, а й незалежність мислення, власний спосіб висловлювання емоцій. Її жителі залишаються вірні собі, зберігають пам’ять про митців, котрі також доклалися до творення країни. Україна й Польща, які в культурі спираються на європейську базу, політично перебувають на помежів’ї, що дуже сумно.

У Франції ми мали достатньо інформації про Революцію гідності, про події, що відбулись у вас півтора року тому, про початок війни. Не скажу, що знали все до дрібниць. Я вирішив, що до Донецька не поїду, а от Львів і Київ, як переконався, — це місця безпечні, навіть попри те що збройний конфлікт іще триває. Українська історія не єдине, що мене приваблює, мені дуже цікаво дізнатися також про сучасний стан розвитку вашого мистецтва. Завдяки своїм українським колегам, зокрема саксофоністу Юрієві Василевичу, я зрозумів, як багато українці роблять у цій царині, коли дістають матеріальне й моральне сприяння. Так, фінансова ситуація у вашій країні сумна, про шалені гонорари не йдеться, але коли мета є більшою за гроші, то можеш дати щось такій країні, зокрема її музикантам, саксофоністам і духовикам загалом.

----------------------------

Клод Деланґль — всесвітньо відомий французький музикант-експериментатор, президент Всесвітньої асоціації саксофоністів. Навчався саксофонної гри в Сержа Бішона в консерваторії Ліона та в Даніеля Дефейє в Парижі. Учасник знаменитого саксофонного квартету Quatuor Adolphe Sax de Paris разом із Жаком Баґе, Брюно Тотаро, Жаном-Полем Фушекуром. Від 1988 року викладає за класом саксофона в Національній консерваторії Парижа. Зробив вагомий внесок у розвиток сучасного саксофонного репертуару й техніки гри на цьому інструменті.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено