Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 серпня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Клементін Делісс: «Колекціонування завжди несло в собі елементи ризику»

Директор Музею світових культур у Франкфурті Клементін Делісс поділилася з Тижнем міркуваннями про потребу ревіталізації музейних колекцій та сучасне мистецтво як найцікавіший об’єкт для колекціонерів.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (404)
від 13 серпня, 2015
Клементін Делісс: «Колекціонування завжди несло в собі елементи ризику»

Директор Музею світових культур у Франкфурті Клементін Делісс поділилася з Тижнем міркуваннями про потребу ревіталізації музейних колекцій та сучасне мистецтво як найцікавіший об’єкт для колекціонерів.

Різні музеї світу намагаються представити на своїх виставках експонати з інших музеїв, а також із приватних колекцій. Як ви ставитеся до такої практики?

— Для мене як директора Музею світових культур у Франкфурті було незрозуміло, навіщо купувати ще якісь об’єкти примітивного мистецтва, коли є колекція, яка налічує понад 60 тис. експонатів? Навіщо не лише ще щось придбавати, а й позичати з інших музеїв, приватних колекцій? Ринок предметів примітивного мистецтва існує паралельно з музейною колекцією, і вони майже не перетинаються. Річ у тім, що згаданий мною музей не має бюджету, аби купувати ще щось.

Я намагалася робити такі виставки, куди не треба було долучати шедеври африканського чи полінезійського мистецтва з інших музеїв або колекцій. Насправді набагато цікавіше було подивитися на ті експонати, які в музеї були, але роками лежали забуті в запасниках. Якщо говорити про шедеври навіть примітивного мистецтва, то тут мова піде  про дуже звужене зібрання: конкретний тип масок, ритуальних предметів, ужиткових речей, які підпадають під зазначену категорію через штучно накинуту характеристику. Все це колекціонують класичні етнографічні й історичні музеї, тобто щось таке, що відсилає нас до площини незнаного нами. Етнографічний музей, як на мене, має дві мети: перша полягає в тому, щоб показати життєвий досвід інших людей, від кухні до вірувань, а друга — показати об’єкти, які є реліквіями, і те, як їх вшановують. Сьогоднішня ринкова система всі ці згадані речі оцінює за джерелом їхнього походження. Якщо той чи інший предмет знайдено в експедиції, яку очолював відомий науковець, і ця річ у минулому належала знатній особі племені, то це лише підсилює цінність музейного чи колекційного експоната.
У Європі ринок примітивного мистецтва перебуває на стадії стагнації, бо на ньому сьогодні практично нічого не циркулює. Ще 20 років тому на приватних аукціонах можна було знайти справді дуже цінні об’єкти, сьогодні ж за найкращого збігу обставин там можна натрапити хіба що на старі колоніальні фотографії кінця ХІХ століття. Дуже цікаво спостерігати, що впливає на зміни згаданого ринку. Один із членів королівської родини емірату Катар шейх Аль Тані був колекціонером рибальського начиння різних племен світу. Його зацікавлення абсолютно змінило кон’юнктуру ринку примітивного мистецтва, змістивши чи не вперше увагу з масок та культових предметів на дещо інше.

Новітні колекції, зокрема в музеях, не створюються завдяки купівлі нових об’єктів. Радше йдеться про створення нових прототипів, які є в тому чи іншому музеї, нашими сучасниками — від художників до інженерів.

Шедеври намагаються все частіше експонувати. Враження таке, що музей перетворився на дорогий універмаг

Яким чином можна примусити як музейну, так і приватну колекцію циркулювати, а не дармувати на полицях сховищ?

— Для мене як директора Музею світових культур було важливо показати різні об’єкти, вписані в класичний канон подачі інформації про етнічне різноманіття нашого світу, не зациклюючись на шедеврах. Так, в етнографічному музеї Берліна є колекція племінного мистецтва Беніну XVI століття — таким бронзовим статуям важко щось протиставити. Нехай у такому музеї, як франкфуртський, подібних експонатів лише три, але ж є решта, тобто понад 60 тис. інших артефактів, які мають не менше значення. Для мене важливо було показати не так оте канонічне примітивне мистецтво, яке, на загальну думку, репрезентує різні етапи історії примітивних племен, як різні речі, дотичні до Океанії або Африки, які можуть і не бути канонічними шедеврами, але мають значення для сучасності. Наприклад, вони містять у собі елементи інноваційності або ідеї, які можна використати в будівництві, дизайні, охороні довкілля тощо. Це ті питання, які не порушують об’єкти, що присутні на класичному ринку примітивного племінного декора­тивно-ужиткового мистецтва.
 
Однією з функцій Музею є збереження експонатів, які становлять його колекцію. Як на практиці можливо узгодити відкритість музейної колекції для широкої аудиторії зі збереженням усіх її експонатів?

— Коли говоримо про доступність музейної експозиції, то для мене не йдеться про надсучасні вітрини чи форми виставки, аби показати усе, що той чи інший музей зберігає у своїх фондах. Ми перебуваємо у зв’язках з об’єктами нашого світу, бачимо їх і мислимо завдяки нашому тілу загалом, а не лише голові. У музеї дедалі більше людей дивляться на експонати так само, як на екран комп’ютера. До установи їх штовхає своєрідне споживацтво культури. Вони не мислять музей як публічний простір, який можна обжити, де можуть відбуватися діалог та обмін. І знову повертаюся до ролі тіла: якщо в музеї немає на чому сидіти, столів, то будь-яку зустріч там провести важко, не кажучи вже про те, щоб дискутувати стосовно того, що експонується в музеї. Колізія в тому, що музеї мають багато освітніх програм, турів із гідами, проте чомусь проти таких практик протестує тіло. Провести кілька годин на ногах — це забагато.

Читайте також: Розв’язати руки

Поряд із цим найкраща форма екскурсії — це не коли тобі щось просто розповідають, а коли можна самостійно зробити певні висновки щодо експозиції. Ми всі різні й можемо не мати прямого знання щодо об’єктів матеріальної культури, дотичних до історії інших народів світу, але ж якесь знання ми все одно маємо. Тому можемо проводити паралелі, які навіть чужу й незнану культуру роблять для нас ближчою.

Мене часто питають, що буде з європейськими музеями. Вже зараз купу грошей там витрачають на найсучасніші форми представлення колекцій, які поділені на різні категорії, бо щось видається кращим, а щось — гіршим, і оте так зване краще, шедеври, намагаються все частіше й частіше експонувати. Враження таке, що музей перетворився на дорогий універмаг. З року в рік тим, хто приходить до музею, показують одне й те саме, що знецінює решту експонатів колекції. Так, вони можуть мати не надто гарний вигляд, але несуть не менше інформації, спонукають мислити так само, як канонічні музейні шедеври. Етнографічні колекції Німеччини загалом налічують декілька мільйонів експонатів. Так, визнані шедеври експонують, і вони представлені в інтернеті. Що робити з рештою, яка роками змушена зберігатися в музейних сховищах, доступ до яких мають лічені особи? Провести реституцію? Чи є сенс у тому, щоб повернути до країн Океанії чи Африки купу різних речей, наскрізь протруєних різними хімікатами?

Музей — це своєрідна спільнота, а колекція —мікроспільнота, але нині вони більш не поєднані із зовнішнім світом. Потрібно в буквальному сенсі порозчиняти двері, щоб залучити інших людей до згаданих спільнот.

Якщо взяти Національний історичний музей у Києві й лише українську історію, то його відві­дує багато людей із різних куточків світу. Сьогодні ця установа мала б відповідати на запити українського суспільства, адже музей — це не звалище історії, а радше діалог між предметами з різних епох, який дотичний до того, що відбувається. Сучасні погляди на національне будівництво, розбудову громадянського суспільства змінилися таким чином, що зараз розуміння духу музею в демократичних традиціях передбачає його відкритість до різних сфер знань, до думок різних експертів, які допомагають переосмислити значення музейної колекції.

Читайте також: Мовчання муз

Приватне колекціонування містить дві складові: особистий інтерес власника і елемент капіталовкладення. Якщо в минулому столітті збирали речі — від конголезьких масок до античних золотих прикрас, то що нині становить найбільший інтерес для колекціонерів?

— Нині колекціонують сучасне мистецтво. Свого часу етнологічні зібрання існують для того, щоб набути знання про світ навколо. Нині цього екзотичного, незнаного так мало, що чи не єдиною цариною, де воно ще присутнє, стає сучасне мистецтво. Досі саме тут лишається присутнім певний елемент ризику. Я кажу не про політичні чи кримінальні ризики, як у випадку з об’єктами чорної археології, а про елемент новизни. Завжди і всюди було так, що колекціонування несло в собі елементи ризику.

Клементін Делісс — музейний куратор, дослідниця та видавець. Вивчала сучасне мистецтво та соціальну антропологію у Відні, Парижі та Лондоні. Засновниця журналу Metronome видавництва Metronome Press, а також міжнародного дослідницького проекту «Академія майбутнього» (Future Academy) при Единбурзькій академії мистецтв та Університеті Единбурга. Від 2010 до 2015 року була директором Музею світових культур у Франкфуті, входить до Ради Музею на набережній Бранлі (Музею Бранлі) у Парижі. Кураторські проекти Клементін Делісс було представлено у Відні, Лондоні, Франкфурті, Мальмо, Токіо та інших містах світу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено