Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 серпня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Легато і синкопи

Як класичній музиці та її виконавцям ведеться в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 30 (402)
від 30 липня, 2015
Легато і синкопи

Виконавці класичної музики, диригенти й композитори виводять свою країну на культурну мапу світу, забезпечують їй упізнаваність, проте умови їхнього навчання та праці в Україні залишаються доволі складними й некомфортними, а на музиці, яку вони грають, висить ярлик непопулярності. Збільшення зацікавленості класикою в Україні на 5–10% уже було б вагомим зрушенням, як зазначають самі музиканти. Наші виконавці досі високо цінуються в Європі та світі, хоча вдома роботу знаходять не завжди. Може, зрушення в цій сфері почнуться тоді, коли принаймні в українській столиці побудують не новий офісний центр, а велику сучасну музичну залу.

Виховання слухачів

«У країнах Західної Європи, де поширені католицизм і протестантизм, у храмах звучить орган. Таким чином, навіть найменше містечко стає осередком класичної інструментальної музики. У нас значно більш розвинуте хорове мистецтво, чому посприяла православна традиція. Але одне другого не компенсує», – ділиться міркуваннями соліст симфонічного оркестру НРКУ Василь Бабич. Він розповідає, що в жодній державі світу академічна класична музика не є фінансово самодостатньою, самоокупною. Тому завжди йдеться про дотації зі скарбниці або кошти спонсорів і меценатів. У Австрії цю музику фінансують значно більше, ніж в Україні. Наприклад, Віденський концертхаус отримує 14% дотацій від уряду, що є мінімальним показником дотування. «В Україні ситуація гірша. Маємо систему ще комуністичних часів, коли діяло держзамовлення на все, зокрема й на музику. Від того періоду залишилася Спілка композиторів, радянська за своєю суттю. Ця система абсолютно не пристосована до сучасних реалій, не дає такої класичної музики, якої хоче ринок», – констатує митець. Він зазначає, що навіть в Україні сьогодні є досить широкий попит на камерну класику і що вона таки комерційно успішна. Окрім того, існує зацікавлення музичними творами до кінокартин і мультфільмів. У всьому світі так є давно. Нарешті й у нас ця галузь почала хоч якось розвиватися.

Читайте також: Розв’язати руки

Попит на класичну музику з огляду на історичну традицію в європейських країнах більший, ніж в Україні. Гра на різних інструментах – дуже модне серед тамтешніх держслужбовців хобі. Зрозуміло, що їх приваблюватимуть концерти класичної музики, бо вона популярна й цікава. Є там навіть такі серйозні аматори, які приходять на концерти з роздрукованими партитурами, аби краще розібратися, як і що виконує конкретний симфонічний оркестр. В Україні класичну музику можна почути по Національному радіо, радіоканалу «Культура». Звісно, ті, хто хоче, підуть на концерти. Але ж таких людей меншість. «Класика не мусить займати всю ту нішу, яку заповнює поп-музика, але ця ніша в Україні могла б бути ширшою, ніж зараз. Сприяти цьому має держава. Нічого поганого в тому не буде, якщо вона почне пропагувати класику», – наголошує Василь Бабич.

Українські музиканти, щоб себе прогодувати, працюють  у Китаї, Японії, ОАЕ, США  ким завгодно, аби тільки це хоч якось було наближено до музики

Потужна роль у популяризації цієї музики належить філармоніям. Реальність така, що в останні кілька років у нас до них запрошують щораз менше закордонних виконавців, урізаючи бюджети. Здебільшого нині виступають українці, які працюють за кордоном і здобули собі там імена. Очевидно, вони із солідарності не вимагають гонорарів, нормальних для Європи та світу. Як зазначає піаністка Тетяна Шафран, із такої ситуації хоча б наполовину можна було вийти і власними, українськими силами: «Подекуди складається враження, що виконавці роками ті самі. Хоча в нас не два піаністи або скрипалі на всю країну, а значно більше. І це показують конкурси імені Лисенка та Горовиця. Що заважає слухати молодих музикантів і давати їм змогу виступати на сценах вітчизняних філармоній?»

Для розширення аудиторії в Україні треба показати, що слухати класичну музику престижно й модно. Щоб люди, які мають у суспільстві статус, політики, бізнесмени, ходили на концерти. За президентства Віктора Ющенка, як розповідають музиканти, певні зрушення в цьому напрямку були, бо музичною класикою цікавився особисто глава держави. Він відвідував концерти, й оточення його копіювало. Наступне: слід підвищити зарплати. Найбільші оклади серед наших музикантів сягають рівня тих, що в найгірших польських філармоніях. Допоки так буде, найкращі виконавці тікатимуть з України. Ще одна галузь діяльності, яка виховує майбутнього слухача, – це дитячі музичні абонементи до філармоній та подібних музичних закладів, спільні програми системи середньої освіти й симфонічних оркестрів, коли діти просто прийшли б і побачили живцем, що таке отой оркестр, як у ньому працюють люди і яку музику він виконує.

Читайте також: Яцек Кортус: «Музика, яку виконуєш на сцені,має співвідноситися з життям країни, де концертуєш»

Подекуди чуєш, що класична музика нудна, складна для сприйняття й не цікава масовій аудиторії. А причина цього, на думку викладача Київської консерваторії, флейтиста Володимира Турбовського, може бути ще й така: після того, як в СРСР забороняли авангардну класичну музику, в незалежній Україні стався своєрідний прекос – виконавці кинулися в авангард. «Не із цього треба починати знайомство широкої публіки з класикою. Складається хибне враження, що вона саме така складна і що ця складність є еталонною», – зазначає він.
«Не забуваймо, що твори Баха чи Гайдна за своєю суттю прикладні й прості. Вони писали, так би мовити, побутову музику – для богослужіння чи аристократичної учти. Це нині ми слухаємо їхні твори в концертах. Бах був церковним органістом і мав для кожної недільної літургії писати щось нове. Те саме стосувалося концертів чи хорових творів. Схоже було і з Моцартом, симфонії якого виконували один раз до якоїсь оказії. Це зараз їхні композиції звучать по всьому світу. А за життя авторів у сусідньому місті їхньої музики могли ніколи не почути», – підсумовує педагог.
Не думаймо, ніби капіталовкладення в класику залишаться без віддачі. Якщо повернутися до досвіду того ж таки Відня, то там грає багато маленьких оркестрів, причому навіть на вулиці. В Австрії на таку діяльність вони отримують спеціальні дозволи. Багато туристів приїжджає в столицю країни спеціально, щоб побувати в тій приємній атмосфері. Вони готові платити за концерти, хочуть пити віденську каву під звуки Моцарта. Свій вклад у загальну справу роблять також різноманітні музфестивалі, зокрема open air, а також побудова сучасних зал, які можуть використовувати не лише класичні музиканти.

Дитячі музичні школи й конкурси

Щоб стати музикантом, треба займатися 20 років, та й це не гарантує тобі високого рівня майстерності. Набуття фаху починається ще в дитинстві, з музичної школи. Нині влаштувати дитину до середньої музичної школи не так і легко. Зокрема, якщо йдеться про столицю, то населення її збільшується за рахунок приїжджих, але кількість музичних шкіл від часів Перебудови у місті не змінилася. Та й місця в них більше не стало. «Працюю з учнями в коридорі, де поставлене піаніно. І так само багато інших педагогів. Уроки відбуваються при сторонніх, які снують туди-сюди, що зовсім не відповідає ані санітарним, ані етичним стандартам викладання», – розповідає Тижню викладачка однієї з київських музшкіл Оксана Іваненко. Окрім того, проблемним є доступ до такої освіти мешканців сіл, адже відповідні заклади діють у містах, та й то не в усіх. Найпроблемніші з київських музичних шкіл у сенсі влаштування туди дітей – у віддалених спальних районах. Схожа картина й у решті регіонів. «Усе це разом створює великий конкурс. Не кожна дитина на базі своїх здібностей, слуху, моторики заслужено дістане бюджетне місце, бо його просто немає. Через це збільшується кількість хлопчиків та дівчаток, які мають пройти підготовчу групу музшколи (плата за неї в кілька разів дорожча, ніж за таке місце). З погіршенням фінансово-економічної ситуації в державі не всі батьки можуть забезпечити своїм дітям доступ до середньої музичної освіти», – констатує педагог. Додає, що на бюджетному місці йдеться про символічну плату, котру вказано у квитанції як «доброчинний внесок». Найбільше платять учні фортепіанного відділу – 140 грн за місяць.

Багато батьків намагаються не зв’язуватися з державними музичними школами, віддають своїх дітей у науку до приватних учителів. Справді, майстерність конкретного виконавця багато в чому залежить від його наставника зі спеціальності, а не музичної школи загалом. Але ця практика призводить до проблем, бо не дає дитині поштовху до майбутнього серйозного заняття музикою. Для отримання такого стимулу потрібен колектив, який є в музичній школі. Учні приватних педагогів практично не можуть потім вступити до середньої спеціалізованої музичної школи, а відтак і до консерваторії. Для цього потрібне глибоке опанування профільного інструмента, потужні знання із сольфеджіо, гармонії та інших предметів, які розвивають музичну пам’ять і слух.

Читайте також: Музична класика без фраків і краваток

Як і їхні однолітки-спортс­ме­ни, юні музиканти потребують заходів, на котрих можуть показати себе. Йдеться про різноманітні конкурси. Педагоги кажуть, що нині їх організовують для дітей переважно приватні особи. Батьки роблять пристойний грошовий внесок, щоб син чи дочка взяли участь у змаганні. Навіть якщо для лауреатів передбачено якісь премії, то вони значно нижчі, ніж сума внеску учасників. Отож-бо головний інтерес конкурсів – комерційна нажива організаторів – руйнує всі принципи таких заходів. Масштаби цього явища останнім часом зростають. Річ у тім, що вчителі музичних шкіл стали отримувати нагороди принаймні на міському рівні, звання методистів, педагогів вищої категорії саме за те, що їхні учні назбирали певну кількість дипломів згаданих комерційних конкурсів. Якщо врахувати факт, що на них кожен, хто виступив, отримує місце й диплом, судити про об’єктивність таких підвищень викладачів іноді зайве. Дитячих музичних конкурсів, які відбуваються не на комерційних засадах, мало.

Якщо йдеться про старшу аудиторію, то нині українські музиканти намагаються їздити не на вітчизняні, а на закордонні конкурси. Як наголошує віолончеліст із симфонічного оркестру НРКУ Василь Бабич, за капіталовкладеннями це не дорожче, а от матеріальна віддача і престиж значно вищі. «Будь-які міжнародні конкурси виявляють найвищі таланти. Так сталося з Ваном Кліберном, першим переможцем Міжнародного конкурсу імені П.І. Чайковского. Коли з’являється такий яскравий виконавець, решта намагається орієнтуватися на нього. Кажучи про флейту, серед найсерйозніших треба згадати конкурс Паризької консерваторії, а також конкурси в Мюнхені, Тель-Авіві та Японії», – додає Володимир Турбовський.

З миру по нитці

«Українська держава сама створює такі умови, коли треба шукати роботу за кордоном. Музикант емігрує не тому, що йому Батьківщина не подобається, а щоб себе прогодувати. Струнникам і тим, хто може грати в оркестрі, легше. Піаністам важче. Це в радянський час існував розподіл. Нині кожен намагається знайти собі місце сам. Українські музиканти працюють у Китаї, Японії, ОАЕ, США. Причому ким завгодно, аби це хоч якось було наближено до музики: грають на круїзних лайнерах, у готелях, на весіллях тощо», – розповідає піаністка, випускниця Київської консерваторії, а нині солістка французького концертного агентства Classical Music Production Тетяна Шафран.

Багатьох молодих митців рятує те, що вони паралельно навчаються у вітчизняній та якійсь із закордонних консерваторій. «Свого часу до підвищення рівня української музичної школи доклалися ті, хто ще в радянський час закінчував Московську або Ленінградську. Вони поверталися працювати до України. Нині багато випускників столичної десятирічки вступають водночас до Київської та котроїсь із європейських консерваторій, скажімо, Паризької чи Віденської. Їхній рівень навичок і знань дає таку можливість», – розповідає Володимир Турбовський. І додає: «Колись, якщо людина хоч трошки провчилась у закордонній консерваторії, це її вивищувало над іншими. Нині багато хто з молодих музикантів здобуває освіту в Німеччині, Швейцарії, США. Дехто повернувся, викладає в музичних школах чи інших фахових навчальних закладах, і саме вони привносять певні елементи західної культури». За його словами, закордонні консерваторії українці закінчують у лавах найкращих випускників. Інша річ, що роботу там знайти важко: якщо йдеться про другі голоси в оркестрі, то обирають найчастіше своїх. Але якщо потрібні перші голоси, тобто провідні музиканти певного оркестру, то обирають найкращих, і тут українці можуть вигідно конкурувати.

Читайте також: Мовчання муз

Ті з наших музикантів, які навчалися паралельно у вітчизняних консерваторіях і за кордоном, наголошують: там серйозніший акцент роблять на практичних речах, зокрема більше часу витрачають на те, щоб музикант міг пограти самостійно, в оркестрі, у різних типах ансамблів, приділяють увагу музичному менеджменту. В нас питання заробляння грошей музикантами досі мало не табуйоване, бо ж, мовляв, як можна перейматися матеріальним у царині високого? «Держава бере на бюджетне музичне навчання більшу кількість осіб, ніж та, якій вона може потім забезпечити роботу. Суворий відсів – це нібито жорстоко. А те, що потім музиканти не знаходять собі роботи або сидять на низькооплачуваних посадах, не жорстоко?» – змальовує ситуацію Василь Бабич.

Іще одна серйозна проблема, пов’язана з життям українських музикантів, які грають у різних державних академічних музичних колективах, – це невпорядкованість музичного менеджменту. До останнього диригентів симфонічних оркестрів або хорів призначали з легкої руки Мінкульту. Такої практики не існує в Європі, там диригента обирають на конкурсній основі усі члени оркестру. Нині на розгляді в парламентському Комітеті з питань культури і духовності на доопрацюванні перебуває законопроект, котрий перед­бачає кон­курс­но-контракт­ну форму працевлаштування як керівників, так і художнього та артистичного персоналу. Передбачено, що контракт із актором чи музикантом укладатимуть на три роки. З одного боку, конкурсні засади можуть допомогти молодшим і талановитішим вийти на українські сцени. Із другого – серед музикантів залишається побоювання, чи не урізає новий документ їхніх трудових прав і чи не складено його таким чином, щоб знову зекономити на царині культури, котру й без того фінансували за залишковим принципом.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено