Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 липня, 2015   ▪   Андрій Дрозда   ▪   Версія для друку

«Малий флот» української прози

Потрясіння останніх років стали викликом і для українських письменників: крок за кроком їм доводиться віднаходити нову мову та оповідь для опису дійсності «після Майдану». Тож, поки читачі й критики виглядали розкішну каравелу «великого роману», на горизонті несподівано з’явилися маленькі човники оповідань.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (398)
від 2 липня, 2015
«Малий флот» української прози

 Саме з короткої форми народжується сьогодні нова вітчизняна проза. Окрім фольклорної «співучості» українське мистецтво загалом і літературу зокрема прийнято наділяти стереотипною «поетичністю», яка в багатьох уже викликає оскому. Поезія і далі домінує в літературному житті країни, однак хвиля інтересу до оповідань, історій і правдивої життєвої прози набирає сили.

Виявляє цю тенденцію, скажімо, поява Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo у Вінниці, патроном якого став Михайло Коцюбинський. Читання поезії тривалий час були частиною програми львівського Форуму видавців, а суто поетичний фестиваль Meridian Czerno­witz уже п’ять років проводиться в Чернівцях. Тож фестиваль Intermezzo є своєрідним сигналом зміни настроїв та орієнтирів у літературі. Оповідання досить довго у нас вважалося другорядною формою, провідні українські автори лише зрідка бралися до нього, а видавці не виявляли особливого інтересу до збірок коротких історій. Незважаючи на це, саме в малій формі найкраще продемонстрували свій наративний талант першорядні письменники: Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Таня Малярчук. Українському прозаїкові, який у душі завжди лишається поетом, бракує впертості, щоб обтісувати форму й різьбити візерунки сюжету. Тож сьогодні маємо колекцію романів, які хіба що фрагментарно залишаться в антологіях зразків невиробленого стилю.

Тема війни приглушила пласт розповідей про Майдан, які були провідним трендом на торішніх літературних заходах

Можливо, саме брак наполегливості спричинив колись вибух есеїстики. Наприкінці 1990-х зачинателем моди на писання есеїв став Юрій Андрухович, тексти якого найчастіше поставали з рефлексивних вражень від подорожей. Любов до свободи – це поряд із «поетичністю» ще одна іманентна риса українського письменника, тож есей надовго став фаворитом серед прозових жанрів саме через відсутність рамок і контурів форми. Інший жанр, що закріпив у нас перемогу літератури nonfiction, – колумністика. За останні п’ять років колонка стала улюбленою формою багатьох авторів: Юрія Андруховича, Миколи Рябчука, Сергія Жадана, Тараса Прохаська, Олександра Бойченка, Андрія Бондаря й Андрія Любки. У колумністики є свої принади: автор може висловитися максимально відверто й суб’єктивно, водночас лаконічний обсяг тексту не конфліктує із кліповою свідомістю сучасного читача. Як зазначає критик Ганна Улюра, «авторська колонка в ідеалі перебуває в спектрі від журналістики факту до журналістики опінії». Гібридність стала ознакою часу, а звичні «газетні» жанри перетворилися на явища літературного процесу.

Помітним явищем української прози, що перебуває на межі стилів і жанрів, стає художній репортаж. Велика заслуга в його популяризації належить уже згаданому Андрієві Бондарю, який переклав багатьох польських майстрів-репортажистів: Павела Смоленського, Войцеха Тохмана, Маріуша Щиґела, Вітольда Шабловського. В Україні вже три роки відкриває нові імена організований видавництвом «Темпора» конкурс художнього репортажу «Самовидець». Беручи до уваги драматичну ситуацію на Сході й оголеність су­спільних нервів, припускаю, що саме література факту має всі шанси стати новою модою в українській прозі. Маємо приклад того, наскільки важливим чинником розвитку письменства є перекладні тексти. Андрій Бондар відзначає двох авторів, які сформувалися власне в журналістському середовищі й уже дебютували книжками: Олега Криштопу та Наталію Гуменюк. До них можна додати ще й Дениса Казанського – блогера й журналіста з Донецька, чия книжка «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі» нещодавно вийшла у світ.

Читайте також: «І не каже вам прощавайте»

Та не nonfiction єдиним живе сьогодні вітчизняна проза. Повертаються й вигадані, уявлені історії, що подібно до вірша народжуються з імпульсу, емоції та фантазії. Оповідання – жанр невичерпний, оскільки природно постає із живої бесіди, жарту чи випадку. Він напрочуд гнучкий до змін форми, стилю та розміру, а до того ж не вимагає особливої посидючості й життєвого досвіду. Може, тому в новій хвилі українських авторів малої прози так багато молодих поетів.

Не бракує там і відомих поетичних імен, які заявили про свій перехід на прозову територію. Восени запланована до виходу книжка оповідань Василя Махна, а Маріанна Кіяновська працює над своїм першим романом. Одним із відкриттів для широкої аудиторії торік став Олексій Чупа. Молодий поет із Макіївки, що переїхав до Львова, дебютував у прозі повістю «Бомжі Донбасу». Міфологічна лінія цього тексту виявляє конфлікт у свідомості українця з донецьких степів, розповідає про жорстке зіткнення бажаного і втраченого з дійсністю. Чупа став найпліднішим автором 2014 року: після прозового дебюту вийшли його «10 слів про Вітчизну» й «Казки мого бомбосховища». У «Казках…» автор розвиває тему Донбасу, розповідає історії звичайних героїв, прототипами яких стали сусіди з рідного міста. У текстах молодого прозаїка можна простежити перегуки зі стилем Сергія Жадана. Сам Олексій Чупа не заперечує впливу на свою творчість одного з найвідоміших українських авторів, однак старанно працює над формуванням власного голосу в літературі. Ставши стипендіатом програми Gaude Polonia, пише нову прозову книжку.
Серед молодих відкриттів варто відзначити також Ірину Цілик та її збірку оповідань «Червоні на чорному сліди», за яку шанувальники вже охрестили письменницю українською Еліс Манро. Якщо два останні роки в літературі минули під знаком жіночої поезії, то нині бачимо подіб­ну перевагу прекрасної половини вже у прозі. Ірина Цілик, Віка Амеліна, Христина Козловська… Вже перші їхні оповідання заслуговують на увагу читачів. Нова книжка Людмили Таран «Прозорі жінки» приємно здивувала навіть гурманів. Теперішній матріархат у літературі бачиться цілком закономірним, адже жіноцтво в Україні значною мірою переважає і серед читацької аудиторії.

Читайте також: «Література факту»: не схибити

Проза про війну – ще одна тенденція, що стане помітнішою восени, у розпал книжкового сезону. Видавці швидко зрозуміли, що тема збройного конфлікту й Донбасу привертає посилену ува­­гу читачів до новинки і спроможна забезпечити успіх навіть невідомому дебютантові. Окрім Олексія Чупи прикладом тут може слугувати Маргарита Сурженко із книжкою «АТО. Історії зі Сходу на Захід». Із початком боїв авторка покинула рідний Луганськ. Вона описала свою подорож через усю країну в невеликій прозовій історії, яка кілька місяців трималася в топ-20 Книгарні «Є». Події в зоні конфлікту не залишили байдужим і одного з патріархів українського постмодерну – Богдана Жолдака. Його кіноповість «УКРИ» відкриває серію «Бойова проза» від видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Цілком можливо, що й інші видавці розвиватимуть надалі саме лінію творів про війну. Тут варто згадати ще не виданий роман «Маріупольський процес» львів’янки Галини Вдовиченко, що переміг у конкурсі «Гранд Коронація слова» й зібрав схвальні відгуки перших читачів як життєва, позбавлена ідеологізації проза. Війна як маркер присутня навіть в інтелектуальних текстах без краплі злободенності. Наприклад, у романі Григорія Гусейнова «Одіссея Шкіпера та Чугайстра» читаємо історію хлопців зі степового містечка в часи німецької окупації.

Тема війни приглушила пласт розповідей про Майдан, які були провідним трендом на торішніх літературних заходах. Сьогодні вже мало хто з авторів у своїх нових текстах оглядається на події зими 2013–2014 років. Значно більше з мовчазною тривогою вдивляються в майбутнє. Припускаю, що тематика Революції гідності повертатиметься поступово й буде нерозривно пов’язана з пізнішими подіями. Із цьогорічних текстів про Майдан виокремлю роман Степана Процюка «Під крилами великої Матері», голов­ний герой якого психологічно тяжко переживає час протестів, однак не може приєднатися до них через хворобу.

Зазвичай наша проза значно впевненіше освоює вже знайомі полиці, ніж відкриває нові. Прогнозовано добре розвивається «сувенірний» пласт, поєднаний із суто нішевими елементами: детективом, містикою, історичним романом. Окрім Юрія Винничука на цьому полі відзначився Андрій Кокотюха, спробувавши осідлати «львівського коника» у свіжих книжках «Адвокат із Личаківської» та «Привид із Валової». Вирішив уписатися в «туристичну» нішу й Петро Яценко зі своїм «Коротким путівником із галицького сексу». Тож поки що міф Галичини залишається го­лов­ним джерелом натхнення для масової літератури, яка пропонує втечу від тяжкої дійсності. Саме розважальне, легке чтиво формуватиме й надалі прозовий субстрат, а до так званого великого роману наші автори наближатимуться з низького старту малої прози.

Читайте також: Книжкові новинки: від крокусів до літератури в 3D

Література, що черпає сили в теперішньому моменті, може прорвати греблю ескапізму силою правдивого, болючого слова. Поза сумнівом, трагічні й комічні сюжети сьогодення ляжуть у нову оповідь, викладену свіжою мовою. Вона поволі з’являється, адже потреба розказувати історії така сама природна, як і дихати. Ці історії можуть розважати, смішити, викликати обурення чи співчуття. А головне – полегшувати розуміння й порозуміння, якого всі ми так потребуємо.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено