Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 червня, 2015   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Ярослав Малий: «Тільки відвертістю зараз можна здивувати слухача»

Зазвичай, коли український музикант їхав до Москви, це автоматично означало, що він переставав бути українським. Зворотних прикладів дуже мало. Найбільш відомий з них – це Ярослав Малий, фронтмен гуртів «Токіо» та «Мачете», уродженець Кривого Рогу, який переїхав до Росії ще 1991-го року.
Ярослав Малий: «Тільки відвертістю зараз можна здивувати слухача»

Й добився там абсолютного успіху, ставши однією з головних тамтешніх затребуваних музичних зірок. Але наприкінці 2014-го він розпустив своїх російських музикантів, забрав родину й переїхав до України – не дивлячись ні імідж ліричного героя, виявив соціальну позицію. А до того підтримав Майдан, виступши на ньому. Зараз він вперше заспівав українською, готує новий альбом «Мачете» й новий проект під таємничою назвою HAVAKKUK для європейського ринку. Про причини такого різкого повороту, музичну долю та формулу творчості Тиждень й поспілкувався з паном Малим.

Мені завжди цікаві нові історії, нові старт-апи, нові горизонти. Головне – це мати ідею, з якою ти йде до людей, й тоді можливо створити фан-базу будь-де. Неважливо якою мовою ця ідея – важливо, щоб вона про те, що справді виникає між людиною та Всевишнім. Про все це, власне, моя творчість. Завжди є величезна кількість можливостей, треба просто хотіти щось сказати, а не світити своїм фейсом на ТБ. Але зараз справді є тенденція подрібнішання всього – ідей, людей. Музичний світ посірішав, бо музиканти втрачають відчуття того, що вони реально можуть щось в цьому світі зробити. Адже всюди нові виконавці стали мати менше шансів – дуже швидко з’являються, й так само швидко пропадають, надто багато старих схем та облич, які крутять ті самі платівки й пишуть ті самі слова. Тому в своїй творчості намагаюся не обмежуватися нічим – наприклад, новий проект HAVAKKUK буде симфонічним денсом, таким собі відвертим мелодійним синтезом непоєднуваного. Власне, тільки відвертістю зараз можна здивувати слухача будь-де – й в Україні, й на Заході. Не треба нікого з себе корчити – варто робити те, у що ти віриш. Якщо ти не хочеш в процесі внутрішнього пошуку змінити світ, то такій людині не вірю. Хоча хотіти мало – треба ставити чіткі завдання.

Сподіваюся, що історія української несвободи нарешті перетвориться на історію свободи

Не можна йти на компроміси в творчості – тільки в родині. Наприклад, колись я погодився виступати на політичній акції – думав, яка різниця, в нас вийшов новий альбом, будуть люди, я зможу їм донести те, що хочу. Але коли побачив зігнану на мітинг масовку, то зрозумів, що щонайменше це не моя аудиторія. Більше такого зі мною не повторювалося – це було в Росії, в Україні, на щастя, ніхто на політичні акції не запрошував.

В музичному училищі я грав на балалайці. З одного боку, прикро, що не закінчив музичну освіту – вигнали з 3 курсу. Просто тут так виходить, що коли ти вчишся, то геть не розумієш важливості цього навчання. Однак з іншого боку був й позитив. Бо я не встиг прив’язатися до усталених схем, які вкладаються в голови музикантам з освітою. Адже є купа прекрасних виконавців, які є геніальними, але починаєш з ними грати й одразу розумієш, що там без прописаних нот неможливо.

Музиканти – це такі сосуди, куди не має потрапляти нічого зайвого. В мене був період в Москві, коли я був не тільки музикантом. Але зрештою музика перемогла все – й зайняття бізнесом з перспективою прекрасного життя в тому числі. Важливо не втратити себе й не перетворити й життя, й тим більше музику на конвеєр. Я пам’ятаю, нас якось запросили на вручення чергової премії, яких в нас на той момент вже було класти ніде. Й ми були впевнені, що отримаємо й цю – але її раптом віддали іншій команді. Й ми реально зраділи й перестали після того брати участь в подібних акціях, бо зрозуміли, що втрачаємо себе в цій гонитві. Взагалі, не люблю надмірної уваги до себе та лізти в кадр, але приходилося завжди за всіх віддуватися, бо мої музиканти цього не любили ще більше.

Не існує ні українського, ні російського шоу-бізнесу як бізнесу. Кажу це як людина що може порівняти. В Європі та США система шоу-бізнесу побудована так, щоб допомогти, хай і у власних інтересах, артисту знайти свою публіку – ні в Україні, ні в Росії такого й близько немає.

Найважливіше для музиканта – не втрачати зв'язок із Всевишнім. Продюсер потрібен вже на більш пізній стадії, коли ти вже встиг заявити про себе. Він має займатися впорядкуванням твого професійного життя. Чомусь всі колеги, яких я поважаю, створили себе самі – взагалі, не знаю нікого, хто б реально чогось досяг через те, що хто-небудь інший йому сказав, що робити. Тим більше, що і в Росії, і в Україні місце продюсерів зайняли люди, які гарно вміють все вичавити з музиканта, а потім, при перших же успіхах намагаються їх «кинути». До того ж, не варто забувати, що чим більша особистість музиканта – тим більшою має бути особистість продюсера, який зможе з ним працювати. Посередність погано поєднується з талантом. В будь-якому разі, продюсер – це людина, яка зрештою робить гроші на музиканті. Справжній продюсер – це той, хто дуже делікатно та акуратно може допомогти артисту з пошуком напряму для розвитку. При чому, робити це з повагою й вірою в майбутнє команди чи виконавця. Мені завжди везло, що в потрібний момент біля мене були потрібні люди, але ніколи не було ні свого продюсера, ні якогось конкретного рекорд-лейбла. Все завжди вирішували ми з музикантами – що нам робити, що нам писати, куди рухатися.

Читайте також: BRUTTальна сила: новий гурт Сергія Міхалка готує наступ на Україну

Маячня, що Інтернет вбив музичну індустрію. Якщо раніше музиканти могли дозволити собі їхати в тур для розкрути альбому, на продажах якого вони заробляли, то тепер треба їхати в тур просто щоб щось заробити. Мені це дуже подобається, бо так чесніше.

Колись я їхав до Росії, тому що вважав, що там більше можливостей для самореалізації Та з певного моменту ставало все задушливіше та задушливіше там знаходитися. І це почалося далеко не вчора – процеси, що зараз там досягли апогею, були запущені ще давно. Пригадую останній рік там – ми з родиною вже просто рахували дні, коли звідти втечемо, коли вже літак нарешті. Не перебільшую, повірте. Було неприємно просто перебувати, не кажучи вже про творчість, під гігантським постійним пресом негативної інформації, яка зачіпає всіх навколо, навіть близьких тобі людей. Дуже важко бачити як все починає перегортатися з ніг на голову. Дуже важко це терпіти 24 години на добу. Дуже тяжко співати пісень про речі, важливі для тебе, той самий Майдан, але які сприймають категорично навпаки. Займатися «косиловом» грошей на старих піснях я ніколи не хотів і не збираюся, бо музика – це велика сила, яка народжується з синергії музиканта та глядачів. Якщо її нема – нащо це все? Навіщо жити в атмосфері, де тобі постійно намагаються нав’язати діаметрально протилежні погляди на світ, життя та рідну країну? Мої старі музиканти залишилися в Росії, бо не захотіли переїздити зі мною. Ми провели разом чудовий час, зробили багато гарної музики, досі спілкуємося, але так склалася доля.

Ніколи не думав про те, щоб отримати російський паспорт. Хоча пропонували багато разів. Україна – це моє дитинство, з якого все починається, тут мої друзі. Але питання навіть не в тому, звідки ти, важливо – куди ти. З сучасною Росією мені не по дорозі, боя не можу робити вигляд, що все це мене не стосується.

Моя творчість – соціальна. Хоча б кілька треків в кожному альбомі кожного проекту в нас були присвячені соціальним темам, як, наприклад, в останньому альбомі «Мачете». Новий альбом під назвою «Війна й мир», який ми наразі записуємо в Києві, буде присвячений на 100 % осмисленню тих подій, які зараз йдуть й в Україні, й в усьому світі. Там буде вперше кілька пісень, які я заспівав українською – наш звукорежисер з Західної України каже, що вийшло ніби непогано. Та будуть композиції й англійською, й російською, й івритом. Прагну оволодіти цими чотирма мовами, бо не можу сказати, що володію ними зараз.

Іврит – це дуже внутрішня мова. В тому сенсі, що вона йде з самих глибин душі та з намірами, навіщо ти це робиш. Іврит – це як чисте сонце, без жодних нашарувань для мене. Українська мова – дуже мелодійна, це як чиста музика. Моя улюблена українська поетеса – Леся Україна, це просто фантастика, як вона виражає свої думки, переживає за народ, апелює до нього. Російська мова – дуже прониклива, з постійною внутрішньо боротьбою всередині неї. Українська ж мова не має боротьби, зате має ніби постійне бажання вирости, зрозуміти саму себе.  

Читайте також: Євген Галич: «Українська хвиля знесе весь той непотріб, який заповнює теле- та радіоефіри»

Українська аудиторія більш душевна за російську. Тобто, більш відкрита. Це дуже важко пояснити, як і весь процес, коли ти знаходишся на сцені. Взагалі, найчастіше ми виступали в Києві та Одесі, були в Дніпропетровську та Харкові, от у Львові поки що не грали – зараз якраз готуємо новий тур. В будь-якому разі, дуже люблю грати на історичній Батьківщині.

Мій улюблений формат – 3-5-тисячний клуб. Це якраз та кількість людей, з якою не втрачаєш зв’язку «очі в очі», коли є саме та, потрібна кількість енергії. Але люблю й камерні концерти, й стадіони.   

Дуже прикро бачити, що в Україні є незмінним фактор людей у владі, які туди приходять виключно для того, аби зрубати бабла. Адже скільки можливостей було ще 10 років тому змінити й країну, й людей з їх ментальністю. Це як діти й батьки – коли діти роблять щось неправильно, батьки їх наказують, й тоді діти починають вчитися робити як треба й виростають в нормальних людей. З народами та країнами те саме – Господь нас створив такими, щоб ми були щасливим й красивими. Але ми щось робимо неправильно, тому нас посилаються певні перепони та негаразди, через які ми маємо пройти для усвідомлення. Дуже сподіваюся, що Україна зможе пройти ці випробування, або нас буде очікувати нове падіння. Дуже важливо – продовжувати сподіватися, не «обламуватися», як це стається з чималою кількістю людей. Пам’ятаю, коли розпочався Майдан, ми були в Ізраїлі. Й коли я прочитав перші новини про це, то зрозумів, що просто не можу сидіти там. Майже одразу прилетіли, дали концерт, поспілкувалися з людьми. Вже тоді вони не вірили нікому, але був присутній правильний порив зав’язати зі старим. Були мільйони людей з фантастичною самоорганізацією, духовним бажанням нового та поваги до самих себе. Дуже хочеться, щоб в нас не сталося як в Росії, де теж був такий порив все змінити, в 1990-ті, але все закінчилося тим, що ми всі бачимо кожного дня. Сподіваюся, що історія української несвободи нарешті перетвориться на історію свободи. І в цьому дуже велика роль музикантів – бо саме вони направляють себе та своїх слухачів.

Читайте також: «Брати Гадюкіни»: «Хочеться, щоб музично-енергетичні вибухи прийшли на зміну тротиловим»

Біографічна нота

Ярослав Малий – український та російський музикант, співак, композитор. Народився 1973 року в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Навчався в Криворізькому музичному училищі, але був відрахований з третього курсу. Після відрахування, в 1991 році, вирішив переїхати до Москви. У 2002 році Ярослав заснував рок-гурт «TOKiO», де був беззмінним вокалістом. Участь у фестивалі «Максідром-2003» принесла групі звання «Відкриття року». У 2004 році музиканти випустили свій перший альбом, який назвали «Токіо». 2006-го року виходить другий альбом «Puls 200», і в цьому ж році на MTV Music Awards в Росії гурт отримує нагороду «Матрьошка» як найкращий рок-проект. Другий альбом виявився дуже успішним: було продано понад 100 тисяч дисків. і в цьому ж році музиканти представили свій новий альбом «Вибираю любов». У 2011 році Ярослав створює новий гурт «Мачете», який вже восени того ж року записав пісню «Нежность» та кліп до неї, яке стали суперхітом – має понад 20 мільйонів переглядів на Youtube. На початку грудня 2013 року співак підтримав Майдан, виступивши на ньому та звернувся до влади України, де просив не допустити кровопролиття. На початку 2015 року остаточно переїздить до України. Автор саундтреків до фільмів «9 рота» та «Обитаемый остров», та до комп'ютерної гри Need for Speed.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено