Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 червня, 2015   ▪   Ірина Троскот   ▪   Версія для друку

«І не каже вам прощавайте»

У сучасній українській літературі вже давно окреслився дуже умовний, звіс­­но, але все ж поділ письменників на покоління. Починається «відлік», очевидно, від покоління шістдесятників, яке ни­­ні вже відходить у «стародав­­ню» історію.
Матеріал друкованого видання
№ 24 (396)
від 18 червня, 2015
«І не каже вам прощавайте»

Далі маємо «втрачене покоління» сімдесятників (Олег Лишега, Володимир Діброва, Микола Воробйов, Гриць­­ко Чубай, Ігор Калинець), бунтівне – вісімдесятників (Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Вік­тор Неборак), допитливе – де­в’яностників (Сергій Жадан, Андрій Бондар, Маріанна Кіяновська) і донедавна інфантильне, а отже, несерйозне – двотисячників (або ж «нульовиків», як їх ще ущипливо називають: Софія Андрухович, Таня Малярчук, Дмитро Лазуткін). Ще рік-два тому на останніх «облік» уривався, проте вже нині окреслюється наступне покоління, не надто виразне, але вже доволі творче й амбітне, щоб заявити про себе. Хоча говорити про них поки що рано, доцільніше просто спостерігати примруженими очима, натомість зосередивши свою увагу на поколінні поперед­ньому, яке непомітно змужніло й займає чітку нішу в літературному процесі.
Одна з авторок двотисячників – Ірина Цілик, віднедавна найбільш відома як авторка вір­­ша «Повертайся живим», який поклали на музику й виконують сестри Тельнюк. Але менш знаною є її нещодавня збірка оповідань «Червоні на чорному сліди». Власне, більшість із цих оповідань три роки тому вже виходили друком у доволі непоказній книжці «Родим­­ки», яка, проте, отримала свою порцію схвальних відгуків від літературних критиків. Нині ж вона здобула шанс дійти й до ширшого читача. Отже, йдеться про «короткометражні оповідання» (авторка, до слова, є режисером і найбільше працює саме у цій сфері), психологічні й кінематографічні, фрагменти історій із життя пересічних киян, описані дуже щемко, проте жваво й життєво. Серед героїв Ірини Цілик і закомплексована дів­­чинка-підліток, яка продає соняшникове насіння біля метро; і молодий, недавно успішний, хлопець, якого несподівана й невиліковна хвороба замкнула в чотирьох стінах; і старша пані, типова радянська тітка, після перегляду порно­фільму шокована тим, скільки всього вона у своєму житті пропустила, не знала, не спробувала; і збірний образ самої авторки чи її ліричної героїні, яка веде оповідь від першої особи.

Говорити про письмо Олега Лишеги складно будь-кому з критиків, бо для більшості осяжною залишається тільки вершина айсберга

Останнє оповідання – що й дало назву книжці – зовсім свіже й водночас підсумкове щодо всієї збірки. Авторка пише про прогулянку Києвом з п’ятирічним сином і їхні розмови та свої спогади й асоціації, окрім інших, про смерть. Починаючи з власної першої дитячої зустрічі зі смертю у вигляді безколірних ніг накритого простирадлом самогубця біля багатоповерхівки (згодом вона багато разів впізнаватиме ці червоні квіти на чорному асфальті, як мітку чиєїсь трагічної загибелі) й завершуючи запалюванням із сином червоної лампадки на чорній бруківці майдану Незалежності в пам’ять героїв Небесної сотні. Починаючи з київських дитячих спогадів бабусі про Дру­­гу світову й завершуючи питаннями власного сина про те, коли закінчиться нинішня війна. «Чер­­воні на чорному сліди» – спроба поєднати в одному невеликому тексті різні покоління й намагання озвучити складні екзистенційні питання, що постали на початку ХХІ століття, як не раз поставали впродовж ХХ. Спроба пояснити все це малій дитині й відчути спільну розгубленість. Це останнє в книзі оповідання є виразно завершальним, підсумковим. Бо питання постало, далі потребує вирішення. Тому такий фінал є водночас початком. І саме в цьому велика надія.

Читайте також: «Література факту»: не схибити

Інша нова книга, яку не можна пропустити – «Поцілунок Елли Фіцджеральд» Олега Лишеги, автора із покоління сімдесятників. Олег Лишега – поет (а також драматург, перекладач, художник і скульптор, хоча всі ці означення насправді не мають жодного сенсу, а отже – зайві), без перебільшення легендарний для певного кола інтелектуалів і знаковий для всієї української літератури. А насправді – геній, якого не дуже помічали за життя й не надто зауважили після смерті наприкінці минулого року. До якого нашій літературі ще тільки належить дорости. Унікальним є не тільки письмо, й а сама постать Олега Лишеги, людини, котра чула мову дерев і світилася зсередини; котра весною розмикала води й роздавала на Майдані яблука, привезені з Тисмениці в наплічнику. Поет із кола Грицька Чубая (який відійшов ще 1982 року і з яким Лишега досі говорить у своїх есеях, і Миколи Воробйова, що тихо й непомітно для гамірного вітчизняного літпроцесу мешкає на київському Подолі), покоління сімдесятників, доволі нечисленного й досі гідно не пошанованого, покоління «недостріляного Відродження» (за словами Лишеги).

Говорити про письмо Олега Лишеги складно будь-кому з критиків, бо для більшості осяжною залишається тільки вершина айсберга з письма цього інтелектуала, заглибленого і в європейську, і в американську, і в китайську культури. Досі на аналіз та інтерпретацію наважувалися лише одиниці, тому попереду ще багато й роботи, й літературознавчих відкриттів.

А поки що є нова книга, за життя планована як дві: книга перекладів і книга есеїв з назвою «Поцілунок Елли Фіц­джера­льд». Переклади Олегом Лишегою міфів і легенд індіанців та віршів американських поетів Генрі Торо й Робінзона Джефферса також увійшли до неї з назвою «America emeralda» (ця назва належить самому перекладачеві). Власне, попередньо видані оригінальні поезії й містерія «Друже Лі Бо, брате Ду Фу», нинішня есеїстика й переклади, а ще кілька розкиданих статей, що нині готуються до друку під однією обкладинкою, плюс нечисленні інтер­­в’ю, друковані в пресі, – це все, що зосталося. А також спогади молодших письменників, бо Лишега, як ніхто інший, умів комунікувати з різними покоління­ми, оминаючи безкінечні довколалітературні чвари, почуватися другом і ровесником, при цьому сам не перестаючи бути вчителем, «який задає рівень».

Читайте також: Читати, жити й перемагати

Так є, що кожне наступне покоління намагається заперечити, перевершити попереднє – і в цьому сенс розвитку не лише культури, а й людства загалом. Часто мудрість старших полягає в глибинному розумінні і свого часу, і найновішого. За цим відчуття всієї повноти світу. З його лісами й багатоповерхівками, сирними кониками й сучасними гаджетами. З минущим і віч­ним, зрештою, з життям і смертю, із якою нічого не закінчується. Тому ми не казатимемо: «Прощавайте».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено