Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 березня, 2015   ▪   Олена Стяжкіна   ▪   Версія для друку

«Тіт Андронік» на палубі «Човна дурнів»

П’єса «Тіт Андронік» вважається найгіршим твором Шекспіра. Таким поганим, що є навіть сумніви, чи він автор
Матеріал друкованого видання
№ 8 (380)
від 26 лютого, 2015
«Тіт Андронік» на палубі «Човна дурнів»

У п’єсі цій занадто багато безглуздого зла і майже немає логіки. Тіт мститься цариці готів Томорі. Цариця готів мститься йому. Дослідник Анікст підрахував: «чотирнадцять убивств, тридцять чотири трупи, три відрубані руки, один відрізаний язик...» А ще зґвалтування, знищення дітей і немовлят.

І здається, що все це ні для чого. Пуста витівка, де кожен наступний крок лише примножує кров. І в якийсь момент кров, оп’яняючись собою, вже са­­ма керує процесом. Кров і смер­­ть заради крові й смерті. І зара­­ди сміху випадкового перемож­­ця. Божевільного його чи її реготу...

Навіть для XVII століття вся ця вакханалія жаху здавалася штучною та неможливою.

Але ні...

Нічого штучного. П’єса «Тіт Андронік» йде на підмостках Слов’янська, Краматорська, Донецька, Горлівки, Луганська.

Декорації малює Ієронім Босх. Човен, що пливе в пекло. І замість щогли – справжнє живе дерево, і жирний гусак, при­­в’язаний до нього, і зламана гілка – кермо. Нікуди й ні для чого. І церква з ними, а як же? Церква. Вона грає на лютні. У пекло з музикою, з комфортом, на човні…
А обличчя... Обличчя, яких не буває, не може бути. Болісна уява художника. Гротеск, думаєте?

Вічний ніхто, вічний нуль взяв автомат і став десяткою. Десятником, командиром. Кричуща смерть стала втіленою. Діючою

Та Босх їх просто бачив. І Шекспір бачив. Обличчя, в існування яких неможливо повірити. Цивілізація ховає їх і ховається від них сама. Від таких однакових, ніби стертих брудною губкою, сизо-попелястих, із проваленими носами, з порожніми нерухомими очима, з ротами не для говоріння й навіть не для їжі, а тільки для крику.
Для співчуття, співпереживання, для розуму цим обличчям потрібні сторіччя віри...

У нас тепер все – Шекспір і все – Босх.

Буття дається людям важко. Вибираючи його, доводиться погоджуватися на муки. «Бути чи не бути» – питання кожного дня, кожної миті. Свобода – нестерпний тягар, у якому нескінченний «ти» несеш відповідальність за нескінченний світ. Напевно, від тяжкості цієї ми так багато говоримо і пишемо. Вселенська перекличка: «Ми є, ми є, ми є...»

Здається, що небуття легше. Бо не важить, не тягне…

Можливо. Тільки воно – смерть. Це смерть кричить: «Почуйте Донбас!». Їх немає, тих людей. Їх немає самих у себе. І всі ці роки не було.

Читайте також: ART-мобілізація починає з локальних змін

Янукович насправді їхній президент. Ним вони множили свою порожнечу і масштабували свою особисту неприсутність у світі. Ми як він, він як ми. Він наш. Він ми. Однак не я.

Тут немає «я». Його не вирощували, не пестували, не визнавали як можливе. Злипання над прірвою. Ще крок – і немає тебе, нехай і неусвідомленого.

Жах у тому, що все живе – усвідомлене чи ні – знає про свою смерть. Якоюсь останньою або першою клітиною. І смерть регоче, плаче та кричить: «Почуй! Я тут».

Місце Януковича заповнилося Росією і Путіним. Однак не собою.

Бути – тягар. Не бути – пекло.

Дорогою до придуманої, неіснуючої Росії їм дали зброю. Вони побачили й оцінили. І з нею, зброєю, вступили в реальність.

Вічний ніхто, вічний нуль взяв АК і став десяткою. Десятником, командиром. Кричуща смерть стала втіленою. Діючою...

На них ніхто не нападає, але вони сплять з автоматами. Тому що в АК є голос. Є інтонація, є навіть сенс. А в них тільки крик, у якому біль за бідність, за погану школу, за неможливість жити так, як чийсь багатенький син.

Вони не син, не кум, не брат. Але інших соціальних ліфтів на Донбасі не було й немає.

Пограбовані й викинуті. Забуті в містах, де можна знімати фільми про будь-яку війну або будь-яку техногенну катастрофу... Забуті в будинках, де половина вікон забиті фанерою. Забуті в постелях, які не пам’ятають простирадл і наволочок.
Їм двадцять, сорок, шістдесят. Вони – жінки і вони – чоловіки.

У цьому злиплому «ми» є плач по справедливості, по незвершеному, по неможливості жити так. І через незнання є плач: як це – жити? Як це – бути? Як це – собою?

Їм потрібен головний. Ватажок або лідер – не суть. Вони бредуть у холодній темряві й цілують руки, які здаються їм рідними.СРСР – їхня країна «золотого століття».

Читайте також: Міленко Єрґович: «Щастя України в тому, що вона така велика. Її не запхнути під килим»

Захід не знав такого гострого бажання йти «назад». Остання картинка «назад» була намальована Гесіодом і з часом стала сприйматися як казка.

А казки жорстокі. Вони обереги для голів, що намагаються вивернути заради минулого свої кволі шиї. Хлопчик-мізинчик у лісі забутий тому, що батькам несила прогодувати дітей.

Червона Шапочка з’їдена вовком. І якби не лісоруби... Зле дзеркало в руках мачухи. Кай, заледенілий з примхи Снігової королеви.

Минуле небезпечне, дорогі діти. У минулому гірше, ніж у сьогоденні. Навіть якщо у вас є кресало, не факт, що ви переможете.

СРСР – вічна імперська казка. Приманка. Пастка.

Придумана країна голосом сирени кличе повернутися й заснути. Померти.

Росії не існує. Вона розчинена в минулому, яке вабить і її саму, і слабких сих.

Неможливо почути смерть. Але слухати можна: крики вбитих, автоматні черги, гарматні залпи. Переможний регіт. Клацання фотоапаратів. Знімок чужої смерті на пам’ять. Якщо точно, своєї і чужої.
«Тіт Андронік» на палубі «Човна дурнів».

***
Я написала цей текст у своєму щоденнику навесні. Написала про Донбас, який намагалися представити як «повсталий», але так і не спромоглися.
Тоді, навесні, я помилилася. Бо парад мертвих – це не про нас, навіть обдурених і кинутих, не про нас. Він про Москву. Про антимайдан.
Про крик смерті, спрямований в Україну. Про передчуття загибелі та останній приступ усвідомленого небуття. Останній, бо більше нічого усвідомленого там не буде.
А будуть АК, танки та «Искандеры» для внутрішнього використання.

«Тіт Андронік» на палубі «Човна дурнів» приплив до рідних берегів. Пекло ваше, росіяни.  

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено