Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 лютого, 2015   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Олександр Ярмола: «Майдан уже породив нову хвилю музики, яка зараз тільки набирає сили»

Олександр Ярмола, беззмінний фронтмен гурту «Гайдамаки», є одним зі старожилів української рок-сцени, що постійно проявляє громадську активність. Він брав участь майже в усіх знач­них соціально-політичних подіях останнього десятиріччя. Чимало сил доклав і до Майдану-2: багато разів виступав зі сцени як музикант, як звичайний активіст майже щодня просто приходив підтримати Революцію гідності. Про Майдан із погляду музиканта Тиждень і поспілкувався з ним напередодні річниці кривавих подій 18–20 лютого 2014 року.
Матеріал друкованого видання
№ 7 (379)
від 19 лютого, 2015
Олександр Ярмола: «Майдан уже породив нову хвилю музики, яка зараз тільки набирає сили»

У. Т.: Ви і як активіст, і як музикант брали участь у двох Майданах: 2004 та 2013–2014 років. У чому їх різниця, на вашу думку?

– Знаєте, перший Майдан – то така собі лайт-версія революції, тоді як цей – уже справжня боротьба. На першому ми навіть не відчули якоїсь серйозної боротьби, все далося надто легко. Якщо порівнювати з 2004-м, то тоді, пригадайте, серед революціонерів фактично не було бойового крила, того-таки «Правого сектору», Самооборони тощо. Акцію 2004-го можна порівняти хіба що з тим, що було на Майдані та Європейській площі до побиття студентів 30 листопада: мирний протест, легітимні декларації. З моменту ж, відколи влада проявила агресію, настрій на Майдані докорінно змінився і далі змінювався в бік війни протягом усіх протестів. Тому порівнювати цей досвід, який ми всі і я особисто здобули під час Революції гідності, з фестивалем взірця 2004 року якось навіть і не хочеться.

У. Т.: Яку роль відігравали митці на останньому Майдані? Адже поміж людей було дуже багато таких настроїв, що, мовляв, не треба ніяких тут музик і співів, треба воювати, а не гоцати. Наприклад, у 2004-му, навпаки, митці й музиканти були чи не голов­ними героями подій.

– Звичайно, у певні моменти це відчувалося. Особливо коли виникали сумніви в остаточній перемозі. Зрештою, Майдан тривав дуже довго, чотири місяці, всяке бувало. А те, що іноді казали, мовляв, танці – то зайве, насправді потрібно було все. Зрозуміло, що коли йде бій, то вони не потрібні. Однак, пригадуючи ті холодні ночі кінця січня – початку лютого, коли людей було менше, розумієш, що тих, хто залишався, треба було й зігріти, й підняти їм, втомленим і змерзлим, бойовий дух. Ми завжди намагалися грати так, щоб у людей не залишалося поганих думок. Щодо митців, то вони відігравали саме ту роль, яка й була потрібна. А головне – музиканти виконували й виконують досі функцію осмислення всього того, що сталося. Знаєте, колись події на Майдані стануть далекою історією й залишиться тільки їх культурне відлуння, зокрема й у музичній формі.

У. Т.: Розкажіть про своє най­яскравіше враження від подій на Майдані.  

– Мабуть, це епізод 18 лютого, коли ми з барабанщиком колупали бруківку на Інститутській. Чекали на наступ «Беркута», що тоді ховався у дворах. І от у нас зламалася кувалда, якою трощили каміння. Вирішили на якийсь час трошки відпочити, зайшли до найближчого кафе. Якраз у цей момент міліція пішла в атаку – повертаємося, а там тікають люди, позаду темна стіна беркутівців. Розминулися буквально на хвилину – дуже поталанило.

Читайте також: Перкалаба: tribute to 2000-ні

У. Т.: А чи брали ви безпосередню участь саме в силових сутичках із міліцією?

– Майже ні, окрім першого штурму Майдану 11 грудня 2013 року. Ми з хлопцями вирішили, що все ж таки музиканти й маємо діяти культурно. Зрештою дійшли висновку, що підтримуватимемо бійців усім, чим тільки зможемо, але «коктейлі Молотова» не кидатимемо. Були на місці, допомагали будувати укріплення, колупали бруківку, але зброї до рук не брали.

У. Т.: Чим зайнялися після закінчення Майдану та початку вій­ни на Сході?

– Звичайно, ми не могли залишитися осторонь цих подій. Постійно їздимо на фронт, до шпиталів, граємо хлопцям, допомагаємо чим можемо. От буквально за кілька днів знову плануємо туди. Вважаю, що найбільшим особистим внеском є творчість нашого гурту, те, що ми намагаємося зафіксувати події такими, якими вони були. Адже мине час – і, дуже ймовірно, історію почнуть переписувати на догоду моменту. Але твори залишаться. Чим більша буде культурна спадщина нинішніх подій, тим довшою буде пам’ять про них.

У. Т.: У суспільстві досі тривають дискусії, чи можна розважатися під час війни. Чи не заважає вашому колективу це у творчості та концертній діяльності?

– Варто розрізняти мистецтво, яке намагається правдиво зображати реальність, бути в резонансі з часом, і просто попсу заради розваги. Остання й справді непотрібна під час вій­ни. Але навіть воїнам необхідно відпочивати після бою, не кажучи вже про звичайних громадян, яким варто рефлексувати з приводу подій. І саме справжня музика в цьому допомагає. Не слід забувати, що боротьба з ворогом триває на всіх фронтах: не тільки на військовому, а й на культурному, науковому, будь-якому іншому. Для України зараз усе важливе, що працює на її користь: музичний твір, книжка, наукове відкриття, вдалий бізнес-стартап тощо, які реалізовані саме на українських теренах. Власне, Майдан уже породив нову хвилю музики, яка зараз тільки набирає сили. У багатьох митців відбувається процес переосмислення, і невдовзі кількість породить якість – хороших команд і виконавців стає дедалі більше. Великі катаклізми завжди приводять до пожвавлення мистецтва. Україна тут аж ніяк не виняток.  

Читайте також: «Брати Гадюкіни»: «Хочеться, щоб музично-енергетичні вибухи прийшли на зміну тротиловим»

У. Т.: Російський ринок, на якому звикли заробляти українські музиканти, майже зак­рився. Багато хто починає дивитися в бік Заходу. Але ж «Гайдамаки» вже багато років активно концертують Європою, тож у вас є досвід у тому, як завойовувати західного слухача.

– Як-то кажуть, на ура українську музику сприймають у Польщі та країнах Балтії, бо там прекрасно розуміють події, які в нас відбуваються, і ставляться до українців прихильно. А ось уже в Австрії чи Німеччині людям байдуже до нас. Вони не хочуть розуміти, хто винний, а хто правий у війні, їх дратує, що через це змушені виходити із зони комфорту. Не забуваймо й про те, що російський вплив на Західну Європу досі зберігається, тим більше що там реально немає українських іноземномовних каналів донесення інформації. Тому вважаю, що українські музиканти й митці мають використовувати свої концерти для донесення світу нашої позиції, перетворювати їх на культурні презентації України. У нас якраз незабаром починається тур Німеччиною та Польщею, і саме цим окрім власне музики збираємося зай­матися. Варто бути наполегливим – о’кей, зараз нас там не хочуть розуміти, отже, потрібно докласти якнайбільше зусиль, щоб таки побачили, почули та зрозуміли.  

Влітку минулого року ми брали участь у всесвітній конференції на тему «Музика Протесту» у Франції. Усі запрошені оповідали якісь теорії. Ми ж зробили цілу презентацію з відео, фото, а ввечері був концертний виступ. Глядачі вітали нас зі сльозами на очах.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено