Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 лютого, 2015   ▪   Леся Івасюк   ▪   Версія для друку

У гуманітарному вакуумі, або Дещо про шлункарство

Нам усім треба зрозуміти, що гуманітарна освіта є комплексною зброєю проти агресії Кремля, й терміново розробити навчальну стратегію з урахуванням не тільки специфіки східних областей, а й потреби десовєтизації всього суспільства.
Матеріал друкованого видання
№ 4 (376)
від 29 січня, 2015
У гуманітарному вакуумі, або Дещо про шлункарство


Популярність марксистської «теорії» зумовлена не лише тим, що за своєю суттю це ідеологія, а не наука, а й тим, що її створили з розрахунку на непереборність людського страху та первинність потреб шлунка. Тож не дивно, що марксизм досі популярний, попри мільйонні жертви утілення його ідей, котрі «вдосконалювали» злочинці в теорії та на практиці. Жертвами стали, зокрема, люди, які не керувалися страхом і яких треба було знищити для перемоги комунізму.
Марксистська ідеологія – соціальна, вона обіцяє всезагальну ситість і рівність ситих, уміло приховуючи ціну. На ній виховані мільйони українців. Тому на запитання, навіщо їм ковбаса, вони мають однозначну відповідь, а навіщо незалежна держава – ні.
Сьогодні, попри небувалий розвиток громадянського суспільства й політичної свідомості громадян, більшість населення є дуже залежною від психології, страхів, логіки та звичок, вироблених у радянські часи. На жаль, саме інтелігенція найчіпкіше тримається за совєтську ментальність.
Ось деякі невеликі, але репрезентативні приклади.
Коли 2013 року почалася форсована «оптимізація» закладів культури та позашкільної освіти (яка триває і досі), ні педагоги, ні батьки в жодній із областей України не спромоглися на опір, хоча йшлося про освіту й майбутнє їхніх дітей.
Київ. Коли у 2010-му постало питання про перейменування вулиці Павлика Морозова, то ті, хто вважає себе інтелігенцією, сиділи в кав’ярнях замість піти підтримати таку ініціативу. Вулицю не перейменували.

Політики так і не збагнули, що Росія боїться не стільки зброї, скільки освіти

Донецьк. Коли викладачі Дон­­­НУ, зокрема й деякі професори історії та філології, 2009 року відмовилися від присвоєння вишу імені Василя Стуса, піддавшись залякуванням та стадному інстинкту, вони дискваліфікували себе в професійному плані. Та коли педагоги, які вже переїхали з окупованого Донецька до Він­ниці, 2014-го опублікували за­яву-прохання «до ініціативної групи, засобів масової інформації та небайдужих громадян не посилювати інформаційний тиск на ДонНУ» в цій справі й повторили свою вимогу усно на святкуванні річниці від дня народження по­етаправозахисника 6 січня 2015-го на Вінничині, вони проявили невігластво совєтського штибу. Хоча позитив у цій ситуації теж є: ініціатива присвоєння вишу імені Стуса належала молоді, зокрема студентам. Середовище, у якому носії нової ментальності протистоять носіям совєтської, спонукаючи їх діяти й мислити в нових парадигмах, є маленькою й обнадійливою моделлю сучасної Української держави.
Водночас таке становище засвідчує серйозність наслідків совєтизації. Своє обличчя більшість педагогічних кадрів України показала ще за часів СРСР – без їхньої співпраці з режимом не відбулося б такої масової русифікації. Нині бачимо, як велика кількість громадян спонтанно мобілізується для виборювання своїх прав, тоді як інтелігенція та інтелектуали, покликані бути на чолі нації, стають тими, кого ведуть. Це добре, адже бачимо ознаку розвитку широких верств населення, та водночас трагічно для інтелігенції. Вона не здатна взяти на себе освітянські функції і навіть не розуміє їх: одній частині, совєтизованій, бракує такого потенціалу, а друга, зокрема талановиті молоді літератори й на­уковці, живе у своїх замкнених світах, називаючи себе індивідуалістами постпостмодернізму, в го­­нитві за грантами пише кон’юн­­ктурні тексти й спілкується на презентаціях чи конференціях зі своїми вузькими аудиторіями, хапаючись за ілюзію, що так вона стає частинкою поступу. Маємо знову явище, знайоме нам із комуністичних часів: люди розумової праці виявляються найбільш пасивними й дезорієнтованими, коли потрібно промовляти до широких верств населення з освітянською метою. Одначе відповідальність за стан освіти лежала й лежатиме насамперед на інтелігенції.
На часі й політикам зрозуміти нагальну потребу, по-перше, гуманітарної стратегії, спрямованої на десовєтизацію суспільства, а по-друге, освітянської політики як однієї з основних складових гуманітарної. Про це багато говорять, але справа ніяк не зрушить із місця.
Головним чинником у створенні освітньої стратегії є розуміння специфіки не лише тотальної совєтизації населення, а й особливостей історичного розвит­­ку окремих частин нашої країни. Наприклад, західні області стоять ближче до того, що ми називаємо європейськими цінностями, побувавши під різними державами-загарбниками з різними устроями. Місцеве населення зіштовхувалося з відмінними порядка­­-
ми та інформацією. Це вплинуло на його менталітет і опірність, уміння аналізувати й порівнювати, самосприймання та способи боротьби й виживання. Такий своєрідний плюралізм загарбників у Західній Україні можна навіть розглядати як перевагу в сенсі ментального становлення населення.
Історично та географічно склалося так, що Велика Україна століттями була під одним безкомпромісним окупантом (Росією) і виховувалася в різних формах на тій самій параноїдній брехні. Однотипність загарбника, його страх перед Європою і відраза до цивілізації та свобод відповідно позначилися на мисленні місцевого люду.
Отже, відмінності між загарбниками спричинили певну різницю в психології поневолених. Тому процес десовєтизації та європеїзації суспільства матиме специфічні динаміку й потреби залежно від тієї чи тієї частини держави.
Попри різні історичні обставини, всі ми однаково довірливо й легковажно ставилися до окупантів, дозволяли нищити власну ідентичність і мову, лінувалися осмислювати дійсність і думати стратегічно в національному контексті. Так виробилися залежність від звички, шлункарство, невміння розуміти брехню окупанта й відповідно протистояти їй. А плоди нав’язування брехні несформованій у політичному сенсі нації з інтелігенцією, яка не виконувала своїх функцій, пожинаємо нині.
Нині одна з нагальних проблем на рівні освітньої політики щодо східних областей – виші-переселенці з окупованих територій. Склалася ситуація, яка вимагає екстрених політичних рішень і коштів. Але це не просто фінансова проблема – з боку нової влади відсутнє саме розуміння потреб освіти східних областей України.
Хоча це й складно під час вій­­ни, важливо знайти бюджетні гроші для переміщених навчальних закладів на 2015 рік. Крім того, варто cкликати робочу групу представників МЗС, Мінфіну й Міносвіти для створення стратегії міжнародної гуманітарної підтримки вишів-переселен­ців за зразком того, як на міжнародному рівні сприяють дітям, постраждалим цивільним чи солдатам із зони АТО. Це варто зробити частиною плану гуманітарної допомоги Україні. Без президентського указу з директивами на адресу українських дипломатів не обійтися. Для такого тимчасового рішення на дипломатичному рівні треба залучити академічну спільноту світу, серед якої і представникіи світової україністики. Варто звернутися до вишів та урядів країн ЄС із проханням тимчасово узяти на себе частину навчального процесу університетів-переселенців, зокрема з гуманітарних наук.
Політики так і не збагнули, що Росія боїться не так зброї, як освіти. Відомо: чиї педагоги, того й нація. Тож продумана освітянська політика має стати складовою стратегії протистояння Крем­­лю. Ми забуваємо про одвічний страх Росії перед поступом і свободою. Це інстинкт самозбереження імперії, розуміння якого є основоположною перевагою.
Історично зумовлена русифікованість (мовна і світоглядна) як наслідок совєтизації переросла з особистої драми людини в дер­жавно-політичне питання. Від імені русифікованих, навіть якщо вони активно показують себе як супротивники московської агресії, говорить і діє Кремль. Таке прикриття інтересами російськомовних триватиме, якщо ми не створимо умов для повноцінної, насамперед гуманітарної, освіти й не знайдемо ефективного формату інтенсивного та широкого ознайомлення громадян з архівними матеріалами з історії України.
Отже, потрібно розпочати масштабну роботу над освітньою стратегією з урахуванням специфіки східних областей, потреби десовєтизації суспільства і з розумінням того, що гуманітарна освіта є комплексною зброєю проти Кремля.

 


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено