Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 жовтня, 2014   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

«The New Yorker», «The Parisianer», «The Kyivaner»

Західна візуальна культура – це те, що перше впадає у вічі, коли потрапляєш у Францію, Німеччину чи Британію.
«The New Yorker», «The Parisianer», «The Kyivaner»

Вивіски, реклама, білборди, сітілайти чи навіть банальні оголошення там роблять з почуттям естетики, яке нечасто Митці, які живуть у візуально естетичному середовищі, мають відповідний стиль, а їхні роботи часом нагадують тепличні фрукти – прогнозовано рафіновані, ідеальні, без гнилі і черв’яків. У тепличних умовах можна гарно і плідно експериментувати, схрещувати, мутувати та удосконалювати перевірені візуальні культури.

Саме такі думки крутилися у моїй голові на відкритті виставки французьких ілюстраторів «The Parisianer», яку презентували минулого тижня у музеї «Духовні скарби України».

Французькі художники під кураторською опікою Орелі Полле та Мікаеля Пріжана вирішили здійснити ілюстраторську мрію – зробити обкладинку для «The New Yorker». Звичайно, пробитися у штат цього престижного американського видання – завдання не з легких. Навіть попри те, що на обкладинці першого номеру видання зображена карикатура саме на французького денді д’Орсе.

Тому куратори вирішили вдатися до селекції і створити концепт уявного французького «The New Yorker» – «The Parisianer»: журнал про Париж. Ціле видання ніхто не розробляв, обмежилися обкладинкою, як квінтесенцією журналу, а заразом візуальним об’єктом.

Стилістика обкладинки: верстка та шрифт – виглядають, як у нью-йоркському оригіналі, а от ілюстративне наповнення – справа рук більше ста ілюстраторів, які спробували замінити на символічному рівні Статую Свободи (також, до слова, французький подарунок американцям) Ейфелевою вежею. Іншими словами, ілюстратори відображали своє приватне бачення Парижа у стилі обкладинок  «The New Yorker».

Читайте також: Юрій Василевич: «Саксофон прожив таке життя, як український народ»

Орелі Полле відзначила, що ніяких стилістичних обмежень в авторів не було. Це ілюстратори різних поколінь, але переважно молоді і переважно французькі, хоча є кілька винятків (США, Чехія, Іспанія).

Умовно усі роботи можна поділити на кілька тематичних груп: «Самотність у місті», «Париж і кохання», а також «Міські символи» (визначні пам’ятки, громадський транспорт тощо).

У привезених роботах панує стильове і тематичне різноманіття. Тут і чорно-біла графіка, і кольорові композиції, і натуралістичний реалізм і вільний експресіонізм, імпресіонізм чи абстракція – тобто уся стильова палітра. Тематично на обкладинках зображений весь Париж: від варіацій на тему Ейфелевої вежі до карикатур на Мулен-Руж і буднів 13-го району. Однак усі роботи виглядають гармонійно поруч. Жодна з них не виділяється недоречністю чи неорганічністю.
Як наслідок, цей проект помітили у самому «The New Yorker» і про нього написали статтю. За словами Мікеля Пріжана, після цього він усвідомив, що проект вдався.

Виставку «The Parisianer» двічі показували у Парижі. Київ – це перше місто за межами Франції, яке вибрали для туру. Спеціально для цієї нагоди куратори замовили обкладинку «The Parisianer» з київським сюжетом: Софія Київська, по якій лазять люди з кресленнями нових будівель. Саме такою – живою і динамічною – виглядає наша столиця у французькій перспективі.

Цікаво, чи можливо реалізувати аналогічний проект у нас? Що опинилося б на обкладинках гіпотетичного «The Kyivaner»? Майдан, Поділ, Червоний корпус, дзвіниця Шеделя, Будинок з химерами, Хмельницький, Родіна-мать? Які ще є символи Києва? Київський торт, котлета по-київськи і київська перепічка? Каштани, затори і брак гарячої води? Тротуарна плитка, марсіянські пейзажі і боксерська рукавиця? Або троєщинсько-борщагівський гопник, дівчата з об’їзної, скупчення жахливих МАФів у центрі міста, переповнені маршрутки, підземні переходи, точніше підземні базарчики (де можна купити м’ясо, шкарпетки і батарейки), тротуари, запарковані вщент позашляховиками, зазивали біля вокзалу, що кричить «ПОЛТАВА! КРЕМЕНЧУК! РІВНЕ!»?  Чи може «корінні» кияни, що приїхали зі всієї країни завойовувати місто, яке також заснували приїжджі Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь?
Питання київських символів та ідентичності було б дуже цікавим ґрунтом для візуального мистецького дослідження.

Читайте також: Наш Banksy

Катерина Новікова, яка займається дослідженням ідентичності Києва, описала провідні тенденції у символічному представлені столиці:

«Серед образів Києва частими є природні символи – квіти каштанів, придніпровські схили, вкриті бузком. Золотоверхі куполи Софії Київської, Лаври та Андріївської церкви завжди оповиті квітами та деревами. Пам’ятники, зокрема св. Володимир та брати засновники з сестрою також вказують на велич київських пагорбів та хвиль широкого Дніпра. У матеріалах про Київ став з’являтись новий пам’ятник – жіноча постать на Майдані, один з плодів контроверсійної реконструкції головної площі. Вона радше вказує на столицю як чинник трансформацій. Дивно, що будинок з химерами – настільки київський за своєю фантазією – нечасто постає як знак міста. Місто відзначається певною хаотичністю стилів і епох й це є його рисою характеру. Воно неприборкане і вільне. Багата природа – парки і річки, навіть у самому центрі метрополії є тим, що незмінне і унікальне».

А зараз пофантазуємо далі. А що якби в Україні з’явилася не тільки художня виставка, а справжній журнал на кшталт «The New Yorker»? Бо навіть «The Parisianer» залишився всього мистецьким проектом. Мікаель Пріжан відзначив, що ідея сподобалась багатьом, але до її втілення поки не доходить. Навіть у Парижі, у якому мріють померти кілька українських поетів, не усе так просто. Але якщо би з’явився «The Kyivaner», чи точніше «Киянин» – журнал, який був би олімпом текстуальної та візуальної культури країни, у якому би друкувалися майбутні нобелівські лауреати (в «The New Yorker» друкувалися Харукі Муракамі, Еліс Манро та ін.), обкладинки якого здіймали б бурхливі дискусії на найвищих щаблях влади (Барак Обама ображався на сатиру видання), який би мав широку читацьку аудиторію і був би опініон-лідером у справах мистецтва, культури та політики?

Читайте також: Музичні анархістки

Тут питання навіть не у грошах, оскільки у нас час від часу з’являються нові, амбітні й дорогі медійні проекти. Питання у традиції, традиції попиту і підтримки якісного продукту, бо саме з неї береться західний естетичний світ. «The New Yorker» виходить з 1925 року. Французи викохують міф Парижу не перше століття. Міфологія ж Києва на сьогодні досить аморфна, еклектична і невиразна, кияни читають безкоштовну газету «Вести»…

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено