Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 жовтня, 2014   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Філіп Ремунда про документування життя і життя документаліста

Документалістика, попри поширений стереотип, може конкурувати своєю непередбачуваністю та провокаційністю з найсміливішим ігровим кіно. Одним із яскравих прикладів є творчість Філіпа Ремунди
Матеріал друкованого видання
№ 39 (359)
від 25 вересня, 2014
Філіп Ремунда про документування життя і життя документаліста

У 2004 році він разом із Вітом Клусаком зняв фільм про відкриття неіснуючого гіпермаркету: логотип, дизайн, реклама, ролики на радіо, білборди, сітілайти, брошури з акційними товарами і… величезний банер, що імітує фасад будівлі в полі за Прагою. На відкриття прийшло чимало людей, але свою «Чеську мрію» (так називався гіпермаркет) вони так і не знайшли. Окрім цієї стрічки Ремунда створив чимало інших цікавих і провокаційних кінокартин і не збирається зупинятися. Зараз працює над фільмом про Україну, і Тижневі вдалося з ним поспілкуватися.  

У. Т.: Для початку про загальне. Яким має бути хороший документальний фільм, на вашу думку?

– Зі своєї практики знаю, що для хорошого фільму замало мати добру тему. Потрібні персонажі, на базі яких вона розгортатиметься. Якщо проблема з героями, тема кульгає і залишається на рівні тези. А самої тези достатньо для газетної статті, але замало для стрічки. Адже вона живе персонажами. А режисер їх тільки обі­­грає в процесі монтажу на базі власного досвіду і хисту. Саме тому нам подобаються роботи Тарантіно чи інших відомих режисерів. Йдучи на них, ми розуміємо, що їхні образи нас здивують і зацікавлять. Це стосується як ігрових, так і документальних фільмів, оскільки останні можуть бути чимось більшим, ніж документалістикою. Мене цікавлять документальні стрічки, які є не так документальними, як авторськими.

У. Т.: Як ви шукаєте теми для фільмів?

– Керуючись шоком. Мій друг Віт Клусак якось розповів, що його друзі-художники влаштували хепенінг: вивезли в поле кілька родин на відкриття вигаданого супермаркету «Ґіґа-діґа» і задокументували все на фотографіях. Почувши ту історію, я сказав Вітові, що це хороша ідея для фільму. Так виникла «Чеська мрія». Так само ми вирішили зняти нашу останню стрічку «Волю Сметані». Віт мені розповів про одного божевільного водія, який домальовував ріжки політикам, котрі були зображені на рекламі на його автобусі, і якого мали за це посадити. Я подумав, що можна зняти хороший фільм. Тобто щось незвідане, цікаве, абсурдне, що мене шокує, є гарною темою для стрічки. Далі зустрічаюся з потенційними героями, дивлюся, наскільки вони кінематографічні, наскільки вони сильні персонажі.  

Документалістика – Це майже як джаз, який не є мейнстримом, але має свою аудиторію

У. Т.: Часто документалістика перебуває на межі етики. Яких етичних засад ви дотримуєтеся?

– Головне, щоб ніхто нікого не вбивав заради мистецтва. Значення етики часто перебільшують. Коли ви когось знімаєте й він із цим погоджується, то все в порядку. Мені часто випадало бачити, що людям здавалися не­етичними дивні речі. У Хорватії я знімав на пляжі. І люди називали неетичним те, що зафільмував їх у плавках, оскільки вони не схожі  на топ-моделей. Усе через цей дурний стереотип, мовляв, усі повинні бути подібні до них. Ці люди мені, навпаки, бачилися чудовими. Тому коли я з кимось дискутував на тему етики, то розумів, що мої опоненти самі мають проблему з етикою. Адже це поняття суб’єктивне. Часто вона зводиться до набору стереотипів. Я майже ніколи не знімав прихованою камерою. Люди завжди бачать об’єктив, взаємодіють із ним і погоджуються бути частиною фільму. З прихованою камерою мав справу тільки раз – під час роботи над стрічкою «Нормалізація» Роберта Кіргофа. Ми зніма­­ли працівника поліції, причетного до того, що посадили кількох людей на базі сфабрикованих обвинувачень. Він відмовлявся від зустрічі, й ми вдалися до поліційного методу: скористалися камерою, схованою в годиннику.

У. Т.: Який зі своїх фільмів вважаєте найуспішнішим і чому?

– Якщо успіх вимірювати кількістю аудиторії, то найуспішніша стрічка – спільна із Вітом Клусаком «Чеська мрія». Її побачив увесь світ. Наші з Вітом фільми успішні тим, що ділять чеську аудиторію на два табори: тих, кому робота дуже сподобалася, і тих, кому взагалі не сподобалася. Іноді було таке, що глядачі ще годину сперечалися з цього приводу після перегляду. Як на мене, це успіх.

У. Т.: Розкажіть історію фільму «Чеська мрія». Якщо поглянути на масштаби цього проекту, на всі рекламні кампанії, то на зйомки, мабуть, було витрачено величезні кошти. Хто підтримав цей кінематографічний експеримент?

– Мені дуже подобається, що в Україні це запитання не під номером один. У Чехії в усіх інтерв’ю мені ставлять його першим. У вас воно шосте, за що я дуже вдячний. Однак бачу, що і вас гроші цікавлять. Фільм підтримало Міністерство культури, але виділені ним кошти ми витратили на знімальну групу, а рекламну кампанію організували за допомогою бартеру. Йдеться про суму приблизно $1 млн.   

У. Т.: Що було найцікавіше під час зйомок?

– Майже все. Нещодавно ми з Вітом згадували, як працювали над цією стрічкою. Було кілька сценаріїв. Замість великого банера ми хотіли помістити маленькі магазинчики: м’ясний, пекарню і так далі. Але потім зрозуміли, що це не фільм про двобій супермаркетів і малих магазинчиків, а про маніпуляцію – спочатку комуністичну, у якій ми росли, а потім комерційну, результатом якої є поява споживачів. Навіть сварилися щодо того, як закінчаться зйомки. Дуже боялися, щоб ні з ким нічого не сталося. Консультувалися з психологами, які порадили використати музику для церемонії відкриття гіпермаркету. Також переживали, що медіа розкриють нашу таємницю і канал «Нова» найме вертоліт, який зафільмує банер, порожнечу за ним і попередить людей, що то жарт. Нічого такого не було, люди прийшли.

У. Т.: Але навіть у фільмі неозброєним оком було видно, що замість гіпермаркету з дорогою та паркінгами на людей чекає величезний банер, натягнутий на риштування. Як люди купилися?

– Цей фільм дав нам урок. Коли я зранку прийшов на місце подій, то побачив, як вітер розвіває банер і сонце підсвічує конструкцію. Боявся, що нас усі розкусять і ніхто не чекатиме п’ять годин до «відкриття». На мій подив, коли людей пустили до того банера і всі побачили, що це тільки риштування, вони все ще шукали товари, підземний вхід, бродили лісом. І тоді зрозумів, що рекламна ілюзія сильніша, ніж те, що бачимо на власні очі. Саме тоді я усвідомив, яку силу має пропаганда.

У. Т.: Також цікавий ваш фільм про подорож Транссибірською магістраллю. В одному інтерв’ю ви сказали, що не мали готового сценарію. Які несподіванки трап­лялися під час зйомок?

– Я прочитав у газеті, що один антрополог відтворив життя звичайного француза доби Середньовіччя на базі історичних свідчень. Тому подумав, що ми не повинні чекати, доки історики через кількасот років щось реконструюють. Взяв свого знайомого, провінційного вчителя, і зняв його подорож на іншу планету, а для нас Росія саме такою і є. Ми знаємо її тільки з телебачення. І оскільки для нас це ніби інша планета, ми вдягли героя у форму совєтського космонавта. На голо­­ві в нього був шолом із камерою. Він мав такий вигляд, ніби звалився з космосу. Я думав, що це нам допоможе: він притягуватиме увагу, і за нами ходитимуть росіяни, але вийшло навпа­­ки. Він мандрував Красною площею, поїздами, сибірськими містами, і нікого це не дивувало. Люди боялися з нами говорити на камеру. Згодом я побачив антипутінську демонстрацію й кіль­­ка тисяч омонівців у шоломах, і тоді збагнув, що Росія – це країна людей у шоломах. І ми вгадали зі стилізацією героя.  

У. Т.: Розкажіть про діяльність Інституту документального фільму. Як ви його заснували? Чим він займається?

– Я заснував інститут разом з однокурсницею Андреєю Пренґейовою. У 2000 році ми отримали гранти на свої дипломні фільми і мали проблеми з організацією копродукції з чеським телебаченням, тому поїхали на Захід. Там дізналися, що можна знайти інші джерела фінансування. І, як результат, домовилися з організацією European Documentary Network про майстер-класи та співпрацю кіномитців Східної Європи з продюсерами Західної. З одного боку, мали бути хороші стрічки, а з другого – гроші. Так виник Інститут документального фільму, який сьогодні має дуже широке поле діяльності, яке я зараз навіть не зможу повною мірою описати.  

У. Т.: Наскільки документальне кіно популярне в Чехії?

– Сьогодні багато пишуть про документальне кіно. Критики навіть кажуть, що воно краще відображає сучасність, ніж ігрове. Документалістика популярна, але не масова. Вона не збере 100 тис. Це майже як джаз, який не є мейнстримом, але має свою аудиторію. Хоча є винятки. Наприклад, фі­льм про Вацлава Гавела подолав бар’єр у 100 тис. Але це завдяки темі.

У. Т.: Держава підтримує документалістів?

– Є фонд підтримки кінематографії. Державне чеське телебачення також підтримує – не ідеально, але суттєво.

У. Т.: І насамкінець розкрийте таємницю: що ви знімали на Майдані?

– Ми працюємо над фільмом «Україна на нашій кухні». Ця стрічка мала б розповісти чехам про те, що відбувається в Україні, за посередництвом однієї української вчительки, яка вже вісім років працює прибиральницею в Чехії. Вона із Західної Украї­­ни і з фінансових причин бачить своїх двох синів тільки раз на рік – улітку. Ми поїхали з нею до села, де зустріли двох дівчат 11 і 18 років. Вони виявилися з Донецька, розмовляли російською і дуже контрастували на тлі того села, були інакше вдягнені. Зараз їдемо до цих дівчат у Дніпропетровськ, оскільки до Донецька вони не можуть повернутися. Крізь призму доль звичайних людей ми намагаємося зрозуміти, що у вас відбувається. А на Майдані знімали запис людей у батальйон «Азов». Бійці були в балаклавах і мали такий вигляд, ніби із фільму жахів. Їхня символіка трохи нагадує нацистську. А біля них танцювала маленька десятирічна дівчинка зі стрічкою – дуже професійно. Ми зафільмували страшний поетичний образ – війну і мистецтво.

Біографічна нота
Філіп Ремунда (1973 р. н.) – чеський режисер, оператор, продюсер. Закінчив факультет кінематографії у Празькій академії перформативних мистецтв. За фільм «ObecB» отримав приз фестивалю в Карлових Варах та інших фестивалях Європи і США. Співзасновник Інституту документального фільму. Стрічка «Чеська мрія», знята у співавторстві з Вітом Клусаком, здобула світове визнання


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено