Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 серпня, 2014   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Тягар «Племені»

У чому поталанило, а в чому ні фільмові Мирослава Слабошпицького «Плем’я»
Матеріал друкованого видання
№ 32 (352)
від 7 серпня, 2014
Тягар «Племені»

Мирославу Слабошпицькому водночас і пощастило, й ні. Пощастило – бо його нова кінострічка «Плем’я» почала свою переможну ходу світом не звідки-інде, а просто із самісінького серця мрії будь-якого кінематографіста – Каннського фестивалю.

Там вона одержала Гран-прі «Тиж­ня критики» – кіноманської програми для тих, хто до основного конкурсу не дістався, але кого керівництво кінофоруму вважає за потрібне привітати з тієї чи тієї, іноді лише йому самому зрозумілої причини. А не поталанило Слабошпицькому в тому, що шлейф політики тягнутиметься за «Плем’ям», допоки його дивитимуться й пам’я­татимуть.
Потраплення фільму в Канни, а відтак і тамтешня перемога мало в кого залишили сумніви стосовно того, що це політичний крок, привітальний жест журі в бік України, злегка завуальоване визнання її правоти. І хоч би наскільки видатною виявилася кінокартина «Плем’я», їй судилося залишитися в мізках багатьох злітною смугою, з якої розпочався підйом престижу нового українського кіно. Утім, погодьмося, це теж чимало.
Щоправда, ім’я Мирослава Слабошпицького досі вже було так-сяк відоме: його короткометражка «Ядерні відходи» пройшла через багато міжнародних фестів і впала в око своєю дещо каламутною суворою естетикою.

Автори забезпечили «Плем’я» всіма ознаками сміливої форми, але не спромоглися начинити своїм, тільки їй властивим змістом

Для повнометражного дебюту режисер обрав тему, котра на теренах не тільки українського, а й світового кіно практично незаймана. Глухонімі підлітки, кинуті сім’ями на поталу державі, а державою – на поталу життю. Вони є головними героями драматичної екранної замальовки Слабошпицького, що викликала вельми жваве зацікавлення в міжнародному кінематографічному середовищі. В інтернаті для глухонімих підлітків, куди приїжджає головний персонаж, новачок Сергій (Григорій Фесенко), – своє, відокремлене від решти світу життя. Держава у державі. А в цій державі у державі – ще одна держава. Буття інтернату підпорядковується не адміністрації, не вчителям із вихователями, ба навіть не фізичній недузі мешканців цього острівця: тут усе підвладне угрупованню під назвою «Плем’я». Воно вершить долі юних, виводить ночами дівчаток-вихованок на роботу під далекобійниками, грабує перехожих. Тут своя ієрархія і свої закони. Сергієві, який не звик до таких правил, рано чи пізно доведеться оголосити їм війну. І ця війна – на поразку. Переможців не буде.

Фільм не просто незвичайний – він у певному сенсі унікальний. Дехто називає його німим, однак німе кіно – то зовсім інше. То жанр, у якому зміст не є для форми «начальником», кіно, де герої розмовляють, але режисерові потрібно, щоб глядач їх не чув. Тут – інше. У «Племені» шумлять дерева, ревуть машини, гуркочуть предмети, які падають, вголос ридає від болю глухоніме дівча в місцевому підпільному абортарії, тут багато звуків, але немає найголовнішого – людського голосу і сказаних ним слів.

Читайте також: Здрастуй, «Плем’я» молоде, незнайоме!

Автори відчайдушно прагнуть, щоб глядач зойкнув від незвичної тиші, й працюють над цим щосекунди. Найперша сцена фільму – мовчазний останній дзвоник в інтернаті, куди приїздить Сергій, знята смачно, детально, може, навіть занадто детально. Нас ніби намагаються від перших хвилин привчити до безмовності, яка тут є головною дійовою особою. Це стає втямки теж від перших хвилин, тієї-таки миті, коли директор школи починає безсловесний діалог на пальцях з одним із учителів. Узагалі-то персонал у закладах для глухонімих, а надто вже керівництво, зазвичай і чує, і розмовляє. Така безвинна хитрість, звісно, цілком зрозуміла: не допусти її режисер – і вся естетична канва не витримає, порветься, красивий задум буде зведено нанівець.

Отож ти покірно миришся із глухонімим персоналом інтернату й ідеш за авторами та героями далі – в обдерті підліткові спальні, на шкільні задвірки, де збирається доросла інтернатівська шпана, на нічні вилазки місцевих красунь-старшокласниць під пильним наглядом шкільних-таки сутенерів у кабіни до далекобійників, що ночують неподалік, у підсобки, де всупереч задушливій затхлості розквітає любов Сергія та однієї із цих дівчат (Яна Новикова). Але що далі блукаєш за героями лабіринтом сюжету, то менше в тебе шансів відповісти, а навіщо, власне, тут глухонімі підлітки? Отаке-от некоректне запитання виникає в розпал фільму саме про них: «Навіщо вони тут?»

Коли минає ейфорія від нового відчуття, свіжості й незвичності стилю, всі персонажі виявляються раптом ніби не при ділі. Точніше, не вони самі, а їхня недуга. Стає очевидним: глухонімота – це велика й сильна підмога режисерові, щоб створити красиве кіно. Але не більше. Якщо раптом усі ці підлітки заговорять, нічого, схоже, в картині не зміниться. Залишиться той самий обшарпаний інтернат, де діти нікому не потрібні. Залишаться вихованці – тільки вони свої проблеми обговорюватимуть не на пальцях і жестами, а голосно й крикливо. Залишаться ті самі байдужі й хтиві учителі – тільки вони розмовлятимуть. Залишаться походеньки до далекобійників – тільки дівчатка в паузах між награними стогонами ще й щебетатимуть. Зникне, мабуть, лише один епізод, якого поза «глухонімим» контекстом не існувало б, – той, у якому інтернатівець, один із «Племені», стає жертвою наїзду вантажівки вночі: водій, не помітивши його, дав задній хід на парковці, а хлопчина, стоячи до машини задки, нічого не міг чути.

Читайте також: «Плем’я» та «Майдан» у Каннах

А в усьому іншому це стрічка про підлітків. Просто про підлітків. Авторам захотілося, щоб вони були глухонімі, – то чом би й ні? Тоді кінотвір точно назвуть сильним і стильним, незвичайним і «тим, що зачіпає». Але пояснити, що ж такого відбувається у стрічці, що може бути лише із глухонімими, навряд чи хто зможе. Автори забезпечили «Плем’я» всіма ознаками сміливої форми, але не спромоглися начинити своїм, тільки їй властивим змістом. Суворо кажучи, такий підхід називається художньою спекуляцією і тримається на банальній людській цікавості.

Проте успіх на світовому рівні відбувся. Головна причина бачиться в тій самій допитливості, що штовхає людей до шпаринки між фіранками, які відділяють життя знайоме від незнайомого: що там, на terra incognita, як живуть, спілкуються між собою, віддаються любощам не такі, як я сам? Понад те, у фільмі знімалася виключно глухоніма молодь. Про політичну причину говорити не хочеться – вважатимемо, що «Плем’я» просто вийшло в той момент, коли не звернути уваги на фільм з України було просто неможливо. І ні Мирослав Слабошпицький, ні його глухонімі актори в цьому не винні…

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено