Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 серпня, 2014   ▪   Ірина Троскот   ▪   Версія для друку

Василь Голобородько: «Люди на Донбасі так і не вийшли з радянського середовища»

В інтерв’ю Тижню відомий український поет розповів про різну Луганщину, дружбу з Василем Стусом та сучасну культурну політику.
Матеріал друкованого видання
№ 31 (351)
від 31 липня, 2014
Василь Голобородько: «Люди на Донбасі так і не вийшли з радянського середовища»

У. Т.: Колись в одному з інтерв’ю ви говорили про Луганщину свого дитинства як про середовище української мови й пісні. Що відтоді змінилося й чому?

– Якщо говорити власне про Донбас, де переважають шахтарські поселення та наші традиційні села, то ситуація така: села довший час залишались україномовними, й неповну середню освіту можна було здобути в українській школі, а в гірницьких «посьолках» викладали російською. Щоб навчатися в старших класах, доводилося виїжджати із села. Я свого часу два роки ходив до російськомовної школи за сім кілометрів. А якщо говорити загалом про Донецьку й Луганську області, то не всі ці території такі самі, як Донбас. Там, де переважають сільські райони, населення досі здебільшого україномовне. Як, приміром, на Луганщині на північ від Дінця й у степовій частині Донеччини, ближче до Азовського моря. Проте й на цих територіях відбувалася постійна русифікація.

Відповідно за втратою мови була втрата відчуття, що людина – українець і живе на своїй землі. Україна залишалася суто адміністративним елементом. Влада за 23 роки незалежності нічого не зробила, щоб змінити цю ситуацію. Інформаційне поле там досі російсько-радянське. Люди так і не вийшли із середовища СРСР, їм постійно про нього нагадували – фільмами на обласному телебаченні, символами й пам’ят­ни­ка­ми, топонімікою. Вважаю радянські символи троянським конем, бо за ними стоїть імперська, колонізаторська, русифікаторська Москва.

У. Т.: Ви добре знаєте, як це нині – бути в Донбасі україномовним і патріотом. Що вам допомагало й допомагає триматися свого?

– Це просто власний вибір. Я ж і в радгоспі працював, і на шахті, й усюди говорив із людьми українською (точніше суржиком, але з відповідною фонетикою). А щоб свідомо вважати себе українцем, то тут, мабуть, подіяли мої нонконформістські схильності.

Читайте також: «Віддати шматок української землі ми не можемо»

Щодо мови незручностей не відчував. Хоча загалом ставлення до мене було негативне. У людей мої погляди ентузіазму не викликали. При нагоді ближні завжди могли підкреслити, показати моє місце в суспільстві, тому я ще давно перефразував прислів’я «На кого Бог – на того й люди»: «На кого КГБ – на того й люди». Всі довкола чудово знали, що кагебісти мною цікавляться, приїжджають у сільраду, що мене викликають у військкомат. Місцеві мешканці все це бачили.

У. Т.: Культурне життя в Україні загалом зосереджене буквально в кількох великих містах. Водночас ви, один із найяскравіших віт­чизняних поетів, майже все життя провели, по суті, в провінції. Наскільки важливими є місце й оточення, де митець живе і творить?

– Якщо говорити про українське культурне середовище, то в Луганську влада зумисне не робила нічого, щоб воно виникало чи діяло. Орієнтація була виключно на московську культуру. Але я не потребую театру, волію читати. Маю гарну бібліотеку. Зараз виручає інтернет, тому ця відірваність нині доволі умовна. Можна, як Петро Мідянка чи Костянтин Москалець, жити далеко від культурних центрів і водночас бути зануреним у світову культуру.

У. Т.: А як щодо спілкування, презентацій, присутності в медіа-просторі?

– Я від початку не розбалуваний увагою та імпрезами, тому досі байдуже ставлюся до презентацій. Після виходу книжки «Білі кімнатні рослини» (2013 року. – Ред.) планувалося її представлення в луганському Українсько-канадському центрі, але я відмовився, бо добре знаю публіку, яка туди прийде. Вважаю, що слід не популяризувати самого себе, а власне творити, писати. Я такої оптимальної можливості не мав 20 років, а нинішній час хочеться використати саме для творчості. До того ж переважно письменницьке середовище передбачає здорову (чи нездорову) конкуренцію, заздрощі. Коли я переїхав у Луганськ, колеги по перу наче боялися, що я щось відбиратиму від їхніх досягнень. Та я не зважаю на те, просто спостерігаю. І знаю, що мені треба працювати.

У. Т.: Одним зі своїх улюблених поетів вас називав Василь Стус. Оксана Забужко вважає вас «найвидатнішим поетом ХХ століття», ваші вірші включено до почесних світових антологій. Проте пересічний українець ніколи навіть не чув вашого імені. Як ви вважаєте, чому?

– У радянський час читання популяризувала держава. Певних письменників пропагували штучно. А тепер поезія ввійшла у своє природнє русло: вона пишеться для поетів та студентів-філологів. Щоб колгоспник чи робітник витрачав гроші на неї, це неможливо. Колись була велика брехня, а тепер це природно відійшло. І поезія зайняла в суспільстві свою визначену нішу, як і в інших країнах. Звісно, ЗМІ для популяризації могли б пропагувати книжкові новинки тощо. Проте вони зазвичай цього не роб­лять. Літературні часописи позавмирали, кілька друкованих – виходять маленькими тиражами. Навіть учителі-словесники не особливо цікавляться актуальною літературою. Може, їм просто не вистачає коштів на неї.

Читайте також: Перекувати орала на мечі

У. Т.: Проте нині її вдосталь в інтернеті, щоб ознайомитися з текстами, не потрібно великих коштів...

– Може, причиною є знову-таки конкуренція. Адже наш книжковий ринок переповнений російськими виданнями, немає державної підтримки української книжки.

У. Т.: Пишете зараз нові твори?

– Здебільшого я працюю над дослідженням казок, а вірші – як завжди: якщо з’являються, то записую. А в кращі роки, коли вони приходили частіше, в мене була то армія, то фізична робота. Шевченкові забороняли писати й малювати, а мені не треба було заборон, бо замість ручки я тримав лом чи лопату.

У. Т.: Ваша доля – це гірка доля митця ХХ століття. Як ви почуваєтеся зараз, після 23 років самостійної України, котра прагне бути європейською державою?

– Найкраще мені було в часи Перебудови, коли вже у виступах Ґорбачова відчувалася незалежність. І цей комфортний час тривав аж до референдуму й виборів президента. Тоді я відчув, що все знову змінилося. Цими виборами комуністи, які всюди ще залишалися при владі, чітко визначили, скільки патріотичних сил є в країні, й заспокоїлися, бо доти в них був якийсь переляк. Тож до того моменту був найкращий час, а після нього я чітко побачив, як у Луганську все повертається на старе. Наприклад, коли відбувався ІІ Міжнародний форум українців, мене вже в делегацію не включили. Натомість записали всіх тих, хто й за радянських часів постійно всюди їздив. А мене запросили як гостя, і я відмовився від участі. Бо добре побачив, що все йде назад. І так триває досі.

Читайте також: МВС планує скорочення добровольчих батальонів та не приймає до своїх лав «злочинців» з Майдану

У. Т.: Що для вас було найстрашніше за радянських часів і яку найбільшу загрозу бачите нині?

– Приблизно від 1970 року мене перестали друкувати. Я далі щось писав, без жодної надії на публікацію. Що було найстрашніше? Зі мною постійно працював КГБ. І тиснув, домагався співпраці. Не покидала страшнюча загроза, що в якийсь момент можу зламатися і стану стукачем. А в такій ролі я був би їм вигідний, бо мав багатьох знайомих серед ди­си­дентів: спілкувався із Дзюбою, Стусом, Світличним та ін. Так, я прожив із цією загрозою аж до Перебудови, навіть більше. Пригадую, як у 1988 році в мене вийшла книжка і я востаннє заходив у військкомат на виклик, щоб занести їм примірник. Люди на той час в установі вже помінялися: ті, що зі мною раніше вели справи, стали генералами, а на їхньому місці сидів молодий працівник і щось говорив про націоналізм. А нинішня найбільша загроза – це втрата незалежності, бо ситуація в Україні дуже непевна, будь-якої миті Росія може ввести війська, і ніхто її не зупинить. А якщо все стабілізується, то надалі всім треба просто працювати – державній владі й чиновникам на місцях.

У. Т.: Розкажіть більше про ваше спілкування з Василем Стусом.

– Ми познайомилися, коли він почав навчатися в аспірантурі Інституту літератури. Василь тоді шукав земляків, і це виявилося дисидентське середовище, яке, звісно, тоді ще так не називали. Але вже багатьох переслідували й переставали друкувати. Ми познайомилися на якомусь вечорі у Спілці письменників, а згодом часто зустрічалися на квартирі у Світличного, багато листувалися. А коли Стуса засудили, то наше листування перервалося. Бо писати йому означало наражати себе на неприємності. По суті, я був у руках КГБ, вони могли зробити зі мною що хотіли. Працював тоді на шахті, мав чотиригодинний робочий день, а опісля – в радгоспі електриком із ненормованим днем, нічними викликами тощо. Звільнивши з шахти, мене довго нікуди не брали на роботу. Заявляв мені один кагебіст, мовляв, «у брата хліба проситимеш». Тому листуватися тоді зі Стусом я не міг. Хоча були такі, що йому писали. Але ж невідомо, звідки в них була така сміливість. Бо я таки боявся. А якщо вони не мали страху, то чому? І чому їх не торкнулися репресії?

Біографічна нота

Василь Голобородько – сучасний український поет, зачинатель «київської школи» поезії. Родом із Луганщини, де й прожив усе своє життя. Близько місяця тому переїхав до столиці. Дебютна збірка, підготована ним 1963 року, здобула підтримку тодішніх знаних поетів старшого покоління, однак через відмову автора співпрацювати з КГБ її не допустили до друку. Перша книжка в Україні вийшла аж 1988-го. Працював на шахті й у радгоспі. Нещодавно Оксана Забужко запропонувала ПЕН-клубу висунути Василя Голобородька на Нобелівську премію з літератури, що викликало широке схвалення в літературних колах

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено