Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 липня, 2014   ▪   Оксана Хмельовська   ▪   Версія для друку

Скульптор Садан: Пора знести всіх ленінів і невідомих солдатів та рухатись далі

Його ілюстрації – на обкладинках культурологічних видань, а скульптури стають прототипами монстрів в американських фільмах жахів. Садан – молодий скульптор-графік зі Львова, учасник кількох десятків виставок, немало з яких персональні. Про Саданію, знищений бестіарій і про неспроможність мистецтва впливати на реальність.
Скульптор Садан: Пора знести всіх ленінів і невідомих солдатів та рухатись далі

Закінчив Львівську академію мистецтв за спеціальністю «реставрація творів мистецтва». Розпочавши свої художні пошуки як графік-ілюстратор (соціально-критичні теми), сьогодні Садан повністю зосередився на пластиці. Головна ідея його робіт – еволюція духу, виражена у фізичному розвитку.

Тиждень.ua: Раніше ти працював винятково з ілюстраціями, сьогодні – частіше зі скульптурою. Як і чому стався цей перехід до скульптури?

– Змалечку я думав, що малювати – це прикольно й серйозно, тому налягав найбільше на це, а ліплення було завжди тільки хобі. Хоча час від часу я також потроху ліпив. Мені порадив цим серйозніше займатись Павло Гудімов після того, як побачив фото моїх робіт. Згодом пластика втілилося у проект, а потім – у виставку. Серйозно я переключився на скульптуру з 2010 року, тепер майже щодня після роботи – годин 4-5 ліплю у майстерні. Малювати також продовжую, просто не так часто як раніше. Та й на роботі малювання – то основне заняття, тому від того хочеться часом відпочити. Останнє, що зараз малюю – це в основному портрети людей, тих, які є у мене на Facebook. Вибираю когось випадкового і малюю. Дуже цікаво лініями читати всі ці обличчя, більшість з яких я не знаю.

Тиждень.ua: Ти використовуєш якісь особливі матеріали/технологію?

– Та ні. Такий креатин (специфічні матеріали, як то зараз полюбляють використовувати) – то  не моє. Звичний скульптурний пластилін. Ті речі, які виставляв у галереях, переводив у пластик. Зараз взагалі нічого не переводжу у тривкі матеріали. Можливо, в один прекрасний день переведу ті роботи, які будуть на той час, у бронзу...

Тиждень.ua: Тебе не відволікає від ліплення щоденна робота в офісі?

– Наразі скульптура – для мене основне заняття, це те, чим я живу, а хобі – це робота в офісі. Мені дуже подобається таке хобі, тому що і там я також займаюсь тим, що мені до душі. Так виходить, що за основне заняття ніхто не дає грошей, а за хобі – дають. Так і живу.

Тиждень.ua: Ти комунікуєш із іншими митцями? Чи можна говорити про якесь творче об’єднання художників-скульпторів у Львові, школу?

Насправді не дуже цікавлюся тим, що роблять в Україні. Мабуть, тому, що це сумно. З усіх українських скульпторів мені подобається Іван Георгій Пінзель і все. Комунікації із іншими митцями у мене майже немає, з ними навіть пити не хочеться. Я давно у Facebook написав, що художники – це ліниві рагулі, і це те, що дратує у них найбільше. Бо люди вміють робити щось толкове, але просто не працюють над собою, над своїми навичками. Мовляв, сьогодні в мене немає натхнення, тож, ліпше піти й нарубатися у гімно. У мене натхнення немає –  я просто приходжу у майстерню і починаю ліпити. Для того, щоб щось зробити, потрібно сідати й робити.  Це якщо бути чесним із собою. А якщо ні, то тоді ти продукуєш другосортне лайно, видаючи його за щось вартісне. Лицемірна ситуація.

Тиждень.ua: За освітою, якщо не помиляюся, ти теж художник. Наскільки українська освіта тобі знадобилася?

Багатьом художникам у наших навчальних закладах кажуть, що вони не вміють нічого робити, але вони все одно роблять це, бо інакше не виходить. Більшість викладачів у Львівській академії мистецтв критикували мене за те, що я нічого не вмію. Але дивлячись на те, що робили багато з них, я розумів, що такі люди не зможуть навчити мене того, чого я хочу. Тобто того, що я зараз намагаюсь створювати, я навчився робити сам. Теперішня система навчання в ЛНАМ не провокує студента на процеси творення. За перші півтора роки навчання вбивається практично весь потенціал. Як результат – дипломи отримують ремеслярі, без необхідної жилки для творення, а лише для симулювання уже існуючого. Не знаю, яким чином можна виправити таку ситуацію. Треба актуалізувати ті знання, які намагаються дати студентам. Все таки мистецтво не стоїть на місці. Є медіа, перформенси, є інсталяції. Всі ці речі – неактуальні в академії. Студентів навчають робити пам’ятники і шклянки. Комп’ютерні науки – це взагалі те, на що увага не звертається. А це ж бо важливіше, ніж вирізати макети інтер’єру з картону.

Тиждень.ua: До речі, як ти ставишся до міської скульптури? Є якісь скульптури в українських містах, які ти цінуєш, які на своїх місцях?

До якої міської скульптури? До тієї, що у нас немає? Бо те, що я бачив це пам’ятники, монументи, героїчно-історично-культурні бюсти, пам’ятні таблички, надгробки і архітектурні елементи. А, ну ще є "сучасна" скульптура десь там по Києву розкидана пиріжки чи ще бозна-що. А міської скульптури в моєму уявленні немає. У нас ця сфера не розвивалась так, як наприклад у тій же Європі, де гуляючи містом, можна в дуже неочікуваних місцях зустріти і кубізм, і експресіонізм, і неокласицизм, і кінетичну скульптуру. Об’єкти, які можна вписувати в міське середовище, можуть бути будь-якими і це точно не мають бути пам’ятники комусь. Головне наскільки органічно ці об’єкти виглядатимуть в тому середовищі. Взагалі цей ідіотизм давно уже пора відмінити. Позносити всіх ленінів, шевченків, невідомих солдатів і рухатись далі. Ставити скульптури кіборгів наприклад. Вже ж цікавіше))

Тиждень.ua: Твої роботи із соціально-критичним підтекстом. Кого і за що ти критикуєш?

– Я не роблю свою пластику для того, щоб когось лякати. Коли я її роблю, то думаю про  якісь буденні речі, про голод, про війну, про безробіття – у когось виходить це проілюструвати по-інакшому, а у мене виходить так, як виходить. Є дві узагальнених форми сприйняття оточення. Моя  негативна. Каліцтво і потворність, як вираження внутрішніх пороків через об’ємні форми. Я людей такими бачу. Вони, напевно, бачать себе кращими.

Тиждень.ua: У твоїх роботах є щось від зовнішніх проявів сатанізму? Яке місце займає у твоєму житті релігія?

– Немає у моїх роботах сатанізму. Це символи. А символи можна трактувати по-різному. Я не вірю в бога. І в чорта не вірю. Я радикальний атеїст. І якщо є якісь натяки на сакральне у моїх роботах, то це не через те, що я віруючий.  Релігія – одна із тих сфер, яку варто викорінити із свідомості сучасної людини, тому що це шкідлива і небезпечна сфера, яка уже нескінченну кількість разів дискредитувала себе. От лиш те її рятує від забуття, що люди мало думають, мало вчаться і постійно шукають можливість списати з себе відповідальність. Для цього релігія підходить якнайкраще – ідея бога дозволяє списати особисту відповідальність на щось "вище". Це дуже шкідливо.

Тиждень.ua: Деякі твої роботи нагадують міфічних персонажів – ти усіх їх вигадуєш, чи певні образи береш із тієї ж міфології, фантастики?

Іноді хапаю якісь образи чи сюжети із різних релігій, міфів. А взагалі створюю власну міфологію.

Тиждень.ua:  Коли ти ліпиш, ти вигадуєш контекст свого персонажа, приміром, його біографію, ім’я?

Уже не один рік всі роботи, чи то графіка, чи то скульптура, я поселяю в уявному світі, який зветься Саданія. Бестіарій цього світу постійно поповнюється. Планую колись створити 3д модель власне середовища, де можна було б поселити всіх цих істот. Іноді створіння мають імена, іноді просто назву виду. Ось та робота, яку ти обізвала „гидотою”, називається Орама...

Тиждень.ua: Є якісь роботи, які ти найбільше любиш?

– Я їх, у принципі, не люблю. Поки що не з’явилась улюблена робота – можливо, не той період. Але не виключаю, що можу зробити щось таке, після чого взагалі перестану будь-що творити. Бо поки ти працюєш і тобі це не подобаєшся, ти розвиваєшся. Коли починає подобатися – ти перестаєш розвиватися. Те, що я робив 4 роки тому, на тлі того, що я роблю нині, – не витримує критики з технічного боку.  Для мене це як конструктор – є руки-ноги-голови, які можна збирати докупи гармонійно, а можна – негармонійно. Зараз я бачу, що всі ті кінцівки тримаються купи на порядок краще, ніж тоді. Мені цікаво робити краще й краще, саме це через це не шкода ламати й нищити свої роботи.

Тиждень.ua: Чому ти їх нищиш?

– Не вистачає місця у майстерні. Бо і майстерні немає. Я працюю там, де живу і всі мої скульптури – мої співмешканці. Іноді нам не вистачає житлової площі на всіх і кимось приходиться жертвувати)

Тиждень.ua: А продавати не пробував?

– В Україні заробляють художники, які вміють себе продати. А я не вмію, за своє життя продав 5-6 робіт. Для того, щоб тебе купували, потрібно придумувати всякі історії про те, що ти – крутий чувак і тому тебе треба купувати, постійно перебувати в якихось тусовках. А тоді фактично торгувати уже не мистецтвом, а своїм іменем. А я ж не крутий. Отакий, який є, просто щось собі роблю. Мені того достатньо. Буває, хтось просить зробити щось на замовлення, але я на замовлення взагалі нічого не роблю. Бо не вмію робити те, що мені не подобається. Так що замовлення, за які я таки брався – це були ті роботи, ідеї яких мене зацікавлювали. Окрім того, ненавиджу перероблювати. Мені легше знищити і уже щось інакше зробити. Дурна риса.
Для того, щоб вийти на іноземний ринок, – потрібно витрачати час на це, а мені часу шкода. Менеджера би найняти якогось толкового. Але я невпевнений, що мені то треба.

Тиждень.ua: У тебе вже сталося кілька персональних виставок, але й на їхню організацію потрібен час...

– Коли я їх робив, чомусь думав, що в них є якийсь глибокий сенс. Типу, от зроблю я виставку і на когось вона якось повпливає. Зараз мені смішно з того, що я так думав. Тому останній мій проект зробив за 8 робочих годин. А потім якісь люди казали, що вони у захваті від того, що я зробив. І думається – якого біса? Я посидів над ними один день, а над іншими роботами працюю місяцями. Це все симулякри. І якась дивна форма сприйняття брехні. Коли я говорив правду в роботах, які виставляв, мені не вірили. Коли збрехав – навпаки... Власне, після тієї виставки, в мене і зникло бажання щось десь виставляти. Хіба ото як з друзів хто попросить яку роботу, то даю. Бо раніше вишукував щось, по галереях ходив, в журнали звертався, а зараз не хочу. Працювати і все.

Тиждень.ua: Але це реакція аудиторії. Якби тобі було на неї абсолютно байдуже – ти б не виставляв свої роботи у Facebook.

 Зрештою, у Facebook мої роботи мало хто бачить. Я не багатий лайками)). Там така система, що твої повідомлення бачить лише невеликий відсоток людей. Хоча це насправді неважливо. Мені важливий конструктивний фідбек. Тому я знаходжу людей, з різних кутків світу, які працюють в тому ж напрямку, що і я, намагаюсь від них чогось навчитись, питаю про критику. От недавно один американський скульптор Paul Komoda, який в свій час співпрацював з Гігером, створював персонажів для кіно, оцінив деякі мої роботи. І це було набагато приємніше, ніж пофіг скільки лайків. Просто це та людина, від якої важливо одобрення отримати. В середовищі українських художників таких немає. Тому мені якось неважливо, хто із них і що скаже про те, що я роблю. Те ж саме стосується і "критиків". Вони занурені у богемне життя, до якого я практично ніякого відношення не маю.

Тиждень.ua: Чи можна говорити про те, що сучасне українське мистецтво цнотливе до потворності?

В Україні є багато людей, які роблять приємні, світлі штуки. Але для того, щоб ти знав, що є добре, ти маєш знати, що є погане. Якщо таких речей не робити, то всі думатимуть, що мистецтво має бути таким няшним і світлим. Я люблю всякі мраки. І я не вважаю, що це дивно чи неправильно. Є мистецтво краси, є мистецтво потворності. Кожен вибирає, в яку сторону рухатись. У деякій мірі те, що я роблю, це маргінальне мистецтво. Мені було б цікаво робити виставки з тими людьми, які на одній хвилі зі мною, а таких – немає. І власне тому це і виглядає маргінальним. Якщо би я займався тим, чим займаюсь, десь, до прикладу в США, то найімовірніше, що я був би в багатому середовищі таких же скульпторів. Тому що там є цілий пласт митців, що творять мистецтво такого спрямування.  

Тиждень.ua: А розпіарений жлоб-арт – хіба він приємний? Там теж є дещиця мраку.

– Жлоб-арт – дуже локальне явище. Як твори Шевченка. Він може бути актуальним якийсь час на Україні, може в Росії, але вийшовши за ці межі, він навряд чи буде і далі актуальним. Чи він няшний? Не знаю. Він кумедний.  Жлоб-арт трошки засильно заліз в примітивну іронію, тому його по факту не виходить сприймати всерйоз. Це забавки людей, які вирішили, що вони вигадали щось нове і носяться з тим, як з писаною торбою. Ось Олекса Манн робить хороші речі і як людина він хороший, та мені думається, що він не надто вписується в контекст жлобістів. А його роботи мені нагадують ілюстрації до творчості Вільяма Берроуза))

Тиждень.ua: Ти не вважаєш, що реальність останніх місяців в Україні жахливіша за те, що ти робиш?

– Реальність жахливіша за будь-що. Мої роботи ніколи не переплюнуть ту жорстокість, людську жорстокість, яка нас оточує, яку ми продукуємо. А те, що відбувається в Україні.. Хм.. Якийсь час я думав, що це все справді спонтанні події, що це реакція людей на соціальну, правову несправедливість. Уже вкінці грудня я почав розуміти, що надто спланованими виглядають ті всі події. Зараз все те, що почалось восени (хоча я думаю, що раніше) мені виглядає, як добре прописаний спектакль. Де, на жаль, звичайні люди – всього лиш статисти. Виконавців головних ролей, режисера, сценаристів та всю групу професіоналів, що працювали над цим спектаклем, з часом ми ще побачимо... За час Майдану я помітив що деякі люди надто переоцінюють свій вплив і не завжди усвідомлюють існуючий стан речей. Це стосується в тому числі і художників, багато з яких чомусь вирішили, що їхнє мистецтво може на щось вплинути. Насправді ж – нічого. Мистецтво – це така собі розвага для якихось певних класів. Те, що роблю я – також розвага. Більше того – проаналізувавши реакцію багатьох людей на те, що я роблю, можу впевнено сказати, що в очах більшості – це щось схоже на кунсткамеру. Ось такий атракціон.

Тиждень.ua: У тебе немає такого відчуття, що деякі твої твори передбачили реальність? Наприклад, війну й нищення людей людьми на Сході?

Хіба одна графічна робота, яку я колись намалював як ілюстрацію до тексту Анатолія Ульянова. На ній був зображений зомбі в одязі козака, який показує зігу, стоячи на мапі України. Зараз, якщо все дуже спростити, то виглядає так, що один консерватизм (той що націоналізм), воює з другим консерватизмом (той, що совок). Ні в одному, ні в іншому немає нічого хорошого. Це анахронізми, які треба пережити. А про те, що буде війна, я знову ж таки, говорив друзям ще до нового року. Вже тоді було таке відчуття...

Тиждень.ua: Художник повинен бути щасливим?

Ні, у принципі, щаслива людина нічого не робить. А нещасна робить щось постійно. Може щоб знайти щастя. Чи ще що...

Світлини з особистого архіву Садана


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено