Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 липня, 2014   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Тіні забутих

«Брати. Остання сповідь»: феміністське кіно про нечисту силу, чисту жінку і блідих чоловіків
Матеріал друкованого видання
№ 29 (349)
від 17 липня, 2014
Тіні забутих

Білими хвилями з чорними гребінцями ялин переливаються на екрані зимові Карпати. Життя завмерло, лишивши натомість лишень дві димні труби: там, у двох хатах, зовсім поруч один від одного, на сусідніх схилах, доживають свого довгого віку старі Войтко і Станіслав. Два брати. Два смертельні вороги, що розрубали багато років тому спільне пуповиння – криваво, з ненавистю, назавжди. Так і бачили б до кінця днів лише цівки диму, зітхаючи: «Ох, чи живий іще братик і коли вже здохне?» – якби не занесло до їхньої пустки письменницю, яка працює над книжкою про святих. Приїхала з лекцією до місцевих вірян та й залишилась у Войтка. Спершу, думалося, ненадовго, до останнього снігу, але доля зненацька вирішила по-іншому – і стала письменниця (у фільмі вона навіть імені не має) отією самою пуповиною, що з’єднає братів, замість іншої, колись порваної. Ота, колишня, могла б єднати, але надто вже ненависть закостеніла, і залишки пуповиння давно зітліли, згоріли у вогні братської злоби. Виявляється, ненависть не має кінця-краю, як ті Карпати, в яких вона розлита.

Молода режисерка Вікторія Трофименко, дебютантка в ігровому кіно, кілька років тому прочитала повість шведа Торґні Ліндґрена «Джмелиний мед» – про братів, що зненавиділи один одного замолоду, та так і померли без прощення й прощання. І раптом зрозуміла: ця таємнича й болісна драма, яка розігралася десь у скандинавській глибинці серед боліт, дуже добре лягає на карпатську міфологію, що зберегла прадавні перекази про песиголовців, мавок та особливих місцевих відьом.

саме жінки втілюють у стрічці дві головні сторони буття, два кольори – чорний і білий, мінус і плюс – Добро і Зло

Письменниця з’являється на гірському відлюдді з усім своїм «божим» арсеналом: молитовниками, портретами святих, тоннами знань про віру, і здається, ніби провидіння зумисне занесло її сюди, щоб з усіма своїми запасами очистила вона тутешнє буття від нечистої сили. Їй, випадковому, застряглому в гірських снігах свідкові драми, що розігралася тут, обидва брати по черзі розказують історію свого життя й ворожнечі. Це їхня остання сповідь, прощальне зізнання в тому, як не зуміли протистояти нечистій силі, що колись зайшла в їхні домівки та й залишилася там назавжди.

А те, що саме нечиста сила порвала колись пуповину, яка ще від моменту зачаття єднала братів, у тому жодного сумніву. Відомо, що відьми (в усіх міфологіях, не лише в карпатській) з’являються у вигляді вродливих добрих жінок, янгольська зовнішність і поступливий характер яких не залишають ані шпарки, куди вліз би сумнів щодо їхньої доброчесності. У дружне працьовите життя двох молодих братів багато років тому в’їхала бричкою така красуня: біляве створіння, майже альбінос, напрочуд мила й беззахисна, під білою мереживною парасолькою від сонця. Це Станіслав привіз із сусіднього села юну дружину Ївгу. І жили б собі та милувалися, якби не одне: Станіслав був неабиякий ласун, цілими днями наминав мед, варення, солодкі пироги. Ївга всілякі оті смаколики невтомно готувала й сама разом із чоловіком цим харчувалась. А Войтко у своїй хаті, зовсім поруч, тримав запаси сала і свіжого м’яса. Коли Станіслав від’їжджав, Ївга бігла на сусідній схил, до хати Войтка, де чекала на неї свіжина. І такі вони з чоловіковим братом були раді спільному гастрономічному щас­тю, що від тих радощів Ївга завагітніла й народила сина. Чи Войтко був батьком, чи Станіслав, ніхто ніколи не дізнається. Але звідси й почала ненависть свій пекельний танок, який ставав чимдалі швидшим, настирнішим і гучнішим…

Читайте також: «Плем’я» та «Майдан» у Каннах

Потім, коли трагедія, породжена ненавистю, запанує на тутешніх карпатських узгір’ях, Ївга зникне: так щезають відь­ми, зробивши свою справу і поспішаючи до інших нечистих своїх каверз. Глядача введуть в оману: він жаліє героїню, як усіляка нормальна людина – розгублену, скривджену істоту, й не бачить, які біси скачуть під янгольським чолом.

Ївгу грає зовсім юна українська актриса Вероніка Шостак: із тією майже дитячою наївністю, яка обеззброює, тією простотою, що виявляється не лише гіршою за крадійство – вона саме крадійством і є. Органічність Вероніки просто немислима для такої юної актриси (на початку фільмування їй було тільки 17), і якщо вона зніматиметься у своїх і тільки своїх режисерів, знайде в собі сили й мудрість не тиражувати вдалий образ, у якому засвітилась уперше, то святкуватимемо народження нової зірки.

У ролі письменниці – відома театральна акторка, українська співачка, виконавиця народних пісень Наталія Половинка. Якщо Вероніка Шостак – символ веселого, веснянкуватого, молодого зла, яке й не відразу розпізнаєш, то персонаж Наталії – типова сувора доброчесність. Неюна письменниця, котра явно багато побачила в житті, небагатослівна, безіменна, у виконанні цієї актриси виявляється останнім у житті обох братів плечем, яке підставляють не замислюючись, безмовно й безкорисливо. І так само мовчки й несподівано суворо вона робить Войткові, який помирає, нехитру сексуальну послугу: вона, все життя «проспілкувавшись» зі святими, знає достеменно, що таке гріх і де він закінчується, поступаючись місцем доброчесності; прекрасно відрізняє гріх істинний від уявного. І її мовчазна сексуальна послуга Войтку, що відходить у позасвіти, – зрозуміле протиставлення багатослівної кипучої ненависті й небагатомовної суворої любові.

Читайте також: У Польщі знімають фільм про Голодомор

І погляд в акторки превельми виразний – безупинно тривожний, він немов утікає кудись поза межі кадру, щось там шукаючи. Ніби щось вихоплює звідусіль, убирає в себе, живиться навколишньою дійсністю і її ж таки живить. Тільки людина, що знає ціну любові й Вічності, може так дивитися. Напрочуд точний вибір головної героїні. Взагалі, попри те, що центральні персонажі у фільмі – чоловіки, він вийшов абсолютно жіночим. Не в сенсі постановки, ні (режисерська рука Вікторії Трофименко якраз цілком чоловіча, впевнена, безстрашна), а в тих акцентах, що розставлені в картині цією нетремтячою рукою. На думку авторів кінострічки, світ – він усе одно жіночий, чоловіки в ньому лише допомагають основним дійовим особам. І саме жінки втілюють у стрічці дві головні сторони буття, два кольори – чорний і білий, мінус і плюс – Добро і Зло. Між ними метаються не вельми виразні постаті, приречені присмачувати то одну, то другу власними слабкостями. Може, тому обидва головні герої бачаться у Вікторії Трофименко куди блідішими за своїх колег-жінок? Кожного брата втілюють два актори – в молодості й старості. У ролі Войтка знялися відповідно Микола Береза й головний режисер Тернопільського драматичного театру Олег Мосійчук. Станіслава грають Роман Луцький та відомий український артист, у недавньому минулому красень із абсолютно нетутешньою зовнішністю, Віктор Демерташ. Доросле покоління акторів-чоловіків із легкістю й задоволенням переграє молоде, проте до жіночого складу так і не дотягує.

Читайте також: Дені Коте: Мене розважає реальність

Одначе при тому, що режисерка успішно ввібрала історію національного кінематографа й чесно спробувала осмислити естетику українського поетичного кіно від параджановських «Тіней забутих предків» до «Білого птаха з чорною ознакою», ця естетика багато в чому породила штампи, якими «Брати» рясніють. Немовби постановниця хотіла показати все й одразу, розповісти про все одним махом, окреслити всі проблеми миттю й назавжди. У фільмі як символи зла блукають чорні коти, доброчесна героїня несе на собі мертвого Войтка, мов хрест, тощо: всі ці знаки й метафори самодостатні, вони надокучливо впадають в око, не працюючи при цьому на драматургію, на розкриття характерів, існують самі собою – тільки щоб підкреслити: режисер іде за традиціями українського поетичного кіно. Може, це й так, але ця телесеріальна декларативність – лютий ворог усілякої поетичності. Проти неї вона масивна, громіздка, і в тому, що фільм непомірно розтягнутий, – її велика вина.

Хоча для дебюту все це цілком простимо. Головне не загратись у відродження національного кіно. Тоді – прорвемось.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено