Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 березня, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Музичні анархістки

Гурт Dakh Daughters про творчість без меж, сутність українського мелосу та життя з натхненням
Матеріал друкованого видання
№ 11 (331)
від 13 березня, 2014
Музичні анархістки

Саме цю музичну формацію критики, медіа та глядачі, не зговорюючись, назвали відкриттям 2013-го. Понад те, найцікавішим явищем усієї української музики останніх років. Ще одне породження театру «Дах» під логічною назвою Dakh Daughters – сім акторок, які взя­­ли до рук купу музичних інструментів і видають на-гора пеке­­ль­­ну суміш із кабаре-стилю, року, фольку, джазу, скетчу, оперети й багато чого іншого. Зустрічаємося з дівчатами в приміщенні театру «Дах», куди вони зібралися на репетицію. Щоправда, не в повному складі – кожна з учасниць має чимале навантаження й поза межами гурту, тож дві «доньки Даху» не встигли на інтерв’ю. Що не завадило прекрасно поспілкуватися з реш­тою – їхні взаємозамінність та універсальність вражають.

У. Т.: Яким чином ви прийшли до стилістики кабаре? Це було від самого початку існування вашої команди чи хтось підказав?

Руслана Хазіпова (Р. Х.): То не ми прийшли до неї, а вона до нас, як, зрештою, завжди в нас буває. Ми просто почали щось робити, а потім з’явився Влад (Троїцький. – Ред.) і допоміг ідентифікувати творчі вияви колективу із сімох жінок саме так.

Тетяна Гаврилюк (Т. Г.): Чималий кавалок таких своїх настроїв принесли із собою Анна Нікітіна (учасниця гурту, яка не бу­ла присутня на інтерв’ю. – Ред.). Пам’ятаю, якось після вистави «Школа нетеатрального мистецтва», у якій ми брали участь, ця чудова людина-птаха, що всім створює кабарешний настрій, каже: «Дівчата, послухала нас збоку, ми такі класні й можемо значно більше за те, що робимо зараз як акторки в театрі». А тут якраз приспіли гастролі до Парижа з виставою «Вій», де ми виступали у справжньому французькому кабаре. Ось так ходили, думали, і поступово все викристалізувалося. Далі дуже швидко написали купу композицій – і пішло-поїхало.

Читайте також: ILLARIA: “Українське може бути тільки україномовним”

Наталка Галаневич (Н. Г.): Але врешті-решт нам допоміг зно­­ву-таки Влад, запропонувавши концептуальну назву «фрік-кабаре». Вона є чітким, але водночас дуже широким поняттям, куди можна вставити будь-що, бо ж кабаре – виставляння напоказ того, що за лаштунками, дуже відверта річ.  

У. Т.: У тому, що ви робите, більше музики чи театру?

Т. Г.: Музика й театр – це справді наші стовпи, на них усе тримається. Така собі еклектика. Але вважаю, що нам трошечки ще не вистачає цирку. Чесно – якихось акробатів, трюків. Ми музичне анархічне формування, така собі музична жіноча січ у найкращому сенсі цього слова, де головним принципом є взаємна любов та довіра. У нас дві головні риси: природність та позиція за принципом «тут і зараз».

Н. Г.: А я хотіла б додати ще більше літератури у згаданій цирковій манері. Але в нас усе виходить саме собою, іде як іде. Не хочеться чогось спеціально планувати чи видумувати.

У. Т.: Чи мрієте стати зірками?

Ніна Гаранецька (якраз приєднується до розмови) (Нін. Г.): Хочеться якісно впливати на світосприйняття людей. І що більша твоя особиста вага, то більше в тебе таких можливостей. У такому сенсі справді хочеться стати зіркою. А так краще дивитися на зірок, ніж бути ними.

Читайте також: Фольк-експеримент братів Коенів

Н. З.: Про гроші ніколи не мріяли. У нашому суспільстві надто девальвоване поняття багатства, адже вважається, що коли ти багатий, то неодмінно козел. І чесною працею нічого подібного нереально домогтися.

У. Т.: На наскільки широку аудиторію, як ви вважаєте, розрахована ваша музика? Адже наша публіка у своїй масі має вельми невигадливий смак, тоді як ваша творчість є достатньо складною для сприйняття непідготовленою людиною.

Р. Х.: Ми спеціально у своїй творчості не обмежуємо себе жодними стилістичними рамками. Для когось одна пісня буде одкровенням, для когось – інша. Взагалі наша мета – входити в резонанс із будь-якою аудиторією. Всі люди однакові, нікого не треба ображати чи недооцінювати. Як­­що виступатимемо перед, наприклад, шахтарями в маленькому донбаському містечку, то співатимемо їм те саме, що й у Києві.

Н. Г.: Для нас не становить проблеми заспівати якийсь шансон, якщо він багато кому подобається. От візьмемо якусь «Рюмку водки на столе» (пісня Ґріґорія Лєпса. – Ред.) і зробимо з неї «Склянку віскі на столі».

Т. Г.: Ми не хочемо зациклюватися лише на вузькій інтелектуальній аудиторії. Зустріч із будь-яким слухачем – це прекрасно. Творчість без меж – ось що голов­­не. Ми любимо будь-якого слухача незалежно від того, працює він в офісі чи на заводі, яка в нього освіта чи з якої країни при­їхав, чи розуміє українську тощо. У нас уже є досвід виступу перед, здавалося б, абсолютно не пристосованою до нашого формату публікою – на корпоративній вечірці заводу «Квазар», 80% якої становили звичайні робітники. І все їм дуже сподобалося, вони так само танцювали, між нами виник такий самий резонанс, як на фешн-шоу в Москві, де ми виступали напередодні.

У. Т.: До речі, про корпоративи. Чи багато у вас їх було цієї зими, враховуючи революційні події? Які взагалі концертні плани? Адже всі артисти зараз скаржаться на різке падіння всіх концертних графіків.

Р. Х.: За час революції жодного корпоративу в нас не було. Річ у тім, що організаторами тих, які мали відбутися, були достатньо патріотичні люди, тому, звичайно, скасували їх, коли відбувалися всі ці події. Наші останні виступи були на Майдані – не тільки на сцені, а й на барикадах, серед людей.
Т. Г.: Якби ми хотіли просто підзаробити грошенят, то спокійно могли виступати по інший бік барикад. Але це була б зрада самих себе.

У. Т.: З огляду на ваш формат, те, що ви використовуєте таку кількість мов, чи можна вас вважати саме українським гуртом?

Р. Х.: Звичайно, ми передовсім український гурт. Хоча й не без того, що належимо всьому світові. У нас дуже велике українське коріння, яке поєднало всіх. Ось я, наприклад, ідентифікую себе як татарка, але мама в мене українка, я тут народилася, це моя країна. Ми відкриті до всього іншого й інакшого.

Т. Г.: Ми справді належимо світові, бо в нас повне змішання мов, культур. Але водночас ми як Україна в мініатюрі, бо кожна з нас із різних куточків нашої зем­­лі, уособлюємо те різноманіття, яке притаманне нашій країні. Наталка – із Запорізької області, «Zо» – киянка, Руся – з Кривого Рогу, Анна Нікітіна – з Прилук, ще три киянки. Тож ми складаємося в одну таку велику Україну й із величезним задоволенням використовуємо у своїй творчості досі живий, на відміну, до речі, від багатьох європейських країн, народний мелос. Також використовуємо народні елементи в костюмах – ті самі чуні, любимо народну поезію та українських поетів від Шевченка до Андруховича.

У. Т.: А що таке цей український мелос? Що саме, на вашу думку, є характерними ознаками української музичної традиції?

Р. Х.: Загалом українське – це синонім слова «щире». Щира мо­­ва, щира музика, щира душа.

Н. З.: Для мене обличчя української музики – це українська жартівлива пісня.

Н. Г.: Саме так, як кажуть, щоб не плакати, я сміялася. Основною частиною нашого мелосу є народний автентичний спів, який допомагав у найскладніші момен­­ти життя нашого народу виживати, – він дуже потужний. У на­­шій команді ним володіють Соломія Мельник та Ніна Гаранецька. Це й не дивно, враховуючи, що Ніна бере участь у першому сині «Даха» – гурті «ДахаБраха», з яким у нас багато спільного, хоча ми й різні. Якщо ж казати про приклад високої української музики, то для мене це Валентин Сильвестров, у якому українсь­кість дуже відчувається.

У. Т.: Враховуючи недолугість української музичної індустрії, яким чином ви плануєте доносити свою творчість до людей і, зреш­­тою, просто заробляти своєю музикою?

Р. Х.: Інтернет нам у поміч, до того ж ідеться не про рекламу. Активно концертуватимемо – план розписано вже до вересня: Україна, Польща, Москва, Пітер, Амстердам, сольні концерти, фестивалі тощо. Що стосується грошей, то вони завжди приходять тоді й у такій кількості, як треба. Тож не маємо якоїсь конкретної чітко вибудуваної стратегії – просто є купа людей, яким подобається те, що ми робимо, і вони найкращі наші піарники.

Т. Г.: Але ми не проти, щоб з’явилися пропозиції від великих продюсерів. Хоча знову ж таки не збираємося шукати їх. Зрештою, нам тільки рік, і ми й так просуваємося вперед впевненими кроками.  

У. Т.: Чи існує якась соціальна відповідальність митця перед людьми? Чи все ж правильним є підхід «я творю і нічого нікому не винен»?

Н. З.: В Україні вона точно є. Може, десь, де в суспільстві все гаразд, якось по-іншому, але не в нас. Як казав Вацлав Гавел, що більший у тебе вплив на людей, то більша відповідальність і відповідно вищим має бути моральний рівень.

Р. Х.: Не розумію, як творчість може бути у відриві від того, що відбувається в реальному житті навколо тебе. Усі 10 років свого існування в «Даху» ми завжди робили щось актуальне не з погляду розважання, а зі свого погляду на події. Звикли створювати власну повістку дня і робити її актуальною для людей.

Т. Г.: Творець не може дозволити собі жодну цензуру, ані внутрішню, ані зовнішню. Саме тому ми з дівчатами так різко відреагували на закони від 16 січня, бо вони ж забороняли буквально все, особливо свободу творчості. А художник – це синонім слова «вільний». Вільний у виборі того, що казати людям. Ось тільки за свободу він має бути відповідальним. Виходити на сцену антимайдану тільки за гроші – це повний відстій. Інша справа, якщо ти справді несамовитий і віриш у це.

Нін. Г.: Музикант, як і кожна нормальна людина, просто зо­бо­в’я­заний мати активну громадянську позицію. А ті, хто думає, що пересидить, а таких чимало, просто в конфлікті із самими собою.

Н. Г.: Як там казав Кант: «Зоряне небо наді мною та моральний закон у мені». Ось те, що має передовсім бути в кожному митці.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено