Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 березня, 2014   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Вовк промахнувся

На 86-й церемонії вручення премії «Оскар» Леонардо ДіКапріо лишився без статуетки
Матеріал друкованого видання
№ 10 (330)
від 6 березня, 2014
Вовк промахнувся

І це основна новина нинішнього «Оскара», головний біль мільйонів шанувальниць Лео, що подорослішали від часів «Титаніка». За ці роки ДіКапріо обріс мільйонами більш зрілих прихиль­­ниць і прихильників, що спостерігали, як розвивається і вдосконалюється професійно вродливий хлопчина. Справді, останнім часом ДіКапріо набрав стільки ваги (у всіх сенсах), що вистачило б на десяток «Оскарів». Але щось пішло не так. Мож­­ливо, Лео забракло головного – везіння і випадку. Його Джордан Белфорт у «Вовку з Волл-стрит» неперевершений – акторська експресія ДіКапріо анітрохи не затьмарює гри нюансів, і портрет пересиченого грішми негідника, який втілив свою американську мрію, ціл­­ком можна вважати майстерним портретом усіх США починаючи з другої половини XX століття.

Крім прикрого ігнорування ДіКапріо цьогорічний «Оскар» не сприяв підвищенню рівня адреналіну в спостерігачів. Голов­­ний приз, як і очікувалося, присудили фільму «12 років рабства» Стіва МакКвіна. Нагороду йому пророчили всі: хтось радісно, хто­­сь із прикрістю.  феномен цієї стрічки доволі цікавий. Чорношкірий МакКвін відомий як автор радикального фестивального кіно. Справжньої слави зажив завдяки фільмам «Голод» і «Сором». В обох він дослідив хитку межу між нормальним, звичним існуванням і психологічним зламом. Його герої – люди неспокійні, з неординарним інтелектом і забутою суспільством душею. МакКвін чудово вміє дати змогу глядачеві самому додумати причини дивних вчинків і оцінити їх. У «12 роках рабства» режисер, на подив його прихильників, виявив несподіваний дар рубати з плеча і розставляти однозначні акценти. Власне, переможець «Оскара» – це більш ніж невигадлива в художньому плані агітка на тему «Рабство – погано».

Екранізація однойменної автобіографії Стівена Нортапа – чорношкірого адвоката, який велінням злої долі опинився в рабстві й провів там 12 страшних років, недвозначно ділить світ на чорне та біле. Точніше, на чорних і білих. Перші жорстокі, зарозумілі й байдужі. Другі тонкі, схильні до рефлексії та благородні. Це відповідь чорношкірого режисера білому Тарантіно з його «Джанго вільним», в якому художня фантазія Квентіна вбирала найтрагічнішу сторінку американської історії в жанр спагеті-вестерна. На злість йому МакКвін зняв лиху казку в стилі «Хатини дядька Тома».

У стрічці є один справді видатний епізод: героя, караючи, підвішують за шию на дерево так, що його ноги ледве-ледве кінчиками пальців торкаються землі. Він безпорадно перебирає ногами, намагаючись не повиснути смертельно в петлі, а повз нього снують його друзі, такі самі раби. Вони бачать його, але не звертають уваги – ситуація, як кажуть, штатна, звична, і ні обурення, ні співчуття герой ні в кого не викликає. Якби «Оскара» давали за епізод, ця сцена цілком могла б претендувати на нагороду.

«Гравітація» Альфонсо Куарона, суперниця «12 років рабства», прогнозовано стала лідером за кількістю «Оскарів», найпочесніший із них – за режисуру. І це також очікувано – мексиканський режисер поєднав приголомшливі технічні досягнення з філософськими роздумами про місце людини у Всесвіті. Й примудрився зробити це з лише однією героїнею (в ролі загубленого у космосі астронавта – Сандра Буллок). Всесвіт тут – метафора чужини, що відторгає людину. Вижити на чужині, ставши з нею єдиним цілим, на думку Куарона, є завданням усього людства, за яке взяла на себе відповідальність астронавт Раян Стоун.

І знову «якби»… Якби «Оска­­ра» давали за акторську відвагу, то статуетка дісталася б Сандрі Буллок – майже впродовж всього фільму вона в кадрі сама, і ці дві години невичерпної акторської енергії, схованої переважно в інтонаціях, варті десятка статуеток. Але Кейт Бланшетт, ох уже ця Кейт Бланшетт, ця Жасмін (з однойменного фільму – Ред.) із її шаленим темпераментом, яка змусила всю систему Станіславского схилитися перед її майстерністю того самого занурення, перед її вмінням за секунду зіграти мільйон відтінків білого і стільки само чорного… Напевне, вона про­­сто не лишила академікам вибо­­ру. Хоча багато хто до останньої хвилини перебував у полоні скепсису, побоюючись, що чадолюбні академіки пригадають нещодавній скандал із Вуді Алленом. Як відомо, за місяць до вручення «Оскара» жвавого манхеттенсь­­кого старого йо­­го ж падчерка звинуватила у зґвал­­туван­­ні. Але чарівність Блан­­шетт виявилася сильнішою – їй пробачили тісне спілкування з Вуді Алленом.

Поки одні потай витирали сльози, жаліючи Джуді Денч, яка не отримала «Оскара» за головну роль у «Філомені», інші очікували інтриги навколо чоловічої акторської номінації. І саме там головна арена й розгорнулася: половина ставила на вічного оскарівського невдаху ДіКапріо, решта – на його головного суперника в поєдинку за статуетку Метью МакКонахі. І ридання через  черговий, п’ятий проліт Лео повз «Оскара», що накрили Twit­ter, заглушили аплодисменти на ад­­ресу МакКонахі. Хрестоматій­на драма «Далласький клуб покупців» Жана-Марка Валле про силу духу на противагу слабості плоті, про духовні метаморфози, драма, знята нудно, без вогню, але з урахуванням смаків більшості політкоректних академіків, – усі ці складові хоч і не змогли перебити бронебійної дидактики «12 років рабства», але дуже допомогли виконавцю головної ролі. Ковбой, спритник і гомофоб Рой Вудроф (реальний історичний персонаж, до речі), виявивши, що підчепив СНІД, у міру розвитку хвороби так проймається співчуттям до гомосексуалістів, що воно допомагає йому перемогти недугу. Таких і беруть у космонавти, а не ДіКапріо, який поглумився над американською мрією. Тим біль­­ше що до акторських подвигів Лео громадськість уже звикла – він тепер в обоймі акторів-класиків, а МакКонахі скочив у нове амплуа, виявивши нові резерви. Почавши з комедійних ролей, він поступово перекваліфікувався в одвічного «поганого хлоп­­ця», і ніщо не віщувало метаморфози. Але «Далласький клуб» несподівано відкрив у ньому вміння розвиватися на екрані, і підсвідомо академіки, ймовірно, проасоціювали акторське перевтілення МакКонахі з душевною метаморфозою його героя. Не виключено, що і зов­­нішні зміни відіграли свою ро­­ль – для цього фільму Метью схуд на 22 кг, поставши перед глядачами таким собі виснаженим нікчемником з вираженою духовною складовою.

Його партнер по стрічці Джаред Лето для зйомок у «Даллаському клубі покупців» скинув ли­ше 13 кг, але перевтілення красунчика в трансвестита виявилося таким переконливим, що академіки здригнулися й одразу ж дали йо­му «Оскара» за найкращу чоловічу роль другого плану.

Але, мабуть, головною втіхою для кіноманів став «Оскар» Спайку Джонсу за сценарій до фільму «Вона». У ньому історія кохання пись­­менника і комп’ютер­­ної програми відкриває всі принади й жахи технічного прогресу, за якого межа між реальністю та віртуальністю близька до нуля.

Напередодні церемонії «Ос­кар» у Росії несподівано набув зловісного політичного відтінку – буквально в останню мить «Пер­вый канал» відмовився від її прямої трансляції. Як пояснили, «у зв’язку з великою кількістю новин, пов’язаних із ситуацією навколо АР Крим та України, і дедалі більшою увагою аудиторії до інформаційних випусків». Ніхто, власне, і не здивувався. Ті, хто довго живе, пам’ятають часи холодної війни – багато тоді «Оска­­ра» показували? Ото ж бо. А що як нестримні американці візь­му­ть та й бовкнуть у прямому ефірі щось про Україну, не подумавши про почуття російської влади? І таки бовкнули – Джаред Лето, отримуючи статуетку, заявив зі сцени: «Демонстранти Венесуели та України! Ми думаємо сьогодні про вас!». І одразу стало тепліше.

ВАРТО ПОБАЧИТИ

«Вона», Спайк Джонс
Не надто везучий, не дуже молодий письменник Тео (Хоакін Фенікс) обзаводиться комп’ютерною програмою, яка говорить голосом Скарлетт Йоганссон. Та програма – це щось на кшталт запасного «я». Вона може все: писати за тебе листи, нагадувати про зустрічі, пропонувати кулінарні рецепти й влаштовувати секс по телефону. Але головне – вміє, виявляється, любити. І закохувати. Історія сучасних Пігмаліона і Галатеї відкрила нового Хоакіна Фенікса й вкотре спробувала відповісти на запитання: «Що може бути досконалішим від людської душі?».

«Філомена», Стівен Фрірз
Колись, 50 років тому, під тиском ірландської релігійної общини дівчина віддала немовля черницям, а ті, своєю чергою, продали його американській сім’ї і таємницю всиновлення зачинили за сімома замками. Усі ці роки Філомена шукала сина, але марно. Доки їй на голову не звалився журналіст, мисливець за неймовірними історіями. А потім на світ з’явився чудовий фільм-подорож із блискучою Джуді Денч і неперевершеним Стівом Куґаном. У якийсь момент фільм-подорож виходить на рівень узагальнень про шкоду клерикальності, про прощення, про помсту.

«Небраска», Александр Пейн
Ще один роуд-муві, цього разу чорно-білий, також був номінований на головного «Оскара». А Брюс Дерн, що виконав роль п’яниці, який на схилі літ здійснив подорож у молодість і відкрив там для себе і своєї сім’ї чимало білих плям, був претендентом на «Оскара» за найкращу чоловічу роль. Пастельне іронічне кіно від Пейна, майстра тихого, майже безболісного розтину наривів, лишилося непоміченим кіноакадеміками, які не завжди вміють роздивитися тонкий малюнок під неквапливим, неяскравим покривалом.

«Вовк з Волл-стрит», Мартін Скорсезе
Попри численні номінації на «Оскара», Скорсезе тільки раз отримав статуетку за найкращий фільм року. Не надто шанують його академіки. Нічого дивного – постійне бажання режисера показати зворотний бік американської мрії дратує багатьох. Починаючи з «Таксиста» Скорсезе не втомлюється малювати не надто стерильних хлопців, до яких удача незмінно повертається обличчям, незважаючи на спротив суспільства. І суспільству це не подобається, оскільки воно зазвичай не любить дивитися в дзеркало. Герой «Вовка» Джордан Белфорт (Леонардо ДіКапріо) такий морально
нечистий у своїй гонитві за мільярдами, що це лякає, здається, самого режисера.

«Велика краса», Паоло Соррентіно
«Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою просто не міг дістатися не Соррентіно, адже Федеріко Фелліні завжди був улюбленим режисером американців, а вплив великого режисера у «Великій красі» не тільки не приховується, а й, навпаки, підкреслюється. Це сучасна ода «Солодкому життю», точніше його герою – Вічному Місту. Перебільшено насичені сцени з життя сучасного богемного Рима, його святково загниваюча плоть – вияв поваги до Фелліні й водночас єхидна посмішка на його адресу з боку нового покоління режисерів. А герой стрічки письменник Джеп Ґамбарделла у виконанні Тоні Сервілло – немов Харон, що перевозить у вічність спогади про колишню велич Рима.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено