Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 березня, 2014   ▪   Віра Кузнецова   ▪   Версія для друку

Джуліан Барнз: «Усамітнення дає відчуття відстані, висоти й фокуса»

Популярний письменник ділиться міркуваннями про неминучість вибору та химерність перемоги
Матеріал друкованого видання
№ 9 (329)
від 27 лютого, 2014
Джуліан Барнз: «Усамітнення дає відчуття відстані, висоти й фокуса»

Нещодавно побачив світ український переклад роману лауреата Букерівсь­­кої премії 2011 року, одно­­го з найповажніших і найпопулярніших сучасних європейських письменників Джуліана Барнза «Відчуття закінчення». Він ви­йшов у видавництві «Темпора». Це була четверта й нарешті переможна книжка Барнза, номінована на Букер, поряд із його ранішими «Флоберовим папугою», «Англія, Англія» та «Артуром і Джорджем». Барнз – письменник, який працює на межі літературних жанрів, майстерно поєднуючи белетристику, мемуаристику та історію, ставлячись байдуже до ярликів критики. Його твори психологічно глибокі, точ­­ні й лаконічні. Вони водночас жорсткі та делікатні.

У найворохобніший час новітньої української історії та напередодні виходу в Києві перекладу найновішої книжки Барн­­за «Рівні життя» Тиждень вирішив поговорити з автором про відчуття свободи, погляд на світ із відстані, вибір між небезпекою і безпекою та про індивідуальні особливості історичної пам’яті.

Із посиленням урбанізації, чимдалі більшим покладанням на інтернет і соціальні медіа, ми рідко перебуваємо на самоті

У. Т.: Пане Джуліане, в «Рівнях життя» багато сказано про те, що повітроплавання означало на той час свободу, «моральне відчуття», коли можна було чути, що живеш. Згідно з вашою інтуїцією, де можна знайти таку свободу в наші дні? Що таке «легший за повітря політ» чи, скажімо, «фанатичне повітроплавання» сьогодні?

– Рання історія польотів бу­ла дуже цікава. Це було значно більше, ніж просто спорт. Спершу вони видавалися надзвичайно небезпечними: парашутів не існувало, і ви, піднімаючись, гралися з вогнем (буквально). Але винагороди були варті ризиків. Багато з ранніх повітроплавців почувалися геть зміненими зав­дяки входженню в стихію, що доти була порожнім простором, який належав птахам і Богові. Вони дивилися вниз на світ і бачили його інакше: у Франції повітроплавання почало асоціюватися в ХІХ столітті із прогресивною думкою. Мало воно й моральний та духовний бік. Багато хто, ширяючи в повітрі, відчував, що очищувався: брехня і бруд світу поступово відпадали: це було духовне, але не релігійне відчуття. Де, запитуєте, ми можемо знайти сьогоднішній відповідник? В усамітненні, можливо.

Читайте також: Андрій Курков: «Хочу, щоб українська культура інтегрувала в себе все, що належить Україні»

У. Т.: Надар (французький фотограф, письменник і повітроплавець. – Ред.) був першим, хто поєднав два символи доби: фотографію і аеронавтику. Дві речі, що спрацювали разом. Їх синергія створювала відстань, даючи людям змогу краще, правдивіше роздивитися себе самих. Що чи поєднання чого, на вашу думку, дає чи могло б дати цю відстань, чіткіший і правдивіший погляд на світ зараз?

– Із посиленням урбанізації, чимдалі більшим покладанням на інтернет і соціальні медіа, ми рідко перебуваємо на самоті. На усамітнення дивляться як на соціальне зло, таку собі критику тих, хто живе у великих групах. Це не те саме, що самотність: ви можете бути самотні у великому гурті людей, ба навіть серед друзів. Але усамітненість, гадаю, дає відчуття відстані, висоти й фокуса. Ті, хто вірить у Бога, усамітнюються на кілька днів, аби осмислити стан своїх душ і своїх стосунків із Господом. Люди, які не вірують, теж потребують періодів усамітнення, в яких зможуть краще, чіткіше побачити не лише себе, а й світ і те, як він працює.

У. Т.: Якоїсь миті, коли я обмірковувала «Рівні життя» (а саме розділ «Відверта») й «Відчуття закінчення», мені раптом подумалося, що вони суголосні в одному прикметному аспекті. Я назвала його питанням Небезпеки проти Безпеки. З одного боку, є Фред і Едріен, а з другого – Тоні й, хоч як це дивно, Сара. Едріен укорочує собі віку, не приймаючи наслідку своєї дії. Фред гине в перестрілці, якою намагається втамувати свій біль. Тоні живе обережно. Сара каже Фредові, що небезпека краща за безпеку. Та чи так це в її житті? Вона додає, що покладатися на примхи природи небезпечно, та чи не означає це насправді дозволяти життю текти своїм плином?
Тож де, на вашу думку, більше загроз: у випробовуванні долі, шуканні свого північного борвію чи в покладанні на ласку вітру, примиренні з тим, що ви справа всесвіту?

– Так, це добрий спосіб розглянути чотирьох героїв, хоча, гадаю, із Фредом та Сарою все складніше, ніж із моїми вигаданими персонажами. Йому, зреш­тою, кортить знайти спокій у шлю­­бі з нею: тож він хоче відмовитися від самотньої Небезпеки в обмін на суміш Небезпеки з Безпекою. Сара тим часом бажає уникнути шлюбу й обов’язку, які, за її словами, схожі на важчий за повітря політ (у сучасному літа­­ку), безпечні й надійні, на противагу пориву вітру. Але: а) в такій формі Постійної Небезпеки є пев­­на Безпека; б) вона зрештою таки виходить заміж і наражається на більшу Небезпеку в шлюбі, ніж у своєму, здавалося б, загрозливому житті з нескінченними коханцями.

Читайте також: Премійована література. Якими нагородами вшановують письменників в Україні

Гадаю, більшість із нас коливаються між цими двома полюсами, намагаючись знайти спосіб життя, відповідний нашому темпераментові. Та, окрім того, нас переслідують рішення, яких ми не приймали. Два літературні орієнтири: відомий вірш американця Роберта Фроста про Непройдений шлях, на який поет озирається, коли стежка розгалузилася на дві, й обирає менш ходжену. Що сталося б, якби він пішов іншою? В американської новелістки Лорі Мур є розвиток цього скрутного становища. В одній із новел вона пише, що кожне життя містить у собі тінь усіх тих, якими воно не є: так, ми носимо в собі наші мертві, альтернативні життя. Це не дуже радісно, але, мабуть, правда!

У. Т.: Кілька днів тому, коли я обмірковувала драматичні події в Україні й те, яким чином їх описуватимуть, тлумачитимуть і пам’ятатимуть, слова про історію, сказані у «Відчутті закінчення», прозвучали для мене гучніше й приголомшливіше. «Історія – це швидше спогади тих, хто вижив, більшість із яких не були ані переможцями, ані переможеними». Інакше кажучи, за якийсь час події пам’ятатимуть радше за ненадійними згадками сумирних, обережних Тоні, пасивних спостерігачів і слухачів, аніж за нечисленними свідченнями їх учасників. Неправильність того шокує. Це означає, що Тоні виграє, чи не так?

– Не забувайте, мова про роман, а отже, це твердження зробив Тоні. Кожен полюбляє думати, що він якимось чином виграє чи не так? Суперечка починається з визначення історії (котре дав у класі Тоні-школяр) як «брехні переможців». На що вчитель Тоні, вважаючи цю дефініцію надто простою, відповідає, мовляв, слід пам’ятати, що це ще й «самоомани переможених». Пізніше у книжці літній Тоні робить висновок, що то «спогади тих, хто вижив, більшість із яких не були ані переможцями, ані переможеними». Якщо ви запитуєте мою думку, то я сказав би, що насправ­­ді це поєднання всіх трьох варіантів і що воно робить історію такою мінливою, такою перманентно змінною і спраглою досконалості об’єктивної правди, хоча остання є неможливою. Так само тепер із соціальними медіа: настільки біль­­ше є свідків того, що сталося, й розповідей про нього, які можна врахувати. Спрощує це чи ускладнює завдання істориків?

Читайте також: Як вижити в часи окупації? Нестерпна важкість письма Мілана Кундери

У. Т.: Останнім часом я часто повторюю подумки два речення: «Ворохобня. Велика ворохобня». Внутрішня й зовнішня. Як у суспільстві загалом, так і в серцях та головах окремих його представників. Хай яким некомфортним є цей бунт, але водночас він загострює чуття і змушує нас переглядати прожите, аналізувати, ким ми є. Тож чи може він не бути кінцем, невичерпним відчуттям, яке ми приречені носити в собі решту днів, а натомість дати життя чомусь сутнісно новому й важливішому всередині нас, що врешті дасть нам спокій? Чи можемо ми подолати його й відродитися правдивішими?

– Гадаю, ми коливаємося між бажаннями не тільки Небезпеки та Безпеки, а ще й Спокою та Бунту. Бунт, тривога, усвідомлення загрози є частиною нашої еволюційної спадщини. Безпека, любов до дому, спокій і тиша – це елемент нашого історичного спадку, реакція на довгу низку страхітливих і руйнівних воєн та ірраціональних ненавистей. Не думаю, що з цього внутрішнього напруження є вихід. Що ж до зовнішньої ворохобні, стану Бунту у світі, то Флобер писав, що любить періоди в історії, в яких щось закінчується, бо це означає: народжується щось нове.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено