Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 лютого, 2014   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Берлін   ▪   Версія для друку

Ведмежий закут

Тріумф Китаю на 64-му Берлінському кінофестивалі
Матеріал друкованого видання
№ 8 (328)
від 20 лютого, 2014
Ведмежий закут

Чомусь вважають, що коли конкурс слабкий, то й інтриги немає. Ба ні, вона є завжди. Трапляється навіть таке: що слабкіша програма, то гостріша інтрига. 10 днів 64-го Берлінале подарували нам рівний конкурс із усіма відтінками сірого. На цьому тлі поодинокі спалахи яскравого й барвистого були помітні ще краще. Показ фільму Річарда Лінклейтера «Отроцтво» збурив таку хвилю ентузіазму в учасників та гостей фестивалю, що до оголошення переможців сумнівів у остаточному виграші цього кінотвору не мав ніхто. Журналісти й критики поквапилися наперед проголосити перемогу американця. А дарма, бо ж, як відомо, журі великих фестивалів майже ніколи не потурають смакам критики та журналістів. Причина проста: судді не дозволяють собі оцінювати й нагороджувати з огляду виключно на мистецькі якості стрічки. Якби вони це робили, ми мали б геть інакшу панораму фестивального руху.

Але якщо перед «Отроцтвом» бодай галантно розшаркалися, нагородивши Лінклейтера «Срібним ведмедем» за режисуру, то інший яскравий фільм нинішнього Берлінале, а саме «71» британця Єна Деманжа, не визнали за потрібне зауважити взагалі. І це, м’яко кажучи, дивно: картина про конфлікт у Північній Ірландії, знята дебютантом, виявилася однією з найсильніших робіт на форумі.
Отже, «Золотого ведмедя», головну нагороду, віддали китайцеві Дяо Їнаню за фільм «Чорне вугілля, тонкий лід». І можна було б довго дивуватися цьому чудернацькому рішенню, якби не знати міри прив’язаності голови журі, американського продюсера Джеймса Шамуса, до кіноіндустрії Піднебесної. Саме він, як відомо, продюсував стрічки Енґа Лі, одного з найпомітніших режисерів Китаю: і «Горбату гору», і «Тигра, що підкрадається, дракона, що зачаївся». Шамусові інтереси на кінопросторах тієї країни досить широкі. Не хотілося б, звісно, пояснювати вердикт суддів такими приземленими причинами, та, чесно кажучи, інших мотивів поки ніхто не виявив. Ну хіба що раптове колективне божевілля всієї їхньої команди. Окрім «Золотого ведмедя», знімальна група «Чорного вугілля, тонкого льоду» відвезла до Китаю і «Срібного» – за найкращу чоловічу роль: його здобув Ляо Фань, який утілював головного персонажа.

«Чорне вугілля, тонкий лід» знято в манері неонуару: стрічка має серйозний заряд іронії, котру чомусь розгледіли аж ніяк не всі, прийнявши її за банальний трилер. Задля справедливості зазначимо, що як прокатне кіно «Чорне вугілля…» дуже навіть непогане, але серйозно розглядати його як претендента на «золо­­то» фестивалю нікому не спадало на думку, аж доки пролунав зі сцени Бер­лі­нале-паласт вердикт журі.

Зустрінутий так тепло публікою і критиками вже згаданий фільм Річарда Лінклейтера «Отроц­­тво» є дуже вдалим поєднанням революційної форми та консервативного змісту, що не припускає жодних хворобливих кульбітів сюжету. 12 років тому цей режисер зняв кілька епізодів стрічки про життя семирічного хлопчика Мейсона, його сестри Саманти, а також їхніх батьків, бабусь-дідусів, друзів, сусідів. Потім через рік іще декілька. Через рік іще. І так упродовж 12. Сценарій охоплює 12 років життя хлопчини: на наших очах майже немовля перетворюється на юна­­ка, мати нескінченно виходить заміж, почергово худнучи й огряднішаючи, батько одружується з молодою, Обама стає президентом, життя середньостатистичної американської сім’ї дивовижним чином зачаровує і змушує висидіти три довгі години перед екраном. Хоча, здавалось би, нічого не відбувається. І в цьому сила фільму. Лінклейтер примудряється майстерно перевтілити провінційні американські будні в захопливу сагу про дорослішання й набуття власного «я».

Як будь-який великий європейський кінофестиваль, нинішній Берлінале не обійшовся без антиклерикального сюжету. Такі стрічки зазвичай викликають підвищений інтерес і розколюють публіку на дві нерівні частини. перша, більша, вважає, що вторгнення церкви у життя секулярного суспільства неприпустиме й що домагатися її віддалення від світського товариства слід будь-якими засобами, зокре­­ма й кінематографічними. Друга, менша, наполягає на тому, що релігія занадто складний інструмент і підносити її в кіно як символ руйнування громадсь­­кого здоров’я теж не годилося б. У фільму Дітріха Брюґґеманна «Хресний шлях», що став волода­­рем «Срібного ведмедя» за найкращий сценарій, і справді цікава літературна основа. Що, втім, не позбавляє його характерної німецької прямолінійності.

14-річна Марія із провінційного німецького містечка стає заручницею релігійного фанатизму батьків-сектантів, сходячи на умовну Голгофу й 14 разів зупиняючись дорогою, як сам Ісус, якому беззастережно належить серце юної героїні. Формальна сторона кінокартини – пряма алюзія до Святого Письма – видалася журі дуже екстравагантною і навіть затьмарила в його очах надмірну дидактичність кінострічки, а заодно і брак бодай якоїсь художньої привабливості. Зате у Веса Андерсона в «Готелі «Гранд Будапешт» виявилося вже стільки зовнішніх тріскучих принад, що судді поспішили видати йому другу за значущістю нагороду – Гран-прі журі. Андерсон, який багато років успішно оре цілину рідкісного жанру під назвою «трагіавантюрний балаган», уже, здається, набив у ньо­­му руку до такої міри, що трагіавантюрність відійшла на другий план, віддавши перший балаганові цілком. Принаймні захопленість зовнішніми прикметами жанру: картонні розфарбовані в кислотні кольори задники пейзажів, одноманітні геги, що злегка надокучили, оце опукле, строка­­те, миготливе життя – все воно немов перестає підкорятися авторському задуму, переростає його і вже розгортається саме собою. І незбагненним чином мегазірковий склад фільму йому ли­­ше заважає. Ральф Файнс і Віл­лем Дефо, Джуд Лоу й Тільда Свінтон, Едвард Нортон і Мюррей Ф. Абрагам, Едріен Броуді і Матьє Амальрік – увесь цей алмазний букет бачиться тут швид­­ше пучком стразів.

І цілковите безглуздя – приз імені Альфреда Бауера 91-річно­­му дідусеві Алену Рене за фі­льм «Життя Райлі», нарочито театралізовану картину із сильним смаком сюру. Досить сказати, що цю нагороду зазвичай вручають молодим і перспективним. Коли це така дотепність членів журі, то вона навряд чи доречна, а якщо таким чином судді хотіли, навпаки, зробити класикові комплімент, то він видався страшенно незграбний.

Була без радості любов – розлука буде без печалі. Рівним і гладким видався фестиваль, тож відповідними бачаться й симпатії журі. Дивні вподобання, але поясненні. Головне – не трактувати їх як кінець світу. Чи як кінець кінематографа. Зрештою, жодні фортелі жодних журі не завадять жодним режисерам – ані добрим, ані поганим – знімати кіно далі.

варто побачити

«Чорне вугілля, тонкий лід», Дяо Їнань

Типова жанрова стрічка виробництва Китаю, яких ця успішна кінодержава нині знімає дедалі більше. За сюжетом колишній поліцейський із доб­­рої волі починає розслідувати серію загадкових убивств у рідному містечку. Воно загублене десь на півночі країни, в снігах, на тлі яких кров справляє враження особливо ефектне. Фільм майже безмовний, як це полюбляють у Піднебесній, поглядами персонажі зачаровують чистіше за Джоконду, краєвиди викликають щирий хворобливий захват. Особливо коли цими білими просторами тече кров безвинних китайських жертв.

«Отроцтво», Річард Лінклейтер

Лінклейтер – режисер знаний шанувальникам авторського кіно. Тепер, після «Срібного ведмедя» Берлінале за режисуру, він став одним із офіційних лідерів американського незалежного кінематографа. Але й без «Ведмедя» заслуга постановника тут колосальна: іще належить зрозуміти й розкласти по поличках ті засоби, за допомогою яких він утримує біля екрана величезні зали впродовж трьох годин, коли у фільмі нічого не відбувається. Цікаво, що раніше Лінклейтер любив обмежувати дію своїх кінострічок однією добою. «Перед світанком», «Перед смерканням», «Після півночі» – усі сюжетні катаклізми цих картин укладаються за часом у 24 год.

«Метелик Будда», Джаян Черіан

Індійський фільм про те, як група далітів приймає буддизм, викликав несподіваний шквал інтересу серед берлінської публіки. Даліти, або ж парії, – одна з підкаст касти недоторканних. За сюжетом, щоб вирватися із цього становища, герої обирають іншу релігію. Фільм цікавий, по-перше, для глядача, впевненого, ніби індійське кіно – це винятково Боллівуд і одноманітні опуси про втрачених та віднайдених дітей. По-друге, з нього можна довідатися масу нових речей. Скажімо, персонажі всі разом ревно ненавидять Магатму Ґанді. Людина, що стала для світу символом відваги й мудрості, у фільмі бачиться символом жорстокості й ганьби.

«Дипломатія», Фолькер Шлендорф

Улітку 1944 року Гітлер віддає генералу Дітріхові фон Хольтіцу наказ підірвати Париж. Одначе на обрії в того з’являється шведський генконсул Рауль Нордлінґ, який стає чи то несподіваним голосом совісті головного героя, чи то противагою йому. Оскароносний Фолькер Шлендорф зняв фільм у розмовному жанрі, начинивши його максимально сильним напруженням. Два антиподи, літні люди з діаметрально протилежними поглядами на проблему власної відповідальності перед батьківщиною, командуванням та історією ведуть тяжку битву на словах: один вважає своїм головним обов’язком підпорядковуватися наказові ставки, другий – апелювати до здорового глузду й запобігти безглуздій загибелі величезного міста. У головних ролях знялись Андре Дюссольє та Нільс Ареструп.

«71», Єн Деманж

Один із найкращих фільмів Берлінале-2014, що залишився поза увагою журі. Справедливості ради слід сказати, що ні сюжет, ні побудова стрічки не мають нічого нового. «71», здавалося б, цілком ординарне кіно про те, що в громадянській війні не буває переможців і переможених. Розповідає воно про події 1971 року в Белфасті, коли протистояння між католиками та протестантами дійшло до кривавих сутичок. Героя стрічки, рядового британських регулярних військ Ґері, його частина покидає в самісінькому пек­­лі, й він стає свідком боротьби.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено