Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 лютого, 2014   ▪   Спілкувався: Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

У пошуках мелосу

Скрипаль Олександр Семчук про вміння грати мовчки та сутність українського музичного характеру
У пошуках мелосу

Формула «немає пророка у власній вітчизні», на жаль, залишається найбільш поширеним сценарієм для людей творчих професій в Україні. Нинішній співрозмовник Тижня – скрипаль-віртуоз і викладач всесвітньо знаменитої Імольської академії Олександр Семчук родом з Івано-Франківська. Він має орден за заслуги від італійського уряду за вдосконалення тамтешньої скрипкової школи, але на батьківщині відомий лиш вузькому колу поціновувачів класичної музики. Як і тисячі його колег, змушений був поїхати за кордон, де його здібності й талант цінують набагато більше, аніж удома. Щоправда, Олександр залишається великим оптимістом стосовно долі України, постійно приїздить із концертами, активно бере участь у діяльності Євромайдану в Італії. Такі, як він, – це вже цілий прошарок людей, які не є класичними емігрантами. Вони перебувають у тимчасовому засланні, маючи на меті неодмінно повернутися, коли Україна стане на шлях реформ і морального оздоровлення. Про це, про долю музиканта в сучасному світі й серцевину української музики – наша розмова з Олександром Семчуком.

ВІДДАТИ СЕБЕ

Сучасний музикант має бути багатогранним. Артист, надто сконцентрований на якійсь одній добі чи саунді, дуже однобокий, духовно бідний. А отже, менш цікавий. І навпаки: що більше знає і вміє митець у різних стилях, то витонченішими будуть його музичні фрази. Так само, коли людина, яка звикла матюкатися, говорить без лайки, все одно в її мові прослизають мікросекунди, паузи, куди легко можна вставити відповідне слово, і це завжди дуже чутно. Основний принцип доброго музиканта – не давати людям перенасичуватись якимось одним стилем. Сьогодні слухали Моцарта – отже, завтра послухаємо Мессіана (Олів’є Мессіан – відомий французький композитор ХХ століття. – Ред.). Якщо люди втомлюються, то це відразу б’є по кишені і зали, і виконавця. Взагалі зараз настав час багатофункціональних особистостей.

Читайте також: Остання скрипка: українська класична музика залишається «неформатом» за межами батьківщини

Артист не може бути цілісним, якщо не бачить світу максимально чутливо. У момент виконання він має повністю розчинитися в тому авторові, чию композицію грає. У Джона Кейджа (американський композитор, філософ, музикознавець. – Ред.) є твір, у якому треба вийти на сцену і мовчки просидіти за роялем чотири хвилини. Однак не просто стояти, а так, щоб кожну секунду публіка чекала, слухаючи момент тиші. Чи наш Валентин Сильвестров, який пише по чотири такти паузи, які насправді треба грати так само мовчки.

Усі музиканти – трошки повії. Колись ця фраза Богодара Которовича (український музикант і педагог. – Ред.) мене дуже ображала, але тепер розумію, що так воно і є. Одна річ, коли клієнт приходить до жінки чи чоловіка легкої поведінки, платить і бажає отримати суто тіло, на тому й кінець. А ось коли слухач іде до зали, то музикант має віддати йому набагато більше – свою душу, бо якщо цього не зробиш, тобі не повірять, відчують обман і наступного разу не прийдуть. Люди приходять на живі концерти не слухати гарні пасажі чи вишукані акорди – насправді їм потрібні переживання артиста, його емоції та відчуття. Вони прагнуть пізнати, як він віддає себе. І саме за це платять гроші.

Кожен виступ на сцені – це як зустріч із дівчиною. Я не зобов’язаний її любити, вона – мене. Та певного моменту іскра спалахує і настає кохання. Або навпаки. Тому в нас може бути просто секс або хороша зустріч. У будь-якому разі це абсолютно непередбачувано, а тому прекрасно. Коли постаєш, як це часто буває на концертах класичної музики, перед експонатами геронтологічного музею, які, проте, заплатили чималі кошти за право послухати тебе і які аплодуватимуть тобі, хоч би яку маячню ти ніс зі сцени, бо так заведено, – це одне. А коли граєш перед тими, до кого тягнешся всім серцем, – то вже зовсім інше.

ПРИРЕЧЕНІСТЬ НА МЕЛОДИКУ

Зараз поведінка суспільства нагадує плавання риб косяком. Коли дивишся на підводні відеозйомки й бачиш, що досить мінімального руху, аби вся зграя повернула в інший бік, одразу ловиш себе на думці, наскільки це схоже на людський соціум. Цей рух викликає певний подразник, роль якого в суспільстві зазвичай виконує реклама. Вона захопила якщо не все, то дуже багато в нинішньому світі. За статистикою, будь-яка людина творчої професії нині тратить 40% часу на свій винахід, наукові пошуки тощо. Ще 30% припадає на пошуки грантів та фінансування реалізації винаходу, а ще 30% – на саморекламу. Ця статистика стосується й музиканта. Альтернативи цьому на цей момент я не бачу, головний момент – баланс, який, на жаль, зараз не дотримують. Навіть більше, дуже погану роль відіграють ЗМІ, для яких стало нормою замість реальної критики торгувати інформаційними майданчиками. Через надмір економічного чинника ми втрачаємо саме музику, а зрештою і слухача.

Твердження, що митець має «нести світло людям», трохи смердить совком. Радянська влада дуже сильно культивувала цей громадянський обов’язок. А проте митці й справді повинні ділитися своїм даром. Наприклад, я почуваюся зобов’язаним виходити на люди й грати, викладати. Не маю морального права провести урок погано, зіграти неякісно на концерті. Як українець не можу собі дозволити не вийти на Майдан, адже моя родина побувала на Соловках, і я просто не зможу дивитися на себе в дзеркало, якщо сидітиму вдома. Зі мною колись займався Которович, один із гігантів української скрипкової школи, а раніше займалися і з ним, тому тепер я зобов’язаний передати це вміння далі. Я не є людиною політики й не зобов’язаний себе їй присвячувати, але як митець маю донести до людей шматочок свого серця, і це справді обов’язок. Тож кожна людина, і творча зокрема, має мати моральне зобов’язання перед усіма іншими. Якщо говорити саме про громадянський обов’язок, то, як недавно сказав Ґідон Кремер (латвійський диригент і скрипаль. – Ред.), усі вихідці з СРСР зламані в цьому сенсі чи принаймні надщерблені. А якщо не надщерблені, то все одно з певним внутрішнім хробачком. Як не визнати, що все це стосується й мене, бо я встиг стати останнім стипендіатом премії імені Лєніна?

Радянська влада свого часу була головним піар-менеджером музики. Так, звичайно, імперська пропаганда використовувала культуру зі своєю метою, і все-таки… Стратегічним наслідком цього стала повна відсутність у нас традицій культурного менеджменту – не вважати ж таким продаж квитків на концерти. Думаю, ситуація зміниться за п’ять-десять років, коли остаточно увійде в права нове покоління українців.

Фраза української музики дуже гнучка, бо в нашій мові визначальний чинник – інтонація. Тобто той самий набір слів з різною інтонацією даватиме інший зміст – на відміну, скажімо, від англійської, де для іншого значення треба змінювати їхній порядок. І саме ці моменти визначальні у сенсі музики. Окрім того, надважливу роль відіграє національний характер. В українців це, безумовно, щирість, але водночас і певна закритість. Тобто побудова фрази нашої музики така: спочатку коротка, без особливо сенсу розмова, ніби розвідка, й тільки потім довша, вже по суті й відверто. Ніби розмова: «Ну як справи?» «Та помаленьку». Тобто?» «Та ніби все нормально». «А конкретно?» «Ой, та знаєш…» тощо. Якщо проаналізувати твори наших композиторів, ця закономірність виявляється дуже чітко: в нашій музиці практично ніколи зразу немає вибуху емоцій; до піку, розрядки справу підводять досить довго, вони настають аж наприкінці. А твір узагалі може починатися з уже згаданих чотирьох тактів паузи, як у Сильвестрова.

Україна недарма географічно міститься на перехресті цивілізацій. Саме тому настільки багатим є наш фольклор. Адже він увібрав дуже багато різних мелосів: єврейський, циганський тощо. Взагалі музичний характер – це суміш усього, що чиниться на землі, де живе конкретний народ. Наприклад, після двох Майданів український мелос неодмінно зміниться. Щойно поспілкувався з нашим знаменитим композитором Євгеном Станковичем, який, натхнений останніми подіями, збирається написати «революційну фантазію» для скрипки з фортепіано. Усе ж є певна стала серцевина в нашому характері – похідна від епічного співу під бандуру у відкритому полі, тобто наш мелос прямо пов’язаний з голосом і широким простором. Тому головний чинник у визначенні українського музичного характеру – географічний детермінізм, який впливає і на національний характер, і на перебіг історії, адже важко собі уявити Майдан в Ісландії. Тобто переважно родюча степова зона, простори вплинули на те, що в нас голос, довгі фрази ним визначальні, на відміну від Заходу, де більше уваги приділено гармонії, тобто інструментальній частині. Виходить так, що в нас мелодика важливіша за гармонію, і це визначальна характеристика українського мелосу.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Олександр Семчук народився в Івано-Франківську. Закінчив Національну музичну академію України імені П. Чайковського (Київ). Переможець І Міжнародного конкурсу імені М. Лисенка (Харків). Володар премії Спеццаферрі, яку присуджують за вагомий внесок у культуру Італії. Від 2002 року викладає в музичній школі у Ф’єзоле (Італія), а також у Музичній академії у Флоренції та консерваторії у Відні. 2011 року його запросили очолити струнну кафедру в Міжнародній академії «Зустрічі з Маестро» в Імолі. Продовжує творчу кар’єру, співпрацюючи з найкращими музикантами Італії та світу.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено