Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 лютого, 2014   ▪   Тетяна Терен   ▪   Версія для друку

Премійована література. Якими нагородами вшановують письменників в Україні

В Україні поки що немає вітчизняних відповідників британської Букерівської, французької Гонкурівскої чи американської Пулітцерівської. Але за роки Незалежності в Україні виникла низка різноспрямованих літературних премій, кожна з яких у свій спосіб впливає на літературну ситуацію.
Премійована література. Якими нагородами вшановують письменників в Україні

Тиждень.ua уклав добірку найвпливовіших вітчизняних премій і конкурсів у царині літератури.

Національна премія України ім. Тараса Шевченка. Найстаріша державна премія, якою ось уже більше ніж півстоліття нагороджують «найвидатніші  твори  літератури  і   мистецтва,   публіцистики   і журналістики». За умовами премії, твори на її здобуття можуть подавати творчі спілки, колегії, художні і вчені ради. Роботи надсилаються до Шевченківського комітету з 1 серпня до 1 листопада. Розмір Шевченківської премії щороку визначає Президент України, минулого року ця сума становила 260 тисяч грн. Нагороджують премією 9 березня — в день народження Тараса Шевченка. Серед лауреатів Шевченківки є чимало беззаперечно відомих письменників ( Іван  Багряний, Роман Іваничук, Ліна Костенко, Марія Матіос, Євген Сверстюк, Валерій Шевчук та ін.). Разом із тим щороку список фіналістів літературної номінації викликає у багатьох подив і думки, що премію, яка створювалася в радянський час і серед лауреатів якої значиться Микита Хрущов, ліпше ліквідувати. Скажімо, цього року у «короткому списку» Шевченківки поруч із відомими Костем Москальцем, Юрієм Щербаком і Мирославом Дочинцем бачимо малознаного Юрія Буряка («кандидат» від товариства «Просвіта»). Минулого року, нагадаємо, лауреатом став не присутній у сучасному літературному полі поет Леонід Горлач. У часи президентства Віктора Ющенка була спроба реформувати премію, з цією метою в Шевченківському комітеті з’явилися Олег Скрипка, Богдан Ступка, Адрій Курков, Сергій Тримбач. Але вже за кілька років Президент Віктор Янукович звільнив голову Комітету Миколу Жулинського, призначив Бориса Олійника й знову змінив склад Комітету. Твори фіналістів Шевченківки не поляризуються в державних медіа і не займають чільні полиці у книгарнях (як це буває з фіналістами всіх найвідоміших європейських премій). Найбільший розголос викликало не присудження, а відмова від премії у 2011 році: тоді письменник Василь Шкляр попросив перенести вручення нагороди на той час, коли при владі не буде «українофоба Дмитра Табачника». Премією Шкляра так і не нагородили, а ось його роман «Чорний ворон» після цієї історії став національним бестселером.

Читайте також: Письменницькі кузні

«Українська книжка року» — ще одна державна щорічна премія Президента України, заснована 2009 року. Премією нагороджують навесні у трьох номінаціях: за досягнення у галузі художньої літератури, за внесок у розвиток українознавства і за сприяння у вихованні підростаючого покоління. Попри чималу преміальну винагороду — 100 тисяч гривень кожному переможцю (кошти порівну діляться між авторами і видавництвом), —  премія також губилася у шерезі державних нагород, аж доки від неї два роки тому не відмовилися письменниця Леся Воронина і художниця Катерина Штанко з поясненням: «Від нинішньої влади премію прийняти не можемо».

«Коронація слова» — недержавний літературний конкурс, заснований 1999 року компанією «Крафт Фудз Україна» і подружжям Логушів. Спочатку до участі в ньому приймалися найкращі романи і кіносценарії, сьогодні ж серед номінацій конкурсу також — п’єси, пісенна лірика і твори для дітей. На премію може претендувати твір, раніше не публікований і написаний українською мовою. Твори приймаються до 1 грудня, нагородження переможців зазвичай відбувається у червні. Щороку на «Коронацію слова» надсилають сотні робіт, які спочатку читають і пересіюють експерти, а потім уже оцінюють члени журі. За майже 15 років існування конкурс суттєво змінив (омолодив) обличчя українського літпроцесу, відкривши читачеві твори І. Роздобудько, М. Іванцової, Г. Вдовиченко, Л. Дашвар, А. Кокотюхи, М. Кідрука, В. Лиса. В цілому в різних видавництвах було видано більше 100 книжок із лейблом «Коронації слова». Поза тим сформувалося й поняття «коронаційної літератури», розрахованої на масового читача. Як би скептично не ставилися до переможців «Коронації слова» критики, на сьогодні це і досі єдиний конкурс, який дає шанс письменникам-початківцям ввійти в літературу: видати першу книжку, отримати медіапідтримку та поїхати у презентаційний тур Україною. Окрім того, це ще й грошова підтримка: найбільшу винагороду отримує автор найкращого роману — 20 тисяч грн.

«Книга року ВВС» існує з 2005 року. Її засновником виступила Британська телерадіомовна корпорація ВВС, віднедавна партнером став Європейський банк реконструкції та розвитку. Головний натхненник і промоутер премії — письменниця і журналіст Світлана Пиркало, яка мешкає в Лондоні. До участі приймаються видані за останній рік україномовні прозові твори, які пропонують видавництва. Два роки поспіль премією нагороджують також найкращі книжки для дітей. Переможці «Книги року ВВС» отримують 1000 британських фунтів (більше 13 тисяч гривень), але найголовніше — широку медіапідтримку: напередодні оголошення переможців на сайтах «ВВС» та «Українська правда» публікуються рецензії на книжки фіналістів та інтерв’ю з письменниками. До складу журі теж обираються найвідоміші критики, літературознавці, журналісти, музиканти, письменники. У грудні було нагороджено минулорічних лауреатів премії: Ярослава Мельника у прозовій номінації, та подружжя Прохаськів — за найкращу дитячу книжку.

«ЛітАкцент року» засновано порталом «ЛітАкцент». Узагалі в Україні потроху приживається європейська практика, де під егідою місцевих медіа діють літературні і журналістські конкурси. Свого часу найкращі книжки року обирав журнал «Корреспондент», премією «Дебют року» нагороджує сайт «Друг читача», «Газета по-українськи» запровадила конкурс «Новела по-українськи», літературні журнали «Березіль» і «Кур’єр Кривбасу» преміюють щороку авторів найкращих публікацій. На цьому тлі премія «ЛітАкцент року», якою нагороджують у номінаціях «Художня література», «Літературознавство» і «Золота булька» (антипремія), видається найпослідовнішою і найвідповідальнішою. Раніше найкращі книжки обирали експерти, але відтепер голосувати можуть усі автори «ЛітАкценту», які публікували тут свої рецензії, інтерв’ю чи блоги. Важливою у виборі кращих книжок є роль і самого порталу, який єдиний на українських теренах публікує не просто рецензії, але й книжкову аналітику. Переможці, імена яких оголосять 14 лютого, отримають сертифікати на придбання книжок. Торік перемогли Олег Лишега та Віра Агеєва, антипремія дісталася Любкові Дерешу.

Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського — унікальне явище для України. Премія була заснована 2007 року Польським інститутом в Україні і вручається раз на два роки. Серед цілей премії — популяризувати творчість британського письменника польського походження, який народився в Україні, «підкреслити роль Польщі як країни, що високо цінує творчі досягнення сучасних українських письменників у контексті спільної польсько-української культурної спадщини» і підтримати молодих українських письменників до 40 років, які є «гравцями європейської ліги». Кандидатів на присудження премії висувають українські та іноземні культурні інституції, видавництва, творчі та наукові об’єднання. Премія передбачає грошову винагороду для переможця у розмірі 3 тисяч євро (близько 34 тисяч грн) та піврічне стажування у Польщі. Лауреатами премії стали Т. Прохасько, С. Жадан, Н. Сняданко і Т. Малярчук.

Читайте також: Ілюзія великої битви

Премія Міжнародної фундації Антоновичів — малоприсутня в українських медіа, але надзвичайно важлива з огляду на мету, склад журі і список лауреатів. Завдання доброчинної Фундації, створеної у США Омеляном і Тетяною Антоновичами 1980 року, — «сприяти розвитку української культури в різних сферах, зокрема в літературі, мистецтві, гуманітарних науках». Премія Фундації надається за україномовні літературні і українознавчі наукові дослідження незалежно від місця проживання автора. Розмір нагороди — 5 тисяч доларів. Серед лауреатів премії — письменники В. Барка, В. Стус, Е. Андієвська, Л. Костенко, В. Дрозд, І. Калинець, Ю. Андрухович, О. Забужко та ін.

«Книжка року»  — єдиний в Україні щорічний книжковий рейтинг, заснований Центром рейтингових досліджень «Еліт-профі» у 2000 році. Незмінним президентом «Книжки року» є критик Костянтин Родик. За умовами рейтингу, видавництва надсилають на конкурс усі свої новинки, з яких потім  група експертів (у складі письменників, критиків, науковців, видавців, журналістів та ін.) обирає найкращі в номінаціях «Обрії», «Минувшина», «Дитяче свято», «Візитівка», «Софія», «Красне письменство», «Хрестоматія». Попри, здавалося б, колосальну і важливу роботу, яку здійснює експертна комісія рейтингу, «Книжка року» останнім часом не є подією, про яку пишуть журналісти і до якої дослухаються читачі. Позаминулорічна спроба залучити в інформаційні спонсори Перший національний канал теж не допомогла (із фіналістами рейтингу знайомили в ранковій програмі «Легко бути жінкою»). 2011 року від премії відмовилися брати Капранови через нерозуміння, якою є мета рейтингу, і переконання, що «експерти не читають усіх книжок, за які мають голосувати».

«Великий їжак» — молода премія, цікава передовсім тому, що нею нагороджують письменників, які пишуть для дітей. Ідея премії належала письменниці Маріанні Кіяновській. «Великий Їжак» «прагне зацікавити дітей, батьків, бібліотекарів, учителів тощо найкращими україномовними книгами для дітей – і тим самим сприяти популяризації дитячого читання». Серед членів журі премії — письменники, критики, бібліотекарі. Розмір премії — 10 тисяч грн. Першим переможцем став харківський письменник Валентин Бердт за книжку «Мій друг Юрко Циркуль». Результати премії «Великий їжак-2014» будуть оголошені 1 червня. На сьогодні премії передовсім бракує впливових медіапартнерів, щоби справді про неї дізналося якомога більше батьків і дітей.

Видавничі премії — поки що не дуже поширене явище в Україні, цінне передовсім тому, що в такий спосіб видавництва можуть знаходити для себе нових авторів. Уже в минулому премії видавництва «Фоліо» «Молодіжний міський роман» та «Золотий лелека» за найкращі прозові твори для дітей видавництва «Грані-Т». З 1993 року існує премія видавництва «Смолоскип», яка значною мірою сприяла появі в Україні феномена письменників-дев’яностників і двотисячників (серед переможців різних років — А. Кокотюха, Р. Скиба, А. Дністровий, Я. Дубинянська, О. Коцарев, В. Наріжна, П. Коробчук, Д. Лазуткін, І. Шувалова, Ю. Стахівська та ін.). Преміальний фонд премії невеликий (перше місце — 1 тисяч грн), ціннішою усе ж є можливість видати у «Смолоскипі» свою першу книжку і познайомитися зі своїми колегами-ровесниками з усієї України. Другий рік діє в Україні конкурс художнього репортажу «Самовидець», започаткований видавництвом «Темпора». Мета «Самовидця» — популяризувати й розвивати жанр художнього репортажу, який фактично відсутній в українському літпроцесі. За результатами конкурсу торік було видано альманах із роботами фіналістів «Veni, vidi, scripsi» та книжку переможця Олега Криштопи «Україна. Масштаб 1:1».

Премії Спілки письменників маловпливові і малопопулярні в Україні, але разом із тим вони теж можуть бути хорошим стартом для молодих авторів. Скажімо, Міжнародна премія за найкращі твори молодих українських літераторів «Гранослов», заснована за підтримки Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту 1991 року. Переможці конкурсу отримують змогу стати членом Спілки письменників (сьогодні сумнівна нагорода) та надрукувати свої перші книжки. Серед лауреатів «Гранослова» — Василь Кожелянко, Сергій Жадан, Анатолій Дністровий та інші. Два роким тому стартував ще один спілчанський конкурс молодої прози «Прозаріум», який обіцяє переможцю гонорар у розмірі 800 грн, «позачергову публікацію у журналі «Київ» та інтерв’ю в кількох радіопрограмах.

Іменні премії варто об’єднати в одну графу, оскільки в Україні їх із радянських часів непомірно багато, а з кожним роком стає ще більше. Не беручи до уваги Шевченківську премію, інші відзнаки імені відомих письменників ще менше присутні в медіапросторі і ще менше впливають на продажі книжок. Із 1972 року маємо Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. До фіналістів цієї премії виникають такі ж самі запитання, як і до лауреатів Шевченківки. Поруч із відомими найменшим читачам Всеволодом Нестайком, Зіркою Мензатюк, Галиною Малик, Володимиром Рутківським бачимо імена тих, чиїми книжками точно не зачитуються сучасні діти. Окрім письменників, цією премією нагороджують також найкращих кінематографістів та аніматорів, які творять для дітей.

Торік Український центр Міжнародного ПЕН-клубу, Києво-Могилянська бізнес-школа, видавництво «Дух і Літера» та Український науковий інститут Гарвардського університету заснували Премію імені Юрія Шевельова, поштовхом до чого стали події навколо меморіальної дошки науковцю в Харкові. Нагороду присуджують авторам щорічно за художню і наукову есеїстку. Перших лауреатів — Андрія Портнова і Тараса Прохаська — нагородили 17 грудня — в день народження Шевельова. Лауреати отримали статуетку Бронзового Ангела і книжкову колекцію від видавництва «Дух і літера».

Маємо також премії імені Сковороди, Винниченка, Сосюри, Стефаника, Стуса, Гончара, Антонича, Багряного, Лукаша, Мисика, Рильського, Ульяненка… Здається, скільки в Україні було письменників, скільки й премій їхнього імені було засновано. Цікавими у цьому контексті є премії живих класиків: «Джури» Володимира Рутківського, «Голодоський скарб» Григорія Гусейнова і премія Валерія Шевчука.  Перші дві були засновані письменниками на кошти від отриманих письменниками Шевченківських премій. Премію Шевчука започаткував Інститут філології та журналістики Житомирського державного університету ім. І. Франка. Переможців усіх трьох премій визначають самі письменники. Лауреатом «Джур» може стати письменник або ілюстратор творів для дітей та юнацтва на історико-краєзнавчу тематику (перший переможець — ілюстратор Максим Паленко). Г. Гусейнов нагороджує премією не лише письменників, але й інших культурних діячів (серед письменників — В. Вовк, К. Москалець, В. Неборак, Е. Андієвська). В. Шевчук преміює автора твору «високої естетичної та інтелектуальної вартості, що несе гуманістичні ідеали, є зразком оригінального стилю» (перші лауреати — Юрій Щербак, Володимир Даниленко).

Окремий матеріал можна присвятити іменним регіональним преміям, заснованим міськими, обласними адміністраціями або приватними особами. Наприклад, у Харкові діє конкурс імені Олександра Масельського (організатор — облрада), у Дніпропетровську — імені Олександри Кравченко-Девіль (організатори — обласна бібліотека та родина письменниці), у Вінниці — імені М. Коцюбинського (засновник — облдержадміністрація). 

Варто згадати і про конкурси в рамках книжкових фестивалів (скажімо, «Найкраща книга Форуму видавців» у Львові та «Ukrainian Best Book Award» «Книжкового арсеналу» в Києві).

Письменник Андрій Курков колись зазначив, що в Україні існує близько трьохсот літературних премій і конкурсів. Як бачимо, на поверхні — лише декілька найвпливовіших, про які пишуть медіа і які згадують самі письменники у своїх біографіях. Очевидно одне: Шевченківська премія незалежно від керівництва і складу Комітету не справляється із роллю головної літературної нагороди. Україні вкрай бракує свого недержавного Нобеля (і то не лише в царині літератури). Тому цей складений Тиждень.ua преміальний список буде цінним не лише для письменників і читачів, але й для багатих українців, які піклуються про свій імідж в Україні і світі, а може, навіть хочуть зробити добру справу для своєї культури.

Думки експертів

Віра Агеєва, літературознавець, член журі премії «Книга року ВВС»

— Коли йдеться про оцінку поточних здобутків нашої літератури, то найбільше я все ж довіряю премії ВВС. Хоча деякі їхні рішення попередніх років вважаю помилковими, бо за основу не бралася художня вартість текстів, а якісь сторонні щодо тексту міркування — популярність тощо. Премій у нас мало. Добре, що є тепер премія Шевельова за есеїстику. Потрібна також резонансна премія за найкращий роман: усе ж цей жанр зараз у центрі уваги. Немає премій поетам. Могла би бути й за найкращий дебют.

Ірен Роздобудько, письменниця       

—   Я до всіх премій і нагород ставлюся дуже позитивно. Без жодного жлобства. Хтось на ті гроші собі пончик купить, а хтось – шкіряний костюм, як я, а хтось квартиру чи здійснить свою мрію. Нехай буде більше людей, які влаштовують такі конкурси. Якби не було «Коронації слова», в моєму житті все би склалося інакше.

Олена Марінічєва, перекладач з української мови на російську

— Колись я уважно стежила за результатами українських премій, вишукуючи щось цікаве для перекладу. Але, на жаль, премії не стали для мене критерієм. Одне із небагатьох точних влучань — Шевченківська премія Марії Матіос за «Солодку Дарусю». Віднедавна я перестала звертати увагу на премії. Для мене показовим був момент, коли «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко не був нагороджений в Україні, натомість був перекладений багатьма світовими мовами й отримав польського «Анґелуса».

Тетяна Трофименко, критик, член журі премій «ЛітАкцент року» і «Самовидець»

— Головне завдання будь-якого конкурсу – збуджувати критичну думку та читацький інтерес, а не тільки визначати кращу чи гіршу книжку. Що ж до Шевченківської премії, то слід змиритися, що зараз існує щонайменше дві сучасні українські літератури, які між собою майже не перетинаються. Так от Шевченківська премія – нагорода зовсім не для того сегменту, де творять, скажімо, Ірена Карпа та Артем Полежака. Добре, що більшість конкурсів нарешті дійшла до чіткого поділу літератури за жанрами – і ту ж таки дитячу книгу винесено в окрему групу оцінювання. Шкода, що єдиною антипремією є «Золота булька» від «ЛітАкценту». Мій давно омріяний проект антипремії – український аналог «Вad sex award», для якого я бачу у творах сучасної української літератури багатющі поклади матеріалу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено