Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 січня, 2014

Бюджет засвідчує: Янукович будує провінційну євразійську деспотію

Ухвалення Державного бюджету України на 2014 рік, крім усіх інших явних і прихованих сюжетів, стало свідченням двох взаємопов’язаних речей, які випливають із скорочення фінансування науки до рівня, нижчого за 0,3% ВВП, – як і в 2013 році.

По-перше, настільки низького рівня не було ані за роки незалежності, ані за весь повоєнний час. І якщо торішні показники ще якось можна було списати на некомпетентність уряду та «партії влади», то тепер зрозуміло, що йдеться про продуману політику. По-друге, намір влади залишити фінансування науки на мізерному рівні був відомий в академічних колах ще на початку осені, коли офіційний Київ начебто готувався підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. А тим часом насправді вже тоді влада готувалася все зірвати, і цей її намір переконливо засвідчується ставленням до науки; йдеться про свідому відмову «хазяїв» України і від євроінтеграції як такої, і навіть від завершення модернізації країни.

Про що мова? А мова про те, що існують загальноєвропейські норми витрат на науку, до яких слід прагнути – 2% ВВП. Ідеться про всі види витрат, де кошти державного бюджету зазвичай становлять половину або третину. Ясна річ, світова фінансова криза та її наслідки тут серйозно зашкодили, і тому середній показник видатків на науку по Євросоюзу становить 1,27% ВВП. А от в Ізраїлі він становить 2% ВВП, у США – 2,7% ВВП (з них третина – кошти держбюджету), 1,1% ВВП у Китаї (тут переважно бюджетні кошти). В Україні ж із бюджету виділено кошти в обсязі 0,27% ВВП замість передбачених законодавством 1,7%. І навіть у разі врахування всіх джерел надходжень, фінансування науки останніми роками не перевищує 0,65-0,7% ВВП. Якщо ж узяти абсолютні цифри, то вони ще разючіші: сумарні витрати на одного науковця в Україні менші, ніж 10 тисяч доларів на рік проти 260 тисяч у США і 60 тисяч у Росії.

При цьому ситуація у сфері науки істотно погіршилася після зміни влади. П’ять років тому бюджетне фінансування української науки було на рівні 0,4% ВВП, а загалом – на рівні 0,86% ВВП. Звісно, до встановленого законом рівня далеко, але все ж… П’ять років тому середній вік українського кандидата наук становив 52 роки, доктора – за 60, академіка – за 70. Відтоді ці показники не «помолодшали», навпаки, зросли на 2-3 роки. Відтак більшість вітчизняних науковців має або передпенсійний, або взагалі пенсійний вік. Ясна річ, це не надто сприяє ефективності досліджень, але молодь в інститутах НАНУ та університетських дослідницьких центрах не затримується: починати наукову кар’єру, маючи зарплату меншу за 2000 гривень і без перспектив її помітного зростання, може далеко не кожен. Отож найталановитіші виїздять за кордон, інші йдуть у бізнес і до структур державного управління. А тим часом 95-літній президент НАНУ Борис Патон заступив на свою посаду, коли йому, вже знаному на ті часи вченому, щойно виповнилося 44 роки. Тоді середній вік кандидата наук був близько 30-ти…

Зрозуміло, за радянських часів наука працювала в основному на задоволення потреб ВПК, але не тільки його, а й задля загального суспільного прогресу. Зараз же в Україні навіть існуючі рештки наукового потенціалу ледь задіяні – і не з вини учених – у реалізації технологічних і соціальних проблем. Просто чинній владі простіше керувати державою за допомогою батога і пряника.

Так, у 2009 році на утримання Національної академії наук виділялося вдвічі більше грошей, аніж на Генпрокуратуру; зараз співвідношення змінилося: ГПУ перегнала НАНУ за обсягами фінансування на півмільярда гривень.

Як бачимо, на тлі різкого зростання бюджетного фінансування поліцейсько-репресивних структур фактичне скорочення витрат на науку (номінально вони залишаються на рівні 2013 року, але ж є помітна інфляція, підвищення комунальних тарифів та дорожчання обладнання тощо…) ставить Україну в один ряд навіть не з Росією та Білоруссю, а з країнами тропічної Африки. Чи з деякими неототалітарними пострадянськими державами Центральної Азії.

Тим часом, як довів ще в другій половині ХІХ століття опонент Карла Маркса німецький економіст Фрідріх Ліст, економічна модернізація, яка тягне за собою й соціальну, вимагає високих державних видатків на науку, освіту й культуру – навіть за рахунок соціальних програм. Жорстко і навіть жорстоко – але іншого шляху, вважав Ліст, не існує.

Так це чи не так із соціальними виплатами, але достатньо здорового глузду, не потрібно навіть економічної теорії, щоби зрозуміти: без науки, причому як фундаментальної та технологічно-прикладної, так і соціально-гуманітарної, виведення життя країни на рівень сучасних вимог неможливе. Недостатньо побудувати заводи, оснащені найновішими технологіями, - потрібно, щоб їхні працівники, і не лише інженерно-технічний склад, розумілися на суті технологічних процесів і відповідально ставилися до їхнього дотримання. А для цього потрібен достатній рівень масової освіченості, який, у свою чергу, неможливий без наукового розвитку. Звісно, можна все звести на рівень так званих «викруткових технологій», але це годиться для країни Третього світу.

Принагідно:навіть тупуватий Сталін урешті-решт зрозумів, що за допомогою самих лише репресій, поєднаних із закупівлями та крадіжками західних технологій, неможливо модернізувати радянський військово-промисловий комплекс. Розповідають, що президент АН СРСР Сергєй Вавілов на репліку «великого вождя»: «Ну, що, про***али ваші вчені атомну бомбу?» - відповів: «Не про***али, а в чергах простояли». Сталін, дещо ошелешений таким нахабством, почухав у потилиці, набив люльку і розпорядився встановити високі оклади науковцям і викладачам вишів – настільки високі, що вони не переглядалися аж до другої половини 1980-х. Причому йшлося не тільки про фізиків чи хіміків, а й про гуманітаріїв: бо ж під час війни наочно з’ясувалося – відсутність загальної культури у керівних кадрів дуже сильно дається взнаки. Дійшло до того, що Сталін розпорядився запровадити курси з логіки для членів політбюро; викладав цей предмет знаний філософ, до речі, киянин за народженням і випускник Київського університету Валентин Асмус. Бо навіть до «великого вождя» дійшло, що політики й полководці, які елементарно не можуть сформулювати думку, надто небезпечні і можуть коштувати державі надто дорого, якими би благонадійними вони не були. Тож Асмусу, про якого йдеться, було дозволено не тільки вільно займатися дослідженнями в царині логіки й історії філософії, а й ходити до церкви (він був ревним православним) та дружити з опальним Борисом Пастернаком…

Проте за часів Сталіна часткова модернізація була здійсненна навіть за умов тоталітарної диктатури. У сьогоднішньому інформатизованому світі таке неможливо. Авторитарні азійські режими, які провели успішну модернізацію, вже в минулому. Китай ліквідує свій ҐУЛАҐ і відстороняє від важелів влади «ліваків». І навіть Куба, яка надовго застрягла у середині минулого століття, зараз поволі відходить від тоталітарних рецептур і стає відкритішою. А от Україна, навпаки, рухається до неототалітарної диктатури, яка економічним підґрунтям має низько технологічно-сировинну олігархічну економіку.

А для такої економіки наука просто зайва, ба більше – небезпечна, оскільки науковці всюди були своєрідним ферментом суспільного вільнодумства…

Отож фактичне зменшення і без того жалюгідного фінансування української науки – чи не найбільш наочний індикатор відмови чинної влади (що б вона не говорила на словах) від євроінтеграції та модернізації країни, а разом із тим – й індикатор вибору нею курсу на побудову провінційної євразійської деспотії за найбрутальнішими зразками ХХ століття, яка неминуче виявиться сателітом більш потужної сусідньої імперської держави.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено