Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 січня, 2014

Чорти на вістрі голки від Леоніда Кравчука

України Леонід Кравчук, якому щойно виповнилося 80, залишається активним політичним гравцем. Однак, варто задуматись, на чиєму полі він грає сьогодні

І саме в цій іпостасі на відкритті виставки в Мистецькому Арсеналі, приуроченої до його ювілею, він заявив: «Досвід, який я маю, засвідчує те, що через 23 роки, які пройшли, ми можемо вже розглядати питання про зміну устрою. Якщо понад 20 років тому для нас було питання, якою має бути Україна, я не мав сумніву, що вона має бути президентською або президентсько-парламентською, тому що тоді потрібно було приймати рішення дуже швидко, не було часу для дискусій, для глибоких аналітичних досліджень. І тоді та форма правління, яка є і зараз, найбільше відповідала потребам. Зараз уже можна говорити і про парламентсько-президентську державу».

Щоправда, потім – за своєю постійною звичкою – він негайно пригальмував, щоби пройти між політичним крапельками: «Я не можу сьогодні сказати, що ми готові до такої форми. Треба провести великі дискусії, обговорити це питання на різних рівнях – починаючи від громади і завершуючи найвищими щаблями юридичної науки – для того, щоб знайти єдино правильне рішення. Хоча воно має підстави для того, щоб його розглядати».

Утім, головне сказано: президентська форма правління… президентсько-парламентська… парламентсько-президентська як оптимальна сьогодні, на відміну від двох інших. Інакше кажучи, потрібні зміни Основного Закону у напрямі зміни форми правління, над чим і працює Конституційна Асамблея.

Читайте також: Коли кінчається президентство Януковича

Хтось скаже: «Демократія в дії». Але насправді це банальне окозамилювання, бо ж а) в Україні ніколи не існувало президентської форми правління; б) вельми суперечлива змішана або ж напівпрезидентська діяла з 2005 по 2010 роки; в) з моменту підписання Конституційного договору у 1996 році і донині (з перервою на у 2005-2010 роках) в Україні існує суперпрезидентська форма правління, яка реально означає підпорядкування всіх гілок влади главі держави та його адміністрації. Що ж стосується «реформ», які ініціюються створеною адміністрацією Януковича Конституційною Асамблеєю, то невже ж Віктор Федорович, перебуваючи хоча й у вельми специфічному, але все ж у здоровому глузді, добровільно готовий позбавитися свого повновладдя?

А тепер подивімося на те, які повноваження де-юре плюс де-факто має Віктор Янукович. Реально всі гілки влади підпорядковані йому; у Верховній Раді діє неформальна провладна більшість, вищі судові інстанції, включно із Конституційним Судом, після 2010 року укомплектовані надійними «донбаськими» кадрами, що забезпечує їхні «правильні» рішення. Єдиним винятком тут є Верховний Суд, очолюваний галичанином Ярославом Романюком, але, по-перше, йдеться про креатуру «регіоналів», по-друге, всупереч Конституції України у Верховного Суду законодавчими актами забрано майже всі повноваження. Місцеві держадміністрації повністю в руках Партії регіонів; навіть у Кримській автономії уряд очолює «надійний донбасівець». Верховну Раду Янукович може розпустити тоді, коли йому це потрібно (наявність неформальної більшості у ній дає змогу у будь-який момент ввімкнути механізм розпуску), Служба безпеки виведена за межі бодай формального парламентського контролю, ба більше – глава держави може одноосібно розпоряджатися коштами Держбюджету і звільнити коли хоче Генпрокурора без мотивації своїх дій. Ну, а щодо указів, які мають силу законів – то досить зайти на офіційне Інтернет-представництво президента України і прочитати, як Янукович регулює, скажімо, розвиток системи освіти чи зовнішню політику держави.

 

Отож в країні має місце «роздута і надпотужна виконавча влада, не врівноважена ані законодавчою, ані судовою і не підзвітна їм», і саме це «зупинило розвиток недержавних політичних організацій; перешкодило формуванню ефективної держави; завадило появі відповідального уряду». Це не про Україну писав американський політолог Стівен Фіш, а про Росію, але вийшло, що й про Україну також…

Крім того, у політологічних словниках написано, що встановлення в країні суперпрезидентської республіки може призводити до заміни періодичного обрання нового глави держави режимом «пожиттєвого президентства» (за допомогою референдуму чи голосування повністю контрольованого президентом парламенту). Натяк на такий сценарій розвитку подій уже прозвучав з вуст колишнього міністра юстиції Олександра Лавриновича: мовляв, після скасування політреформи Янукович теоретично має право, у разі бажання, обиратися й на третій строк у зв’язку із тим, що вперше він обирався із відчутно іншими повноваженнями. Парадокс ситуації полягав у тому, що на другий термін чинного суперпрезидента ще ніхто не обрав, але Лавриновича це не бентежило: що там якийсь механізм виборів, головне – бажання Віктора Федоровича. Сьогодні у вдячність за зроблене ним тричі міністр юстиції Олександр Лавринович отримав посаду голови Вищої ради юстиції – органу, який контролює всю судову систему і має можливість викидати з неї «неправильних» з погляду президента суддів. А міністром юстиції працює надійний «донецький» кадр Олена Лукаш.

Читайте також: Конституційна асамблея як запасний варіант влади

А тепер – про парламентсько-президентську, президентсько-парламентську і просто парламентську республіку, про більшу чи меншу демократичність тієї чи іншої форми правління. Слово правознавцю Олексію Толкачову: «З позицій теорії держави і права необхідно спростувати беззмістовні базікання (пробачте, дискусії) українських політиків стосовно більшої демократичності президентської чи парламентської республіки. Про цю беззмістовність знають студенти юридичних вузів уже на першому році навчання. Науковці виділяють дві форми правління: монархія і республіка – де остання передбачає участь усього народу в управлінні державними справами. Республіканська форма правління, у свою чергу, підрозділяється на президентську, парламентську та змішану республіку. Їхня специфіка визначається не демократичністю, а обсягом повноважень гілок влади та способами формування уряду… Демократія не має прямого стосунку до форми правління, натомість визначає іншу юридичну категорію – політичний режим, який може бути тоталітарним, авторитарним або демократичним. Форма правління і політичний режим можуть співвідноситись по-різному. Буває, що формальна республіка може бути авторитарною за своїм політичним режимом. Водночас, монархічна форма правління, а саме конституційна монархія, – демократичною. Відтак, в Україні обрання президентської, парламентської або змішаної форми правління саме по собі не впливає на якість демократії».

До цього варто додати, по-перше, що Лєнін, Муссоліні, Гітлер, Салазар і, до речі, Путін прийшли до необмеженої влади як прем’єри, з опорою на депутатську більшість; що концентрація всієї влади в руках парламенту – справа часом значно більш небезпечна, ніж диктатура однієї людини (приклад – Конвент часів французької революції; часи одноосібної влади Наполеона Бонапарта стали для французів справжнім відпочинком після кривавого терору доби Конвенту та хаосу доби Директорії).

По-друге, всі довготривалі розмови про «перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки» – або від лукавого, або від невігластва: у жодному пристойному вітчизняному довіднику з політичних наук (про зарубіжні взагалі мовчу) такі форми правління не названі, є лише згадана Олексієм Толкачовим змішана (semi-presidential republic), з особливостями у кожній державі.

По-третє, дозволю собі звернутися до думки авторитетного у світовому науковому співтоваристві російського дослідника, доктора юридичних наук Акмада Саїдова, професора (з одним Ф) міжнародного і порівняльного права, автора великої низки праць, в тому числі виданих друком у Великій Британії, Франції, США, Німеччині, Австрії, Японії, Польщі, а саме – до його опублікованої 2005 року у Москві видавництвом Wolters Kluwer книги «Національні парламенти світу. Енциклопедичний довідник», де, зокрема, йдеться і про функції урядів та президентів у республіках зі змішаною формою правління. Саїдов говорить про «звичайні для глави змішаної держави повноваження: здійснення зовнішньополітичних відносин, пропонування кандидатури голови уряду, право відкладального вето тощо» (конкретизуючи їх відповідно до конституцій певних держав) і зауважує: у Європі парламентська форма правління у республіканських державах – зовсім не правило. Саїдов дає такий список цих республік: Австрія, Німеччина, Ірландія, Ісландія, Італія, Мальта, Сан-Марино, Болгарія, Угорщина, Греція, Латвія, Словаччина, Туреччина. Якщо взяти до уваги і конституційні монархії з парламентським правлінням та президентські республіки, то вийде, що змішана форма правління теж поширена у Європі і є, очевидно, не менш ефективною та демократичною, ніж парламентська.

Але, підкреслюю, при цьому ніхто не веде мову, як Леонід Макарович, про більшу доцільність «парламентсько-президентської» форми правління, ніж «президентсько-парламентської»…

Де ж витоки запропонованого гуру української політики всенародного обговорення переваг пустого над порожнім? Кому потрібне це словоблуддя, що маскує реальну структуру влади й унеможливлює розуміння справжніх конституційних реформ, створення дієздатної відповідальної системи влади?

Читайте також: Конституція доби "покращення"

…Півтора роки тому відставний тоді політик Віктор Медведчук дав розлоге інтерв’ю інтернет-виданню «Главком». Ось що він там, зокрема, говорив (цитую мовою оригіналу): «Скажите, парламентско-президентская форма — это ведь европейская модель? Большинство стран Евросоюза используют эту модель… Это одно и то же: парламентско-президентская и чисто парламентская… В августе 2002-го года в обращении к украинскому народу в связи с Днем независимости Кучма впервые заявил: надо изменить систему власти с президентско-парламентской на парламентско-президентскую. Именно тогда мы приступили к политреформе…».

Нагадаю, що Віктор Медведчук – не лише політик, а й доктор юридичних наук. Політик має право говорити що завгодно (оцінюватимуть його слова виборці і, в разі потреби – незалежний суд), а от науковець – ні. Так от, згадаймо згаданий список парламентських республік, наведений Саїдовим, - то де вона, «більшість країн Євросоюзу» з «парламентсько-президентською моделлю»? Бо ж чверть держав-членів ЄС – це конституційні монархії, а до списку парламентських республік, як на мене, можна додати ще й Естонію та Чехію, - але за будь-яких обставин «більшості» не виходить. Я вже не кажу про те, що запропоноване ототожнення «парламентсько-президентської» і «чисто парламентської» республік лежить поза межами науки і взагалі не підлягає серйозному обговоренню, як і проблема визначення кількості чортів на вістрі голці. Та головне інше: Медведчук прямо вказав на себе як на чи то автора, чи то співавтора ідеї «зміни системи влади з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську» - адже саме влітку 2002 року він очолив адміністрацію Кучми й активно запроваджував цю «зміну». А член політбюро Медведчукових об’єднаних соціал-демократів Леонід Кравчук негайно став одним із головних пропагандистів «парламентсько-президентської республіки» - з такою самою аргументацією, як і сьогодні…

Цікава конфігурація складається, чи не так? І чимала пожива для роздумів виникає. Тріо Янукович-Кравчук-Медведчук… «Політична реформа-2»… «Зміна системи влади» задля незмінності владної еліти, як планувалося на початку 2000-х… І Конституційна Асамблея, яка, за словами її колишнього члена Віктора Мусіяки, є лише «завісою для втілення змін, розроблених на Банковій»… Справді, є над чим замислитися.

Утім, хіба ж питання у номінальних відмінностях між різними формами правління, зафіксованими Конституцією України, якщо чинна влада гребла і гребе все під себе, постійно і демонстративно порушуючи ту Конституцію?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено