Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 січня, 2014

Європа забула, що вона має кордони

Після хвилі надії, яку відчув, як і багато хто із західноєвропейців, коли Євромайдан почався, і ще більше, коли Євромайдан тривав, я перебуваю сьогодні в стані тривоги та гніву.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (321)
від 9 січня, 2014

Тривоги через заблокованість ситуації, через круглі столи, які заслуговують на цю назву тільки за мистецтво ходити по замкненому колу, яке демонструє влада. Гніву, бо знову констатую безпорадність Заходу перед українською кризою. Вживаю слово «Захід», тому що американські помахування дерев’яними шаблями варті не більше, ніж паніка Європейського Союзу.

Марно погрожувати, викривати, жалкувати, якщо ніхто не хоче і не може вступити в конфлікт із Росією. Реанімація проекту вступу України до НАТО була б із цього погляду найневдалішим із маневрів.
Як пояснити цю безпорадність? Говоритиму тільки про ЄС. Керівники останнього, а також багато простих європейців погано розуміють українські проблеми. Тому що вони не знають або погано знають Україну. Поза сумнівом, історія та географія останньої складні, неоднакові для різних її регіонів. Мало кому відомо, що протягом століть російське, а потім радянське панування не всю-
ди було однаковим за характером і тривалістю.

Можна констатувати безпорадність Заходу перед українською кризою, бо американські помахування дерев’яними шаблями варті не більше, ніж паніка Європейського Союзу

Що, наприклад, частина України стала радянською у 1917–1920 роках, а її захід був окупований СРСР тільки у 1939-му з огляду на Пакт про ненапад між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом.

Здобуття незалежності в 1991 році тільки ус­клад­­нило й без того непросте становище, виплеснувши на поверх­­ню всі напружені питання, які породили історія та регіональна різноманітність країни. Можна зрозуміти, чому європейські погляди та дипломатія такі розгублені. Найжалюгіднішим прикладом цього сум’яття умів є червоно-коричневий екстремізм, маргінальна, але дуже активна сила у Франції та деяких інших європейських державах, що підтримує Росію та засуджує український демократичний рух, який вона пред­­ставляє як маріонетку «американсько-сіоністської» змови. Але це не все.

Драматичність ситуації полягає в тому, що Україна є кордоном між європейським та російським світами, а також у тому, що, згідно з ідеологією ЄС, Європа більше не знає, що вона має кордони і що є регіональною політичною одиницею, яка має політичні відносини із сусідами. ЄС бачить себе як ідею, позбавлену кордонів, як абстракт­ний каталог прав і процедур, ігнорує національні та цивілізаційні ідентичності. Його ідеологія не знає країн-сусідів, вона знає тільки кандидатів на вступ або ж інопланетян, які живуть у якомусь іншому, не в нашому зніженому світі й про яких не варто серйозно турбуватися, хіба що зробити кілька гуманітарних жестів без політичної перспективи.

Саме внаслідок цього Євросоюз є політично не­озброєним перед українським питанням. Україна, кордон Європи, змушує його визначити власну позицію щодо свого сусіда Росії. Але кордон – це не стіна, це місце перетину та обмінів, підпорядкованих правилам, точка контакту двох або кількох суверенних одиниць. Дружній або ворожий, мирний або загрозливий, кордон за мирних часів є простором перемовин, співпраці та конкуренції. Захід і Росія не почнуть воювати між собою. РФ – могутня держава, яка хворіє, її економіка та суспільство позбавлені юридичної безпеки, демографія стрімко падає, натомість процвітає імперська мрія, сповнена ностальгії та гірких спогадів. (Один український приятель розповів мені, що якось під час зупинки на польсько-українському кордоні почув, як пасажири російського автобусу зітхали: «Треба ж, це все раніше було нашим!».)

ЄС має домовлятися з Росією, враховуючи інтереси та пристрасті останньої. Можна виробити дипломатичну стратегію, яка привела б до прийняття Кремлем незалежності та європейського вибору України, демонструючи твердість позиції без провокації та підкреслюючи позитивні для РФ наслідки. Але для цього треба, щоб Євросоюз мав чітке бачення своєї території, своїх кордонів, треба, щоб згадав значення слів «кордон» і «сусід». Тоді він зрозумів би, що Україна є кордоном Європи, що треба водночас її прийняти (а це необов’язково означає інтегрувати до ЄС) і працювати на те, щоб той кордон був мирним. Тобто домовлятися з Росією, переконувати її, що вона радше програє, ніж виграє, прагнучи втягти Україну до своєї зони впливу, враховувати її вимоги безпеки та статус великої держави, але анітрохи не поступатися в тому, що стосується свободи України. Для цього треба, щоб проблему було хоча б порушено і сформульовано. Проте якщо Євросоюз буде здатний БАЧИТИ її, то це вже стане кроком уперед. Тоді він зможе реально підтримати українську демократію.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено