Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 серпня, 2008

Непотрібний Шевченко

Б’є на сполох подія, що неодмінно відбудеться 9 березня 2014 року
Матеріал друкованого видання
№ 34 (43)
від 29 серпня, 2008

 

За негараздами Євро-2012 не чути, як б’є на сполох подія, що неодмінно відбудеться 9 березня 2014 року. 200 років із дня народження Тараса Шевченка. І хай би як влада не заплющувала на це очі, відзначати доведеться. Це вам не футбол – ніхто не врятує, нікуди святкування не перенесе. Тут не вдасться відбутися білбордами з, нарешті, молодим Тарасом Григоровичем, вуличними розтяжками на кшталт «Любіть Шевченка!», ні, пробачте, «Любіть Тараса Шевченка!», – це, щоб уже напевне не переплутали, а то раптом з’явиться ще хтось, окрім Андрія. Ну й звісно, розтягнуть на цитати, на всі лади – «геній і пророк», синьо-жовті громіздкі вінки-одоробла, «Реве та стогне» наживо та з гучномовців і, певна річ, просвітлені чесні обличчя влади й щирі сльози на очах усе тієї ж влади.
 
А зараз, на вісімнадцятому році незалежної України, можемо констатувати національну катастрофу поки що неусвідомленого масштабу: в нас і досі немає повного зібрання творів Т. Г. Шевченка. Тобто є десятитомовик 1961-64 років, у якому літературна й мистецька спадщина, фахові коментарі й друк непоганий. Але, даруйте, за 47 років багато чого змінилося. Це й нові розвідки шевченкознавців, це новий, неупереджений, незамулений радянщиною погляд на життя і творчість нашого Тараса, це, насамперед, нові ми.
 
Ще є три болотяні томи 1989-1991 років із ПЗТ, яке започаткувало та й залишило видавництво «Наукова думка» й, нарешті, – багатостраждальна дитина двох інститутів НАНУ (Літератури імені Т. Г. Шевченка й Мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського) та Національного музею Тараса Шевченка. З цього ПЗТ, що має складатися з 12 томів, протягом 2001-2005 років видано шість томів і сьомий, – «поґвалтований», порізаний, від якого відмовився практично весь науково-творчий колектив. Усе. Крапка.
 
А колосальний пласт спогадів про Тараса Григоровича, офіційних документів, пов’язаних із його життям! Вони разом ніколи ніде не видавалися. Їх українські переклади, здебільшого з російської, були зроблені в кінці ХІХ сторіччя та протягом ХХ-го: у 20-40-і роки в Західній Україні та в Україні Радянській, і далі в повоєнні часи. Зрозуміло, що всі вони мають величезні розбіжності й теж чекають на сучасний переклад, упорядкування, коментарі, біографічні довідки, які були б на рівні світового шевченкознавства. Іншими словами, на академічне видання.
 
А Шевченківський словник 1978 року, який мав стати Шевченківською енциклопедією, та й досі не став. А шевченкові розвідки Кониського, Жура, Зайцева, Дорошенка, Грабовича, Маланюка, Забужко, Яцюка – перелік далеко не повний – чи не варто їх перевидати пристойним накладом до свята?
 
І треба щось робити зі шкільними підручниками. Лише один приклад: байка про п’ятнадцятирічного(!) хлопчину, що однієї білої ночі, замальовуючи скульптури в Літньому саду, зустрів незнайомого пана, який виявився художником. Автором легенди є сам Тарас Григорович, він запозичив цей випадок із біографії свого друга Василя Штернберга – що ж, цього вимагала епоха романтизму. Насправді доленосна зустріч із Іваном Сошенком відбулася за інших обставин, і Тарасові було вже 22 роки. Подібних химер у шкільній шевченковій біографії чимало.
 
А квартира художника В. Г. Ширяєва в Санкт-Петербурзі? В це приміщення Шевченко заходив щодня протягом шести років, бо жив на горищі того ж будинку. Ця квартира – єдине місце, де ще можна зробити музей Тараса Шевченка, розмістивши повноцінну експозицію (меморіальна кімната в Петербурзькій Академії мистецтв не тільки замала для цього, але весь час перебуває під загрозою виселення). Починаючи з 2001 року, цю квартиру, яка коштувала лише €200 тис., пропонували всім українським партіям, фондам, олігархам, – ніхто не відгукнувся. Знаю точно, бо разом із українською діаспорою Петербурга займалася цим. Ціна була такою сміхотворною, бо хазяї й не здогадувалися, з чиїм ім’ям квартира пов’язана. Для порівняння – в той самий час у тому самому місті Фінляндія придбала під музей квартиру барона Маннергейма за €1 мільйон.
 
Ще гуляє світом ганебна історія з пам’ятником Шевченку в Петербурзі. Держава Україна три роки не могла знайти, страшно подумати, аж $30 тисяч, щоб заплатити за монтаж споруди. Гроші з власної кишені витяг автор пам’ятника видатний український скульптор Леонід Молодожанин (Лео Мол).
 
Тож іще раз – із Днем Незалежності !


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено